Житомирські міські легенди та перекази про містичне. Частина п’ята

Житомирські міські легенди та перекази про містичне. Частина п’ята
Старий Жиомир на картині Юрія Дубініна

Житомир має власну антологію міфів та казок, але більшу частину цієї спадщини ми майже взагалі не знаємо. 

Продовжуємо розповіді про незвичайні події у Житомирі, які сталися протягом багатьох століть, але про які мало хто пам’ятає. Цього разу ми розповідаємо про історичні будинки та дивні випадки з ними. Пропонуємо вам чергову порцію житомирських оповідок.

Зникнення каміна

З давних часів земельні магнати любили будувати палаци. На початку 19-го століття в селі Нова Чортория поміщик Юзеф Прушинський та його син Кароль побудували палац у бароковому стилі. Навколо на 70-х гектарах землі розбили парк. У кінці 19-го століття маєток придбав гродненський генерал-губернатор П. В. Оржевський. У 1880 році він перебудував палац і зробив його двоповерховим. Навколо палацу звів огорожу, яка була прикрашена витонченою центральною в’їзною брамою. Вона зроблена з кованого заліза ручної роботи та обрамлена гранітними стовпами із сірого граніту. Чудовий вигляд має палац і всередині. Мармурові сходи, що ведуть на другий поверх, – витвір мистецтва. Їх прикрашають лите каштанове листя і геральдичний дракон на початку маршу. Сонячне світло ллється на сходи через великий вітраж. Тематика вітражів палацу – античні історії. 

Вітражами називаються прозорі картини, малюнки, візерунки, що виконуються зі скла або на склі.

Прикрашав палац і мармуровий камін, виготовлений у другій половині 19-го століття. Він і буде головним героєм нашої розповіді. Але трохи з історії палацу. Останньою його власницею була Наталія Іванівна Оржевська. Вона увійшла в історію Житомирщини як людина, що мала надзвичайно добрий характер, благодійниця і навіть керівниця Червоного Хреста на Волині.

Княжна Наталія Іванівна Шаховська (Оржевська). Ймовірно, 1880-і роки

У 1920 році її маєток було націоналізовано і у палаці розмістили Волинський агрономічний технікум, який готував агрономів з хмелярства і льонарства. Технікуму відійшов парк і землі княгині Оржевської. Наталія Іванівна від втрати майна не стала впадати в істерику, не влилася до лав борців з радянською владою. Вона просто пішла працювати вчителем у цей технікум, який розмістився в її маєтку. Сьогодні в музеї Новочорторийського аграрного коледжу їй присвячений цілий стенд. Виходить, що вона гарну пам'ять про себе залишила. У 1929 році рішенням Ради народних комісарів УРСР Волинський агротехнікум перевели в Житомир і об'єднали з Житомирським землемірним технікумом, але й він у 1930 році був реорганізований у Житомирський сільськогосподарський інститут. Головний корпус цього інституту також буде героєм нашої розповіді. У Новій Чорториї продовжив працювати технікум за двома напрямами: зоотехніка і ветеринарія. Він і сьогодні існує, даючи путівку у доросле життя сотням наших земляків.

Сучасний вигляд інтер’єру Новочорторийського аграрного коледжу

Отже, повертаємося до каміну. Мармуровий, дивовижної краси камін в палаці Нова Чортория. Був він виготовлений у другій половині 19-го століття і більше ста років, незважаючи на війни і потрясіння, спокійно служив, прикрашаючи палац, а потім і технікум. Але не судилося йому було пережити наш час, точніше, лихі 90-і роки двадцятого століття.

Сучасний вигляд інтер’єру Новочорторийського аграрного коледжу

Одного разу вночі, коли всі міцно спали, а на дворі бушувала гроза, камін зник. Та так, що начебто його там ніколи й не було. Увечері був, а вранці на його місці була порожнеча. Стало ясно – його вкрали. Але навіщо, кому він потрібен – всі здивовано питали один в одного. Через деякий час на рахунок технікуму надійшла сума в розмірі двох тисяч гривень (у 90-і роки це була величезні гроші) без вказівки, від кого і з якою метою переведена. Багато хто зрозумів, що гроші перевів злодій, точніше, замовник крадіжки. Ми ж зробимо свої аналітичні висновки. Імовірніше, камін був викрадений для тих осіб, які стали швидко багатіти і відбудовувати собі палаци. Ми добре знаємо. звідки у них такі гроші бралися. Хотілося новим панам, щоб їхній побут був схожий на побут дворян дореволюційної епохи. Ось і впав у когось хижий погляд на камін новочорторийського палацу. Зрозуміло, що сам замовник вночі не орудував. Справу прокручували професіонали: будівельники та мистецтвознавці, не виключено, що й ті, хто знався на реставраторській справі. Тільки фахівці вищої кваліфікації могли грамотно розібрати камін так, щоб потім його зібрати на новому місці. Тут п'яненький Петрик з ломом ніяк не підходив. Задіяний був і автомобільний транспорт. Час був важкий, люди тоді жили у великій нужді. Невідомий багатій використав це для того, щоб підбити людей на крадіжку. Напевно, зараз холодної погоди він гріється біля вкраденого каміна і тішить себе думкою, який він успішний, адже такого каміна немає більш ні у кого в Україні та цілому світові.

