Лєна Дарк: «З Божою поміччю, вірою й щоденною працею підкорюються будь-які вершини»

Артистка виступає на різних майданчиках в Україні та за кордоном. Але не оминає можливості взяти участь у мистецьких заходах на рідній Житомирщині. Під час одного з них ми й поспілкувалися.

– Лєна, коли у Вас з'явилося бажання співати?

– Пісню полюбила ще змалку, адже росла у співочій родині. У дитинстві часто бешкетувала, постійно робила якусь шкоду. І співи, музика хоч трохи відволікали мене від бешкету. Маленькою виступала в дитсадках, у школі. Окрім звичайної школи, закінчила ще й музичну – по класу акордеона. Співала в хорі «Веселі нотки» (нині «Кольорові пташки»), ходила на різні гуртки в рідному Хорошеві.

– Багато хто співає в дитинстві, але не всі стають професійними артистами. Чому обрали саме цей шлях?

– Співаючи для близьких, друзів, я бачила, що цим дарую їм радість. І мені захотілося поділитися цим світлом з якомога більшою кількістю людей. Однією з рис мого характеру є скрупульозність. До всього підходжу виважено, відповідально. Саме тому відшліфовувала свої вокальні дані, активно вчилася, робила дихальні вправи, щоб правильно поставити голос. Закінчила Житомирський інститут культури за спеціальністю «Естрадний  вокал».

– Ваше справжнє ім'я Олена Шевчук. Як же Ви стали Лєною Дарк?

– Питання про вибір псевдоніму постало, коли в столиці почала працювати з Петром Чорним. Він був моїм продюсером, у нас була спільна пісня. Він – Чорний, а я стала Дарк. А взагалі Лєна – означає світла, Дарк – темна. Якщо люди ставляться до мене добре – для них я світла, а якщо псують мені нерви – я одразу стаю для них темною. Псевдонім – це мій талісман від негативу.

– Яким досягненням у творчості найбільше пишаєтесь?

– Кожен крок однаково цінний. Найбільша нагорода – це, звісно, любов публіки. Особливою для мене є нагорода від Житомирської єпархії Української православної церкви, яку мені вручив Владика Никодим. Також маю відзнаку за благодійність, допомогу знедоленим діткам – це також маленька місія, яку я радо виконую спільно з Богданом Купчинським та його організацією «Все робимо самі». Я отримала звання «Відкриття року» на Всеукраїнському фестивалі «Шлягер року». Це також одна з моїх важливих сходинок.

– Вас часто можна побачити на фото з колегами-артистами. Дружбою та співпрацею з ким особливо пишаєтеся?

– Я вмію дружити і радіти за успіхи колег. Усіх їх дуже люблю. Не хочу називати імена, щоб когось не забути. Дякую Богу за всіх, кого зустріла на своєму шляху. Найперше це автори моїх пісень. Якщо говорити про рідну Житомирщину, то я вдячна легендарній групі «Фрістайл», яка запросила мене кілька років бути гостею їх сольних концертів у нашому краї та по Україні. Щиро бажаю якнайшвидшого одужання нашій улюблениці Ніні Кірсо та бажаю доброго здоров'я всім друзям і колегам.

– Розкажіть про новини Вашої творчості та що плануєте найближчим часом.

– Минулий рік був плідний на пісні. Ми з командою випустили композиції «Сердце без руля», «Не вигадуй, любий», «Дика троянда». Нещодавно я повернулася з Німеччини, де мала щастя дарувати свої пісні місцевим жителям на запрошення благодійниці пані Каріни. Приймали дуже тепло, разом співали українських пісень, які там дуже люблять. Однак рідну Україну не проміняю на жодну іншу країну. Незабаром слухачам презентую нову пісню про стосунки дітей з батьками. Це буде свого роду застереження батькам про неувагу до дітей. У планах – концерти та запис нових пісень.

- Що б Ви побажали нашим читачам та усім, хто починає свій творчий шлях?

– Бажаю всім, попри все, йти до своєї мети, розвивати талант, даний Богом. І своїм мистецтвом, своєю працею прославляти Творця. Якщо віриш – обов'язково досягнеш успіху! З Божою поміччю, з вірою в серці і щоденною працею над собою можна підкорити будь-які вершини.

Віктор Мельниченко