З 2018 року Україна зобов'язалася сортувати сміття! А як це відбувається у Європі?

З 2018 року Україна зобов'язалася сортувати сміття! А як це відбувається у Європі?

Згідно Закону України, з 1 січня 2018 року українців зобов’язали сортувати все сміття за видами матеріалів, а також розділяти його на придатне для повторного використання, для захоронення та небезпечне.

Про це йдеться у статті 32 Закону України "Про відходи", до якого був доданий відповідний висновок.

Цей пункт відповідає двом Директивам ЄС – 1999/31/EC та 2008/98/EC, які регулюють поводження зі сміттям у країнах Європи, надають чітку послідовність дій, які необхідно виконувати із відходами, класифікують сміття, ставлять стратегічну мету скоротити кількість відходів, які вивозять на полігони. Згідно із Законом «Про відходи», “оброблення (перероблення) відходів – це здійснення будь-яких технологічних операцій, пов’язаних із зміною фізичних, хімічних і біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення”. Відповідно до європейських норм, придатні для повторного використання відходи повинні відправлятися на відповідні підприємства, безпечні — відвозитися на полігони ТПВ, а з небезпечними проводитимуться необхідні для знешкодження операції. При цьому на звичайні сміттєзвалища не мають потрапляти відходи, які розкладаються біологічним шляхом (норма Директиви ЄС 1999/31/EC.

На жаль, чинний Закон України "Про відходи" не має переліку та послідовності операцій із сміттям. За таких умов доданий  до Закону від 2012 року пункт до статті 32, набуває декларативного характеру. Поки Україна не знає, що робити з мільярдами тонн сміття, Європа широко використовує відходи у найрізноманітніших сферах виробництва, заробляючи на цьому солідні гроші.

Екскаватори згрібають гори сміття і просто впресовують у землю те, що сміттєвози вивезли від громадян. Великі зграї птахів кружляють над звалищем. Стічні води, смердючі гази, які виділяються, просто спалюють або стікають в стічні води та потрапляють у грунт, повітря, воду. Згодом на звалищах з'являються люди невідомого соціального походження із поліетиленовими мішками та пакетами, які вишукують те, що вважають для себе цінним. Така ситуація зі збором і переробкою сміття в Україні є типовою і кваліфікується, як погана і дуже погана. Адже, як зазначається у звіті Міністерства регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства "Стан сфери поводження з побутовими відходами в Україні за 2016 рік", лише 5,8% усього сміття в Україні було утилізовано: 2,71% – спалили, а 3,09% – відправили на переробку. У 2016 році у 575-ти населених пунктах впроваджували роздільний збір сміття, працював один сміттєспалювальний завод і три сміттєспалювальні  установки», — повідомляє відомство.

За експертними оцінками більше 99 відсотків функціонуючих полігонів не відповідають європейським вимогам (Директиві Ради № 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 р. “Про захоронення відходів”). Як правило, внаслідок недостатнього рівня контролю або відсутності належної системи поводження з побутовими відходами, за офіційними даними, щороку утворюється понад 27 тис. несанкціонованих сміттєзвалищ.

Регіональний вимір поводження з відходами

Згідно дослідження Ресурсно-аналітичний центру «Суспільство і довкілля» імплементація Угоди наразі зосереджена на центральному рівні – в профільних міністерствах, уряді, парламенті. Проте більшість реформ, що здійснюються в екологічній сфері, мають чітко виражену регіональну складову – вони покладають нові функції на місцеві органи влади та створюють нові можливості для регіонів.
Механізми залучення регіонів до виконання Угоди про асоціацію є недосконалими, тому місцева влада, громади та громадськість залишаються осторонь від важливих для них процесів, в яких вони повинні бути повноцінними гравцями, а не лише виконавцями, коли процес імплементації дійде до стадії практичного виконання прийнятих стратегій, законів, постанов, підзаконних актів.

- Незалученість регіонів до впровадження реформ у сфері довкілля на виконання Угоди про асоціацію має наслідком ігнорування регіональних особливостей під час розробки реформ та нормативно-правових актів у всіх екологічних секторах, які покладають повноваження та функції на місцях. Окрім цього, регіональні органи влади та громадськість на місцях не відчувають себе частиною процесу імплементації та сприйматимуть реформи як нав’язані “зверху”, - зазначає експертка Зоряна Козак.