Сучасний вигляд інтер’єру Новочорторийського аграрного коледжу
Церква-усипальниця родини Оржевських

Як люстра налякала вчених мужів

У кожної людини своя доля. Аналогічно і в кожної будівлі теж є власна доля. Вся різниця в тому, що людина кує свою історію, а будівля приймає її як якусь волю зверху. З Нової Чорториї ми перейдемо до двох історій, які відбулися з головним корпусом Поліського національного університету, розташованого на другому Старому бульварі. Його спроєктував в стилі модерн з елементами готики і бароко архітектор Володимир Безсмертний, який працював у Волинському губернському будівельному відділі. У 1897 році триповерхова будівля була готова, і першим її господарем став Житомирський окружний суд. У роки громадянської війни (1918-1921) у будівлі розміщувався Волинський революційний трибунал. У 1921 році у ньому судили відомого у той час житомирського священника Аркадія Остальського, який сьогодні зарахований до лику святих.

Корпус сільгоспінституту у Житомирі. Довоєнне фото

У 1922 році будівля стала Палацом Праці і належала Волинській губернській раді профспілок. 7 листопада цього ж року навпроти був встановлений бронзовий бюст Володимира Леніна за ескізом житомирського скульптора Генріха Олишкевича. Він же виготовив гранітний постамент. У 1927 році під час святкування десятиліття Жовтневої соціалістичної революції у будівлі Палацу Праці зібралися селяни навколишніх сіл Житомира, і їм були представлені трактори та інша сільськогосподарська техніка. На ті часи вона дуже здивувала селян. Дивилися вони на неї й з подивом так протяжно говорили: «Ось це так-а-а-ак!». Переглянувшись, з хитринкою в очах робили висновок: «Ой, який там залізний кінь... Як наші предки орали кіньми, так і наші онуки будуть кіньми обробляти землю...».  

12 червня 1930 року гарна будівля на Старому бульварі стала належати Житомирському сільськогосподарському інституту технічних культур. З тих пір протягом 90-х років вона вірно служить викладачам і студентам. Хоч у майбутньому не виключено, що якийсь чоловік, який випадково розбагатіє, покладе око й на й неї. Але це вже буде інша історія.

У двадцятому столітті головний корпус Поліського національного університету неодноразово наражався на небезпеку знищення. У 1943 році він вистояв під час боїв за Житомир і отримав кілька «поранень». Зрозуміло, його неодноразово ремонтували. Один із таких ремонтів мало не закінчився трагедією, але замість цього вийшла комедія, яку ми назвали «Як люстра налякала вчених мужів».

Сама будівля як зовні, так і всередині має дуже красивий вигляд. Актовий зал центрального корпусу – перлина цієї споруди. Ми точно не знаємо, що в цьому залі до революції 1917 року відбувалося. Може, суд проходив, і публіка, затамувавши подих, слухала, як підступний коханець задумав свій злий план, а, може, революціонери виступали з полум'яною промовою про швидку загибель царського ладу. З 1930 року тут любили проводити наукові конференції. Зал прикрашений високими колонами, ліпниною. Головна прикраса – велика, багатотонна люстра, яка перебуває на висоті п’ятнадцяти метрів. У народі про такі люстри кажуть: «Якщо вона впаде, то мало не здасться!». Зараз ще можуть додати: «Як впаде ця люстра – оце буде люстрація!» Ми впевнено скажемо: біда буде і для тих, хто під нею опинився, і для самої будівлі також.

Десь на самому початку незалежності (90-і роки) в актовому залі сільгоспінституту проводилася всеукраїнська наукова конференція. Приїхали шановні вчені з усіх куточків країни. Навіть було пару дуже древніх академіків. Один з них насилу пересувався за допомогою тростини. Купа доповідей, безліч втомлених доповідачів, частина з яких тільки вранці потягом дісталася Житомира. До того ж перед конференцією керівництво традиційно дуже гостинно виставило частування. Ну і, зрозуміло, трохи спиртного теж було. Деякі дуже шановні вчені від цього злегка захмеліли і вже перебували у напівсонному стані. Взагалі Житомир після гарного обіду завжди занурює містян і гостей в добру дрімоту.

І треба ж було так співпасти, що в цей самий час ремонтували дах, який протікав і був схожий більш на решето, ніж на архітектурну деталь будівлі. Один із робітників, зайнятих на ремонті покрівлі, спустився на горище будівлі, щоб перевірити якість роботи. І випадково його погляд впав на незрозумілий механізм посеред горищного приміщення. А там було чому дивуватися! 

