Світ лялькового театру – це світ дитинства

Ідея відзначати у всьому світі Міжнародний день лялькаря, або Міжнародний день театру ляльок, прийшла відомому діячеві лялькового театру Джіваду Золфагаріхо з Ірану. Традицію свята лялькарів всього світу відкрив день 21 березня 2003 року. Саме з цього часу всіма професіоналами і шанувальниками театру ляльок святкується Міжнародний день лялькаря.

Відома діячка індійського театру ляльок Капіли Ватсяаян наголошувала: «Світ лялькового театру – це невинність дитинства, його чистота і безпосередність, і мудрість філософа. З'являючись в реальному часі і просторі, театр ляльок повертає нашим душам справжню сутність...».

Напередодні свята ми зустрілися з відомими акторами Житомирського академічного обласного театру ляльок. Кожен з них коротко розповів свою історію, чому він працює саме в театрі ляльок.

Дарина Гущина – акторка-ляльковод Житомирського академічного обласного театру ляльок:

– Акторкою я мріяла стати, як і кожна дівчинка, ще з дитинства. Але в мене так реально вийшло. Я дуже любила слухати платівки. В мене був патефон, і батько купляв мені платівки тоді ще російською мовою з дуже цікавими казками: «Василіса Премудра», «Рікі-тікі-таві» та інші. Я їх просто цитувала напам'ять та ще й зараз пам'ятаю. Я намагалася пародіювати та імітувати голоси. Мені здавалося, що непогано виходило. Потім я переросла якось цей період і готувалася вступати до педуніверситету на іноземну мову. Я дуже ретельно готувалася, а потім я дізналася про наше Житомирське училище культури імені Івана Огієнка та побувала там на деяких репетиціях і просто закохалася в акторство. Мені так сподобалося, що я прийшла додому та сказала батькам, що я не хочу до педуніверситету. В мами моєї була істерика. Я покидаю все та готуюся до вступу в училище. Доходило до того, що мама зі мною просто не розмовляла. Але в мене тоді був максималізм: я хочу й все! Я вступила й закінчила училище з червоним дипломом та вирішила продовжити навчання. Тоді ми з моїм чоловіком, теж актором, вирішили вступити до Харкова на відділення драматичного мистецтва. Про лялькарство, про театр ляльок у мене в голові взагалі думок не було. Але коли ми приїхали, то з'ясувалося, що там рік через два був набір на курс і якраз того року набирали тільки на курс акторів театру ляльок. В харківському виші це називалося «актор театру анімації». Ми трошки були засмучені, але наші друзі казали: «Вам дуже пощастило. Ви будете вчити й драму, та ще й роботу з ляльками». Ми дійсно вивчали й жонглювання, фехтування, драматичне мистецтво, сценічну мову, сценічний рух і роботу з ляльками. Все було разом, і виявилося, що в нас дійсно вивчають ті ж самі предмети, та ще й лялькарство. Так що по годинам в нас виходило більше навантаження, ніж в акторів драми. Все одно всі працювали разом і так дружньо, що ти забувався, хто актор драми, хто актор театру ляльок. Це був цілий світ!

Віктор Дацун – головний художник Житомирського академічного обласного театру ляльок:

– Мої відносини з театром починаються в далекому дитинстві, тому що тут працювала моя бабуся Тамара Лозинська, яка була завлітом цього театру. Тому всі вихідні, які я проводив з бабусею, я проводив в театрі. Я постійно був за сценою, спілкувався з акторами. Я бачив всю творчу діяльність з боку саме акторів. Мені це сподобалось. Тому, коли я закінчив навчання в Харківській державній академії дизайну та мистецтв, мене взяли на роботу до театру в якості бутафора. Так розпочалася моя кар'єра в театрі. Я пам'ятаю першу виставу, яку я зробив повністю в якості художника, це була вистава «Кошеня на снігу» режисера Олександра Кузьмина. Я працюю не тільки в театрі ляльок, я ще працюю в Житомирському центрі творчості дітей та молоді, де також займаюся з творчими дітьми.

Олександр Кондратович – актор-ляльковод Житомирського академічного обласного театру ляльок:

– До дорослої людини легше «достукатись» та щось пояснити, ніж до дитини. Дитина не вірить, коли її обманюють. Якщо дитина відчує, що її в чомусь обманули, то вона може замкнутися в собі. Потрібно бути щирими та відвертими. Працювати в театрі – це, напевно, була мрія дитинства, але, пройшовши великий шлях музиканта, я деякий час назад все ж наважився прийти до театру ляльок. Я також працював аніматором, тобто досвід роботи з дітьми був великий. Мене в театрі вислухали та погодились взяти на роботу. Кайф у тому, що коли ти працюєш з дітьми, їх посмішка, їх відвертість тебе надихають на кращу роботу. Хочеться працювати ще більше. Це чудово! Хочеться працювати не тільки з лялькою, а й вживу. Ми не тільки показуємо вистави, ми ще проводимо в театрі свята для дітей, святкові ранки, дні народження, різні випуски та багато іншого, де ми працюємо не тільки як лялькарі, а й актори живого плану. Це також вимагає великої майстерності, але це надає поштовх творити далі!

Костянтин Мілько – актор-ляльковод Житомирського академічного обласного театру ляльок:

– Все сталося дуже прозаїчно. Я ніколи не думав, не підозрював та не мріяв, що буду працювати в такому закладі. Але вийшло так, що коли я ще навчався в тодішньому училищі культури та мистецтв імені Івана Огієнка на режисерському факультеті, на практику я прийшов саме до театру ляльок. Ну й за нестачею робочих кадрів мені запропонували залишитися в театрі. Мене дуже влаштовував графік роботи та завантаженість. Тому на перший час я залишився. Але потім мені тут сподобалось. Більшість вважає, що робота лялькаря проходить за ширмою, вони кажуть: «Ну що ж тут, ляльку надів на руку, та й все!» Насправді ми дуже багато граємо «живим планом», тобто працюємо як актори драми, але підсилюємо свою гру вже роботою з лялькою. Причому «живим планом» ми працюємо не менше, ніж актори драматичного театру. В чому ще особливість нашої роботи – це намагатися передати твій емоційний стан, твоє ставлення до героя за допомогою саме ляльки. Зробити це саме лялькою – тут вже потрібно напрацьовувати майстерність! Та цей процес дійсно захоплює! Ляльки не завжди бувають зі складною механізацією, і зробити так, щоб глядач повірив, що в неї щось болить, що вона жива та відчуває, – це дуже цікаво!

Віктор Гущин – актор-ляльковод Житомирського академічного обласного театру ляльок:

– Я після закінчення училища культури й практику проходив, і працював у драматичному театрі. Але коли ми з моєю дружиною Дариною Гущиною поїхали поступати до Харкова, набирався курс акторів театру анімації. Ми вирішили спробувати та вступили на такий курс. У нас все дуже гарно вийшло, ми набрали найвищі бали. Тому, коли ми вже були зачислені до Харківського університету мистецтв, повернувшись в Житомир, я написав в Житомирському драмтеатрі заяву на звільнення та одразу був прийнятий в Житомирський театр ляльок. Я не працюю, я служу театру. Тут, в театрі ляльок, неймовірна сімейна атмосфера. Гарний колектив, який завжди допоможе. Всі свята ми разом, працюємо також разом. Працювати для дітей – це задоволення. Маленький глядач – це найщиріший глядач!

Руслан Мороз