«На крилах долі»

У нашому місті багато творчих особистостей, які віддано працюють у напрямку розбудови культурного простору нашої держави, але саме дует «Червоне та Чорне» вирізняється манерою виконання, високою професійною майстерністю та багаторічною невтомною працею на сцені.

Руслан Мороз: Чому ви вирішили стати артистами та співати? Адже діти дуже часто мріють про щось інше – бути космонавтами, стюардесами.

Ярослав Теплий: Мало хто з моїх однокласників став космонавтом, стюардесою чи пілотом. Всі плавно, з дитячого омріяного оптимізму через міжособистісний конфліктний юнацький вік перейшли у дорослий песимістичний приземлений світ. І стали вчителями, бухгалтерами, водіями, будівельниками, підприємцями, менеджерами, реалізаторами. І комусь треба було оспівувати їхню працю, їх трудовий шлях. Ось такий життєвий шанс випав на нашу долю. Спочатку було Житомирське культурно-освітнє училище, вже потім – інститути культури.

Валентина Тепла: Окрім  пісні, наші долі до мого заміжжя поєднала ще мати Ярослава – Софія Іванівна Тепла. Вона стала моїм викладачем, вчителем з постановки голосу (вокалу), а також була керівником знаного в Україні і за кордоном народного жіночого вокального ансамблю Житомирського міського Будинку культури, в котрому я мала щастя відшліфовувати та вдосконалювати свою вокально-хорову та сценічну майстерність.

Руслан Мороз: Як проходило ваше дитинство? Які саме моменти запам’яталися на все життя?  

Ярослав Теплий: Я вдячний своїм дідусю та бабусі за своє щасливе та безпечне дитинство, заповнене великою любов’ю до рідних традицій, до рідної мови, до рідної землі. Адже вони були з тих, кого у 1945 році насильницьки виселили – депортували зі своїх етнічно-історичних земель на території Польщі, а точніше, з села Босько Сяноцького повіту Краківського воєводства. Цю землю називають Лемківщиною, а тих, хто походять з неї – лемками-русинами. Всередині 20-го століття у центрі Європи було здійснено насильне виселення населення з південно-східних земель Польщі. Внаслідок цього міжнародного злочину на своїх споконвічних землях майже перестав існувати субетнос, котрий тепер називають лемки. 

У той час, у час мого дитинства, вони боялися говорити вголос про події. Але народна творчість, традиції, звичаї лемківського народу жили. Я виростав серед лемківських співанок. Пам’ятаю, як у дитинстві, навчившись акомпанувати собі на маленькому акордеоні, ходив з друзями колядувати та щедрувати по селі.  

Валентина Тепла: Як полісянка, що виросла на поліському пісенному фольклорі, можу сказати, що лемківсько-русинські пісні – це щось більше, аніж прекрасні мелодії та проникливі слова, це, кажуть, звуки втраченого раю, тої землі обітованої, що, на жаль, стала історією, легендою і мрією… Ці пісні, ця мова – то духовний грунт, то та «зіркоподібна планета» величного народу, ступивши на котру, ви пізнаєте як його, так і себе…

Руслан Мороз: Коли ви почали співати як дует? Початок вашого творчого шляху.

Ярослав Теплий: Вперше вийшли як дует 23 лютого на сцену Чуднівського районного Будинку культури, де на той час обоє працювали.

Валентина Тепла: Це було більше 30 років тому, і це було початком нашого спільного творчого і родинного шляху, котрий, дякуючи Богу, продовжується.

Руслан Мороз: Що для вас творчість? Коли ви відчули, що у вашій душі є потреба співати?

Ярослав Теплий: Можна сперечатися, але творчість є у кожному з нас, від співака-митця до підприємця-бізнесмена. Творчість допомагає мені впоратись з життєвими проблемами. Те, що не можеш довірити нікому, можеш довірити чистому чи нотному аркушу. Він – мій єдиний друг, який не зрадить, який полегшить мої душевні муки і ніколи не забуде слів чи нот, які на ньому є... У кожної людської душі: і в моєї, і у вашої – потреба співати виникає, я думаю, в ті секунди, коли душу і серце переповнюють почуття незбагненного і невимовного щастя, радості, любові. І тоді ми співаємо і в душі і дýші. 

Валентина Тепла: Творчість... Для меня синонімом цього слова є слова Життя, Повітря, Серце, Душа і Щастя. Це знеболююче від душевних мук. Творчість – це те, без чого просто неможливо існувати.

Руслан Мороз: Хто пише вам пісні?