Величезне колесо з ручкою і якась клямка, яка замикала колесо і робила його обертання неможливим. Механізм був настільки старий, що просто неможливо було втриматися, щоб не доторкнутися до нього. Чоловік обережно вийняв клямку і все ж торкнувся рукоятки величезного колеса. На його подив, колесо легко оберталося практично без жодного зусилля. Зробивши кілька оборотів в один бік, робітник ще раз здивувався справній роботі невідомого механізму і провернув рукоятку у зворотній бік. У цей момент його покликали колеги з вулиці. Він із жалем повернув все у початковий стан і поставив на місце клямку. Озирнувшись на незрозумілий механізм, робітник пішов працювати далі.

Спускаючись центральними сходами будівлі, він почув крики. Хтось пронісся повз з виразом сильного жаху на обличчі. Якийсь дуже пристойно одягнений дідусь швидко перебирав ногами і маленькими кроками переміщувався в бік виходу. Вираз його обличчя також було шалено переляканим, немов він побачив чудовисько. Але найдивніше те, що він тримав перед собою у вигляді шаблі або шашки тростину для ходьби. І рот також намагався видати звуки на кшталт пожежної сирени, хоча це виходило погано.

Здивований працівник спитав: що сталося?! І почув розповідь, що під час конференції раптово зі стелі почала сипатися штукатурка. Сонні академіки, задерши голову, з жахом побачили, що просто на них опускається двотонна старовинна люстра, яка ще, напевно, пам’ятала Житомир до революції. Спочатку всіх присутніх охопив жах і ступор, але коли, небезпечно хитаючись, величезна люстра опустилася ще на пару метрів з підозрілим шумом і  продовжувала падати штукатурка, всі зрозуміли, що це руйнується будівля. Миттєво паніка охопила всіх. Молоді вчені намагалися допомогти витягнути шанованих академіків. Дідусь-академік зі тростиною, зрозумівши, що він у небезпеці, відчув одразу другу молодість. З криком фазана під час шлюбних ігор він підняв вгору палицю, як прапор, і рвонув геть із залу.

Хто ж міг подумати, що той старовинний механізм на горищі опускав і піднімав величезну люстру в актовому залі тодішнього сільгоспінституту! А робітник через свою цікавість випадково налякав вчених мужів, надихнув в них другу молодість та зірвав конференцію. Ось такий кумедний випадок стався у Житомирі наприкінці двадцятого століття. 

Відлуння війни

Зі старою будівлею сільгоспінституту пов’язана ще одна історія, що також мало не обернулася трагедією. Приблизно у той же час робітники ремонтували дах саме цього старого будинку, але з іншого боку. І ніхто не тільки не помітив, нікому навіть на думку не спало, що з часів останньої війни на горищі лежить невеличка авіаційна бомба. Зважаючи на невеликі розміри й на те, що сплинуло вже багато років, ніхто й не звертав уваги на шматок старої залізної іржавої труби. І, слава Богу, ніхто за всі ці роки не додумався цей шматок труби штовхнути. Але прийшов час ремонту, і робітники все сміття, яке накопичилося на горищі за минулі роки і століття, просто скидали вниз, де його збирали і вивозили на сміттєзвалище. Так разом зі сміттям і було скинуто невеличку сильно іржаву залізяку. Але, впавши вниз, на тверду поверхню, бомба вирішила нагадати, що вона все ж – дитя війни і провісник смерті і не можна її ось так просто скидати на землю з горища. Відразу після контакту з поверхнею вона розірвалася з глухим, але дуже ефектним спалахом, вибивши шибки в усіх вікнах, що виходили у внутрішній двір. На щастя, ніхто не постраждав. Ну дехто, може, сильно злякався. Однак прання штанів – це не похорон, тому можемо констатувати, що відлуння війни просто прозвучало десь вдалині. Наслідком цього інциденту стало обстеження всієї території сільгоспінституту за допомогою спеціальної апаратури. Для цього навіть звернулися до військових, які майже тиждень обстежували кожен куточок. На щастя, більше нічого небезпечного знайдено не було. А ми можемо зробити краєзнавчий висновок. У роки війни в центральний корпус влучила авіаційна бомба, яка не розірвалась і не знищила його. Вдруге якимось дивом вона не розірвалась, коли через більш як сорок років її взяли в руки робітники. Будинок сільгоспінституту не тільки гарний, але й приносить людям тільки добре, тому і зберегла його доля. 

Руслан Мороз, Ігор Гарбуза 

Попередні частини розповідей про Житомир:

Легенди палацу Терещенків у Денишах.

Житомирські міські легенди та перекази про містичне.

Сир у панталонах, або Продовження житомирських міських легенд та переказів про містичне.

Житомирські міські легенди та перекази про містичне: воєнні часи.

І сміх, і сльози, і любов на житомирських кладовищах…

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

Коментарі

keyboard_arrow_up