Зоряна Козак, експертка Ресурсно-аналітичний центру «Суспільство і довкілля»


До прикладу, стратегія розвитку Харківської області на період до 2020 року містить розділ щодо узгодженості з національними та загальноєвропейськими стратегічними документами, де, зокрема, зазначається, що Угода про асоціацію через Національний план її імплементації відкриває шлях на узгодження стратегічного розвитку України та ЄС.
В страгічному плані для Житомирщини такої узгодженості немає. Також на офіційній веб-сторінці облдержадміністрації відсутня інформація про переваги впровадження європейських норм та стандартів у сфері довкілля для вирішення місцевих екологічних проблем. Окрім цього, самі регіональні органи влади не володіють достатньою інформацією про процес імплементації Угоди, зокрема наближення екологічного законодавства України до законодавства ЄС з питань охорони довкілля.
До прогресу в сфері наближення України до виконання взятих в екологічній сфері вимог варто віднести схвалення в 2017 році Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 р. Корисним та важливим стало запровадження електронного сервісу «Ecomapa.gov.ua», який містить інтерактивну мапу сміттєзвалищ України. Реформування торкнулося структури Державної екологічної інспекції, яку після перетворення в Державну природоохоронну службу, заплановано наділити новими повноваженнями та функціями.


Нова структура Державної природоохоронної служби

В стратегії про управління відходами визначена цілком нова система поводження з відходами, у тому числі на регіональному та місцевому рівні. Звідси підвищується роль регіонів та громадянського суспільства у реалізації загальних цілей та керівних принципів Стратегії. Стратегія містить завдання щодо забезпечення стратегічного планування поводження з промисловими відходами, що передбачатиме, зокрема, вимоги до підготовки стратегічних Планів управління відходами суб’єктів господарювання, а також планів на місцевому та регіональному рівнях. Окрім того, стратегія передбачає утворення робочих груп в ОДА, органах місцевого самоврядування (ОМС), основним завданням яких є напрацювання пропозицій до Національного плану управління відходами з урахуванням особливостей взаємодії та співробітництва в системі місцевих органів виконавчої влади, ОМС.
Парламентом досі затягується прийняття змін до закону щодо імплементації вимог директив ЄС у сфері поводження з відходами. Проект змін до Закону України “Про відходи” №6602 передбачає прийняття регіональних та місцевих планів поводження з відходами, а увесь комплекс заходів щодо поводження з побутовими відходами покладається на місцеві органи влади (як і було до цього).
Реформи у сфері відходів передбачають як нові функції та повноваження для місцевих органів влади, так і створюють нові умови щодо виконання вже існуючих, що по суті можна розглядати як нові повноваження.
Стратегією встановлються загальні рамки реформи, проте окремі очікувані результати дозволяють припустити такі нові функції та повноваження для місцевих органів влади:
• Забезпечення функціонування мережі регіональних полігонів.
• Розроблення на основі Національного плану управління відходами регіональних та місцевих планів з охопленням населення понад 150 тис. осіб.
• Визначення місцевими органами виконавчої влади та ОМС з урахуванням механізмів їх взаємодії та співробітництва оптимальних районів охоплення та розташування регіональних об’єктів поводження з побутовими відходами (сміттєперевантажувальних станцій, сміттєсортувальних ліній, сміттєпереробних заводів, полігонів тощо).
• формування, за результатами проведеної інвентаризації та оцінки екологічного ризику, переліків діючих полігонів/звалищ, що підлягають приведенню у відповідність до екологічних вимог, а також полігонів/звалищ, які підлягають закриттю.
• Підготовка місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування Плану пріоритетів щодо закриття полігонів/звалищ, які не відповідають екологічним вимогам.
• Підготовка ОДА та ОМС Планів приведення полігонів у відповідність до екологічних вимог, де це доцільно та реалізація першочергових заходів.
• Розподіл відходів, зібраних на пунктах збору організованих органами місцевого самоврядування, між організаціями в залежності від їх долі ринку.
- З внесенням змін до Закону України “Про відходи” вступить в силу низка нових вимог щодо поводження з відходами у тих сферах, де вже ОМС та місцеві адміністрації мають повноваження. Починаючи від роздільного збору побутових відходів та закінчуючи вимогами щодо припинення захоронення не утилізованих побутових відходів з 1 січня 2025 р., - зазначає пані Зоряна Козак
- Органи самоврядування отримують функцію з розроблення місцевих планів поводження з відходами. Територіальні громади визнаються власниками не лише побутових відходів та відходів, що утворюються на об'єктах комунальної власності, але ті, що знаходяться на їх території і не мають власника або власник яких невідомий (так звані «безхазяйні відходи»), - підсумовує експертка.

