Житомирянка Наталія Ніколюк отримала високу державну відзнаку

Подяку від Міністра молоді та спорту Ігоря Жданова у військовій частині А3358 Наталії Ніколюк одержала на урочистому шикуванні в присутності керівництва і військовослужбовців від начальника управління сім’ї, молоді та спорту Житомирської обласної державної адміністрації Світлани Гресь, голови громадської організації «ХХІ покоління» Віталія Сівко, керівника відділу абонементу Житомирської обласної бібліотеки ім. О. Ольжича Людмили Коваль.

«Українська сорочка – це оберіг, створений власними руками, який вдягають не лише на свята, а і щодня, який вишивають на натуральній домотканій тканині переважно натуральними нитками, без жодного вузлика, в який закладають всі думки та побажання для того, кому вишивають. Така сорочка буде «живою» та нестиме своє сакральне значення й зв’язок між поколіннями. Будь-яка машинна вишивка, якою зараз оздоблюють одяг – це «мертва» вишивка, яка поступово витісняє якісну ручну роботу. Я завжди намагаюсь пояснити всім, що машинна вишиванка – це не оберіг, це взагалі не українська сорочка, а повсякденний одяг, який не несе в собі жодного сакрального значення. Особливо дратують пропозиції теперішніх «новаторів» та «законодавців» моди, які пропонують так оздоблювати не лише сорочки та плаття, головні убори та фартухи, як це було раніше. Створюючи вишитий одяг, завжди потрібно думати над тим, який зміст нестиме це вбрання, які елементи можна там вишивати, а особливо звертати увагу на сукупність знаків, що утворюють малюнок. Головним завданням кожного майстра має бути надання повної вірної інформації про значення елементів та малюнків, які вишиваються на рушниках і сорочках та навчити правильно їх вишити. Кожна сорочка та рушник, які дійшли до нас з 18-19 сторіч, несуть в собі важливе значення та унікальність, певний код нації, який сьогодні намагаються розгадувати майстри. Колись в 1890-1920 роках створювала свої шедеври моя прабабуся, яка важко працювала на пана та не мала жодної схеми чи малюнка, яка малювала нитками відразу на полотні. Далі моя бабуся, яка більше любила шиття, в 1950-2000 роках створювала свої шедеври. А потім дійшла черга до моєї мами, яка від свого дитинства і досі вишиває, в’яже та шиє вже свої неповторні роботи. Ось такий зв’язок чотирьох поколінь маю я. Своє вміння я передаю всім людям – учням «Школи Української Вишивки». Кожне наступне покоління повинно успадковувати та вдосконалювати всі навички та вміння. Ось і моя маленька чотирирічна донечка вже має певні навички у вишиванні, в’язанні, плетенні, шитті. Хоча, це ще зовсім маленькі кроки, але я впевнена, що моя справа житиме та розвиватиметься. Моя родина не втрачає зв’язок поколінь. Впевнена, що кожна жінка у довоєнний час створювала власноруч обереги та іграшки для своїх дітей. Кожен з нас може згадати, що саме ваша бабуся чи мама створювали для всієї родини, щось надзвичайне, те, що вам дуже дороге та рідне, те, що закарбувалося у вас в пам’яті. Згадайте і відтворюйте. Не втрачайте дух родинної єдності та зв’язок поколінь. Бережіть один одного та Україну» – каже майстер народної творчості Наталія Ніколюк.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Google