На щиті у рідний Житомир повернувся капітан Андрій Копійченко
Про втрату в громаді повідомила міська рада.
КОПІЙЧЕНКО АНДРІЙ ЛЕОНІДОВИЧ
21.12.1977 – 11.05.2026 рр.
Андрій Леонідович народився у місті Житомирі. Змалечку виділявся серед однолітків працьовитістю та наполегливістю. Навчався у ЗОШ №26, а згодом — із відзнакою закінчив Технічний ліцей при Житомирському філіалі КПІ (нині — Ліцей №1).
У 1995 році вступив до Житомирського військового інституту радіоелектроніки ім. С.П. Корольова. Здобувши вищу військову освіту та отримавши диплом з відзнакою, він залишився служити в рідній альма-матер, передаючи знання новому поколінню курсантів.
У 2007 році Андрій Леонідович завершив військову службу та повернувся до цивільного життя. Його гострий розум і технічний талант знайшли реалізацію у сфері зв'язку. З 2008 року він працював старшим інженером оптичних мереж у ТОВ «Житомирський міський інформаційний центр — Телемережа». Колеги згадують його як бездоганного професіонала, надійного товариша та людину рідкісного сумління.
Життя не раз випробовувало Андрія на міцність. Він був люблячим чоловіком, турботливим сином і батьком. Проте доля приготувала для нього важкі удари: спочатку пішли у вічність батьки, а згодом серце чоловіка назавжди підкосила трагічна втрата сина Валерія, якого він любив понад усе на світі.
Попри глибокий особистий біль, з початком повномасштабного вторгнення капітан Копійченко Андрій Леонідович без вагань став на захист України. Офіцер за фахом, патріот за покликанням, він швидко здобув беззаперечний авторитет серед побратимів і командирів. Його цінували за виважені рішення, щиру підтримку та готовність першим прийти на допомогу в найкритичніших ситуаціях. Він був взірцем офіцерської честі та людяності.
11 травня 2026 року серце мужнього Воїна зупинилося. Смерть вирвала Воїна з лав захисників,
У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими...
Світла пам'ять і вічна слава Воїну-Захиснику!
Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.
На коліна стаємо обабіч доріг
У скорботі гроби зустрічаєм,
А сини не вертають на рідний поріг
Їхні душі літають над краєм.
І до помсти волають могили нові,
На військових сумних кладовищах,
Смерть гуляє на чесній козацькій землі,
Прапори розвіває вітрище.
За цей біль впаде кара рашистам Кремля,
Олігархам і владі Мамони.
Стогне-плаче Вкраїнська багата земля
І щоденно синочків хоронить.
Ви простіть, козаки, за вкорочений вік,
Що у жертву принесли народу,
За могили святі, за безногих калік,
За знівечені долі і вроду.
Боже змилуйся вже, ми ж бо діти твої,
Бо союзникам горя замало,
Україна тримає надважкі бої,
І хребет поламає шакалу.
Не пробачимо зрад і цієї війни,
Цих боїв. Їх могло і не бути.
Спочивайте із Богом відважні сини.
Вас, героїв, повік не забути…