Утилізація відходів в ЄС

Сміттєва трагедія, яка сталася в Малих Грибовичах під Львовом, може повторитися у будь-якому українському місті в будь-який час, — застерігають екологи. З огляду на прийнятий Закон в Україні, який відповідає основним європейським практикам, хотілось би проаналізувати роботу зі збором і переробкою сміття в сучасній Європі, для прикладу, в Німеччині.

Щоб організувати переробку сміття, необхідні спеціальні заводи, але ще більш необхідною є усвідомленість населення в плані роздільного збору відходів. Це є першим етапом на шляху до роздільного збору сміття, що вже давно існує за кордоном. На вулицях міст у країнах Європи можна побачити контейнери з відсіками для харчових відходів, макулатури, пластику і т.п. Такі контейнери встановлює, як місцева влада, так і самі містяни у себе вдома. Завдяки цьому до 90% сміття відправляється на вторинну переробку. Упродовж багатьох років сміття у Німеччині не мало жодної цінності, його просто спалювали чи закопували. Аж допоки уряд ФРН на початку 80 років минулого століття не спонукав підприємства до вторинної переробки сміття, а громадян — сортувати відходи.

 

 

Так, ще у 1991 році тодішній федеральний уряд Німеччини розробив приписи щодо упаковки. Закон покладав на кожного виробника відповідальність за його продукт і після споживання. Промисловість після цього заснувала свою систему збирання та повторної переробки сміття, яку назвали "дуальною системою". Її розпізнавальним знаком став символ кругообігу — "зелена крапка". Його ставлять на всіх продуктах, які беруть участь у системі ресайклінгу. Німці починають сортувати відходи і додатково несуть склотару до окремих контейнерів або ж до магазинів, де вони купували напої. Стимулом для сортування та здачі склотари стала система застави: тим, хто здає склотару, повертають певні кошти. Так система працює і до сьогодні. Сортування відходів стає в Німеччині певного роду народним змаганням. Не в останню чергу це пояснюється кампанією з роз'яснення, яка коштувала мільйони євро. Навіть у новітніх казках для дітей піднімалася тема сортування відходів, що позитивно вплинуло на виховання підростаючого покоління. Однак підприємства з переробки зіткнулися з проблемою: сміттєві баки, в які громадяни скидали вже сортовані відходи, все одно містили мішанину речовин, яку не так легко було переробити на новий продукт. Для цього необхідно, щоб відходи були лише одного "сорту". Але, завдяки низці раціональних розпоряджень і технологічних рішень( виготовлення упаковки з одного матеріалу) був досягнутий рівень якості збору сміття завдяки стандартизованим процедурам у всіх федеральних землях, що дозволило отримувати в результаті вторинної переробки матеріали, які раніше не можна було й уявити. Сорок відсотків усіх зібраних синтетичних матеріалів у Німеччині сьогодні вдається відсортувати. Унаслідок вторинної переробки отримують 21 мільйон тонн матеріалів. Якщо собівартість тонни нового пластику становить від 1200 до 1400 євро, то отриманої внаслідок ресайклінгу — близько 500 євро, а це, очевидна економія! Отож, дані матеріали мають у три-чотири рази більшу вартість, ніж саме сміття, з якого їх виготовляють, тоді у Німеччині виникла ціла галузь з річним оборотом понад 200 мільярдів євро. Вона зростає кожного року в середньому на 14 відсотків і забезпечує роботою 250 тисяч людей із пристойними статками та соціальним забезпеченням. Досягнутий рівень якості збору сміття завдяки стандартизованим процедурам у всіх федеральних землях дозволяє отримувати в результаті вторинної переробки матеріали, які раніше не можна було й уявити. Наприклад, компанія Reluma виготовляє хвилерізи, які використовують на узбережжі Балтійського моря. Раніше їх робили з дерева, однак певний вид молюсків зжирав їх за короткий час. Хвилерізи з синтетичних матеріалів служать довше.