Ярослав Теплий: До певного часу я писав пісні для нас сам. Як музику, так і тексти. До піснетворення також залучав талановитих авторів поетичних рядків: Галину Бовкун, Лілію Герасимчук, Анатолія Ядловського, В’ячеслава Семенка, Владу Доманіцьку, Михайла Жайворона.

Багато часу забирали в мене запис та розшифровка лемківсько-русинських народних пісень (на основі експедиційних матеріалів), багато з котрих увійшли в наші аудіоальбоми.

Колись спробував об’єднати в одному пісенному альбомі поетів і композиторів Житомира з ідеєю створити і записати пісні про місто Житомир. Проект, на превеликий жаль, не вдався. Замість нього почали виникати пісні про Житомир як на власні вірші, так і житомирських поетів. Так побачив світ наш з Валентиною аудіоальбом CD «Тобі, Житомире, даруємо пісні» (Zhytomyr, Our Song Are For You!). Аранжував всі пісні талановитий музикант-аранжувальник та звукорежисер Віктор Скворцов. На жаль, аналог такому альбому, «як мене не лякали», що буде створений і записаний видатними митцями Житомира, так і не побачив світ донині. Та й багато з тих митців вже пішло з життя. Тодішні чиновники міської ради так і не дали йому дороги до слухача. Але пісні живуть. Перевидання і популяризація альбому були б хорошим зразком для духовно-патріотичного виховання підростаючого покоління. 

Валентина Тепла: Зараз співпрацюємо з талановитою полтавською композиторкою та поетесою Валентиною Шевченко. Дві пісні її авторства прикрасили наш репертуар. Це «Жінка на чужині» та «Крила долі».

Руслан Мороз: Який віковий ценз вашої аудиторії?

Ярослав Теплий: Ми виконавці, котрим є що сказати своєму глядачеві, а йому – що почути від нас. У нас різні є концертні програми. На різного за смаками та уподобаннями глядача-слухача. 

Програма сольного концерту «На крилах долі» – це пісенна сповідь, розмова з глядачем про життя, про його сенс у всіх проявах. Інша концертна програма нашого дуету – це пізнавально-історичний мистецький проект «Лемківські рапсоди», присвячений 75-м роковинам від початку депортації лемків, етнічних українців з території Польщі на Україну. У конферансі програми використано лемківську мову і звучать тільки лемківські народні пісні. Все це розраховано на думаючого слухача, котрий хоче знати більше про саму Україну, про її історію, культуру, про етнографічні групи, що проживають на території України і за її межами. Віковий ценз тут не перепона. Ми часто спостерігаємо сімейні «культпоходи» на наші концерти.

Руслан Мороз: Чи цікаво молоді зараз на ваших концертах?

Ярослав Теплий: Думаю, що так. Ми працюємо в стилі, котрий називають етнофолк кросовер. Цей стиль – це окреслення напрямку, що є поєднанням двох або кількох інших. Ми виконуємо автентичні народні пісні, аранжовані в різних стилях музики: джаз, рок, поп, – так і в оригіналі, як просту сільську музику, під яку із задоволенням веселяться люди на різних святкуваннях, особливо весіллях.

Руслан Мороз: На вашу думку, що повинно стати візитівкою Житомира?

Ярослав Теплий: Житомиру є чим вразити прискіпливого знавця-любителя різноманітних старожитностей, чи то архітектурних, чи музейних, чи природно-ландшафтних. Починаючи з неоготичної водонопірної вежі Енша-Лібровіча на Пушкінській і закінчуючи унікальною геологічною пам’яткою природи – химерною скелею Голова Чацького. Магія міста надихає мене і на творчість, і на його споглядання-любування, навіть без усілякої на те раціональної мотивації.

Валентина Тепла: Житомир як місто, на нашу думку, може бути  асоційований із особистостями, які народилися, певний час проживали у Житомирі і відомі всьому світу. Це Святослав Ріхтер та Сергій Корольов.

Руслан Мороз: Що б ви хотіли побажати самі собі та іншим?

Ярослав Теплий: Окрім загальновідомих «щастя і здоров’я», я бажаю іншим людям, а заодно і собі, – мудрості. 

Валентина Тепла: Собі, Ярославу і нашому синові побажала б моральної, матеріальної стабільності у житті, радості від оточуючого світу і від творчої праці. Хоч раз побачивши нашу концертну афішу у своєму місті, бажаю людям прийти на наш концерт і розділити з нами щастя взаємного співтворення: митець – глядач – пісня. Щастя, добра і любові вам!

Руслан Мороз