Ніч проти Івана Купала на Житомирщині

Із давніх часів всередині літа відбувалося наймагічніше дійство – ніч проти Івана Купала. Багато є суперечок серед науковців щодо джерел цього свята. Одні говорять, що воно пов'язане з Івановим днем, інші його прив'язують до сонцевороту, збігається також воно з церковним святом Різдва Івана Предтечі. Але квінтесенцією свята є очищення за допомогою вогню та води – найдавніша форма магічних дій. Івана Купала – одне з чотирьох головних свят сонячного календаря.

За свідченнями краєзнавців та науковців-істориків, відповідно до однієї з легенд місто Житомир було засновано у 884 році як невелике укріплення на високих гранітних скелях притоки Тетерева – Кам’янки. Але вперше Житомир згадується у літописі 1392 року, коли литовський князь Вітовт оволодів житомирським замком під час походу на Київ. 

Однак предмети історичної спадщини, які археологи знаходять на всій території Житомирської області і самого міста Житомира, говорять про те, що це місце було завжди кимось заселено. Тут постійно жили різні племена. За цими знахідками ми можемо простежити історію людей, які жили на території Житомира в прадавні часи. 

Одним з найцікавіших моментів історії були звичаї, пов'язані з відзначенням літнього свята, яке зараз ми називаємо Ніч проти Івана Купала. Подібні звичаї існують у багатьох народів, особливо індоєвропейських: Ліго – у латвійців, Літа (Litha) – у кельтів, Вардавар – у вірменів, Ісиах – у якутів, чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів, а також росіян. Найбільшого розмаху свято набуло в Іспанії, де 19-24 червня проводиться фестиваль «Вогнища Сан Хуана», і в Бразилії – «Феста Юніна» 13-29 червня.

Цікавим звичаєм є пошук квітки папороті. Існує повір'я про цвіт папороті, котрий нібито з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою.

У нашому місті багато років існує рідновірській напрямок. Рідновіри, а це представники декількох громад, дотримуються слов'янських традицій і пропагують їх. Збереження історичної пам'яті предків – це, напевно, одна з умов подальшого розвитку суспільства, його прогрес і добробут.

Про традиції святкування Івана Купала рідновірською громадою Житомирщини розповідає Людмила-Ладаслава Лобачова:

«На Житомирщині вже давно існує рідновірський рух, який також є по всій Україні. Я сама долучилася до рідновірів у 2000 році, і одним з моїх інтересів було відродження саме українських традицій. В принципі українських, а також слов'янських. Тих самих звичаїв та вірувань, які панували в першому тисячолітті на території нашої держави. Для того, щоб відроджувати правильно, ми знайомимося з науковою літературою, вивчаємо всі джерела та знаходимо і відтворюємо звичаї наших предків. Хтось зберіг у своїй родині певні знання, закриті, які передавалися з покоління в покоління протягом багатьох років. Ми знайомимося з такими родинами, беремо інформацію у них. Нагадаю, що українська земля пройшла три хвилі християнізації, дуже багато всього нашарувалося, багато чого забулося, але збереглися ті основи, які були притаманні людям ще в дуже далекі часи. Є родинні свята, аграрні, сонячні. Сонячних свят чотири: рівнодення та сонцестояння. Якраз на літне сонцестояння і гуляють Івана Купала. До речі, ми говоримо Купала. Його відзначають саме в період астрального сонцестояння – з 20 до 24 червня, коли найкоротші ночі та найдовші дні.

Тому ми, рідновіри, вже відсвяткували Купала раніше, в ніч із суботи на неділю, з 22 на 23 червня. Гуляння відбулися в Житомирі та Коростені. На святкування приїхали представники інших рідновірських громад і ті, кому взагалі цікаві давні традиції нашого краю.

Звичаї та обряди Купали дуже цікаві. Розповім трошки про них.

Під час проведення рідновірського ритуалу ми звернулись на всі стороні сонця, розвели вогнище, потім обнесли присутніх хлібом. Зробили сурицю – це молоко з медом. Така обрядодія описана в релігійній літературі рідновірів. А далі ми повністю відтворили українські купальські обряди. Зокрема наряджання Купайлиці – це гілка верби, на яку дівчата та жінки вішали стрічки зі своїми побажаннями. Потім і хлопці, і жінки брали гілочки, обов'язково зі стрічкою, та приносили додому і зберігали до наступного року. Обов'язково всі жінки та дівчата плели вінки. Дівчата пускали їх по воді: «на щастя, на долю, милому за мною». Жінки забрали вінки з собою до дому, де вони зберігаються до наступного року. Для вінків ми брали різноманітні квіти та лікарські трави: деревій, ромашку, материнку. Остання, суто жіноча, трава регулює жіночі цикли, зменшує біль. Маленькі дівчата свої віночки теж забирають додому, ходять гарні та ними граються. Таким чином вони навчаються, адже їх ручки ще слабкі, сплести великого вінка їм складно. Потрібно враховувати, що в нас зараз працюють інші м'язи, ніж ті, які були розвинуті у давнину.

Чоловіки зробили смолоскипи, а потім влаштовували смолоскипну ходу. Обов'язковим елементом свята також є проведення хороводів навколо опудала Марени та Коструба. Причому Коструба робили чоловіки, Марену виготовляли жінки. Далі за звичаєм дівчата забирають Коструба, а чоловіки викрадають Марену. Жінки топили у воді Коструба, а Морену, навпаки, спалювали. Яскравим купальським дійством є підпалення колеса та пускання його з пагорбу вниз у воду, це робили чоловіки та хлопці. Така дія символізує рух сонця: після Купали: день вже зменшується, а літо йде  до спеки. 

У народі помітили, це спостерігала і я, що в цей період обов'язково йдуть дощі. Тобто сонце і небо єднає землю дощем. Тому і говоримо: «Купала – свято єднання Сонця і Води». Зі святом всіх! 

Руслан Мороз