Скрізь, де не бував, бачив поблизу і приватних, і багатоквартирних будинків кілька різнокольорових баків для сміття. Зацікавився: виявляється, викинути сміття у цій країні – непросто, адже місцеві жителі його спочатку сортують у відповідну тару, певний час накопичують, а потім виносять та викидають у сміттєві баки, вхід до яких частенько буває обмеженим ( потрібно мати ключі). Усі без винятку власники будинків мають свої персональні сміттєві баки. У квартирах – як мінімум три ємності. А буває, що й... вісім!

 

 

Побутові відходи у Німеччині не можна викидати у один великий контейнер. Замість нього – набір невеличких різного кольору баків, закріплених за кожною будівлею. Так, приміром, коричневого кольору призначені для харчових відходів, у жовті варто викидати тверді – дерево, папір, пластик, метал, зелені — для паперу.

Пляшки від вина, шампанського чи горілки ми, українці, зазвичай викидаємо до загального сміття. У Німеччині це робити категорично заборонено: усе скло потрібно збирати в спеціальний ящик у будинку. Раз на два тижні цю скриньку німці виносять на вулицю і спеціальне скло забирає  авто, наприклад, о сьомій ранку. Хоча, у мегаполісах скло можна викинути самостійно в спеціальні контейнери. Пляшки від пива або прохолодних напоїв німці несуть до супермаркетів, де у спеціальному відділі здають. За порожню тару покупець отримує гроші: за пивну пляшку зі скла – 8 євроцентів, за пластикові – 15–25, за бляшанки – 25. Німці пляшки здають? Чи можна назвати їх дивакуватими? Навряд чи. Адже така система збору сміття суттєво спрощує його переробку. А вторинне використання матеріалів дозволяє економити ресурси. До того ж, і турбота про навколишнє середовище. А ще, завдяки сміттю, можна добре підзаробити, заощадити, зекономити.

Німецьку систему повернення тари започаткували у 2003 році з екологічних міркувань, а також розраховуючи на те, що заощадливі німці не викидатимуть порожні пляшки, а повертатимуть, а так, сприятимуть повторному обігу пластику та скла в країні. До речі, якщо хтось із багатоповерхівки викине сміття у бак не за призначенням, тоді штрафують усіх мешканців будинку, підвищуючи тариф на вивезення сміття. Інколи «сміттярі» можуть взагалі відмовитися забирати відходи. Така система швидко вчить сусідів правильно сортувати і не смітити та «слідкувати» один за одним. Про того, хто порушує закон, у них пишуть у газетах, говорять по радіо і показують по телевізору, а представники поліції штрафують на чималеньку суму, іноді можуть навіть засудити й до виправних робіт. Якщо правопорушник – іноземець, то його можуть позбавити візи або права в’їзду в країну, отож, до цього варто ставитися дуже серйозно.

Аби підтримувати постійну актуальність і важливість, в Європі активно працюють державні програми, розраховані на виховання населення з поводження зі сміттям. Це і шкільна освіта, і інформування населення через ЗМІ, і соціальна реклама. Звичайно, є і проблеми, культурі поводження зі сміттям нам доведеться ще довго вчитися, бо працююча система ніколи не є  ідеальною, хоча, на прикладі Німеччини, є доволі ефективною. Більшість європейських країн до цього «йшли» тридцять років. Сподіваємося, що ми часовий відрізок подолаємо швидше. І одного ранку, йдучи на роботу, біля свого під’їзду побачимо невеличкі контейнери: коричневого, жовтого, зеленого та червоного кольору, в які наші сусіди та співвітчизники акуратно розкладають вже відсортовані вдома наслідки життєдіяльності сучасної людини.

Ця публікація була підготовлена в рамках проекту "Просування реформ в регіони" за сприяння Європейського Союзу (http://ec.europa.eu/europeaid). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю автора і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.

0
0
0
0
Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Житомира за сьогодні

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up