Терещенки: глухівські мільйонери і меценати

Один із них – Михайло Терещенко – був навіть оголошений Гітлером своїм особистим ворогом лише через те, що талановитий українець зумів врятувати активи австрійського банку. «Прагнення до суспільної користі» – таким був девіз найбільших українських цукрових магнатів і найщедріших благодійників кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

Зведення цукрової імперії

«Золотий» шлях родини Терещенків розпочався після селянської реформи 1861 року, що скасувала кріпосне право, забезпечила селян садибами і залишила право купівлі-продажу землі для вищих станів. Засновник династії Артемій Терещенко зі своїми трьома синами Миколою (Ніколою), Федором і Семеном вміло скористалися ситуацією і почали скуповувати володіння поміщиків, господарства яких занепадали. Як свідчать історики, на початок ХХ століття родина володіла майже 200 тис. га землі, що робило її одним із найбільших землевласників Російської імперії.

У маєтках Терещенків панувала висока культура землеробства. Це були одні з найрозвиненіших і найбільш технічно оснащених центрів вирощування цукрового буряка, зернових та інших культур. Продуктивність земель була такою високою, що дозволяла експортувати високоякісну пшеницю на закордонні ринки. Водночас земля давала можливість також успішно будувати бізнес у промисловості.

У 1870 році родина Терещенків мала близько 10 цукрових заводів, а також володіла млинами і винокурнями. Багатопрофільна підприємницька діяльність родини в аграрній і промисловій сферах дозволяла, на відміну від решти поміщиків, ефективно господарювати і примножувати статки. Частина прибутків від заводів йшла на дофінансування сільського господарства, врожаї якого залежали від погодних умов. А вирощена продукція забезпечувала сировиною власну цукрову, борошномельну,  виноробну та інші галузі. У 1877–1887 рр. середній щорічний прибуток Червоненського маєтку складав 12 034 руб., Мартинівського – 32 648 руб., а Глушецького – 33 852 руб.

Особливо завзятим господарником був старший син Артема – Микола Терещенко. На своїх землях він розвивав різноманітні напрями сільського господарства – саме ті, що найкраще пасували місцевим умовам. Аграрна і харчова продукція була найвищого рівня і не раз здобувала відзнаки в Російській імперії і за кордоном. У 1900 році на Всесвітній виставці у Парижі вироблений на його заводах цукровий пісок, спирт і борошно отримали найвищу оцінку якості, а сам Микола Терещенко був нагороджений французьким орденом Почесного легіону.

За архівними даними, Микола Терещенко мав понад 85 тис. га землі, 5 рафінадних заводів, винокурні, парові і водяні млини у Чернігівській, Київській, Волинській, Харківській, Подільській, а також Курській і Тульській губерніях.

Виробництво цукру давало мільйонні прибутки Терещенкам. У 1870 році було засновано «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків». Початковий капітал товариства складав 3 млн руб., а в 1900 р. сягав уже 8 млн руб. Згідно з обліком рахунків товариства, у 1872–1873 рр. від шести цукрозаводів було одержано 376 230 руб. чистого прибутку, а в 1880—1881 рр. уже тільки від двох Тульського та Михайлівського заводів — 346 940 руб. Щороку цукрові заводи Терещенків виготовляли продукції на понад 21 млн руб. У  середині 1880-х діяльність товариства щороку приносила братам близько 750 тис. руб прибутків, і в 1911 р. на їхніх рахунках у закордонних банках зберігалося більш ніж 13 млн руб.

Мільйони – на благодійність та мистецтво

Більшість величезних статків Терещенків ішли на благодійність. Артемій Терещенко заповідав синам, щоб 80% прибутків вони витрачали на потреби громади. Як пишуть дослідники, загальна сума, що її витратив на благодійність лише Микола Терещенко, сягає 5 млн руб. І майже половина цих грошей відійшла на розбудову Києва.

За гроші Терещенка були зведені будівлі сьогоднішніх Національного транспортного університету, Київського національного університету імені Карпенка-Карого, Національного художнього музею, Київської картинної галереї, лікарні «Охмаддит» та інших.

Київські музеї також завдячують своїми колекціями здебільшого родині Терещенків, а особливо доньці Миколи Варварі Терещенко та її чоловіку Богдану Ханенку. Усе своє життя подружжя збирало найкращі твори західного та східного мистецтва, які заклали основу нинішнього музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків.

Великий вклад Терещенки зробили і в розвиток рідного Глухова. Микола активно підтримував заклади освіти, медичні центри, притулки і храми. Він був також фундатором Глухівського музею.

Сьогодні нащадки Терещенків живуть у США, Франції та Швейцарії. А кілька років тому праправнук Миколи Мішель Терещенко, який повернувся на батьківщину свого роду, став мером Глухова. Як і його знаменитий прапрадід, він підтримує місто і намагається розбудувати там успішне сільське господарство.

Матеріал центру громадського моніторингу та контролю

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.