Жінка втратила на війні свого коханого, проте продовжує сама перебувати на фронті

«Я пішла служити в 95-у житомирську аеромобільну бригаду в 2005 році. Тоді я навчалася на другому курсі університету, освоювала спеціальність «соціальна робота», - розповідає Олександра. - Майже 10 років тому мені було просто цікаво - як це бути військовим. Підписала контракт, перевелася на заочну форму навчання, пішла служити. Зараз моє звання - «старший солдат», в бригаді я перебуваю на посаді механіка-радіотелефоніста. Якщо в двох словах, то моя робота полягає в тому, щоб стежити за закодованим зв'язком, за телефонними з'єднаннями і т. д. Крім мене, в бригаді ще є дівчата - вони медики і, як і я, зв'язківці. Ми нарівні з чоловіками здаємо всі щорічні нормативи.

Наприклад, стрибки з парашутом. У мене, наприклад, зараз вже 14 стрибків. Для мене АТО почалася в момент анексії Криму. Я переживала за долю України. Ще влітку дуже хотіла поїхати до своїх в зону АТО. Але до жовтня довелося залишатися в Житомирі. Я, на жаль, втратила дитину. Чоловік теж служив у 95-й, і, трохи відійшовши від трагедії, я вирішила бути ближче до нього: зібралася і поїхала до хлопців під Слов'янськ. Чоловік, до речі, молодший за мене на 4 роки. Пам'ятаю, як він прийшов служити до нас лейтенантом: бігав за мною півроку, а я все думала, мовляв, молодий ще для сім'ї. А потім і сама закохалася. Ми жили близько року в цивільному шлюбі, хотіли розписатися 14 лютого. Але на початку лютого я втратила і чоловіка. Він загинув біля селища Спартак під Донецьком. Я сумую за ним, але знаю, що треба триматися, незважаючи ні на що».

За матеріалами "Вєсті".

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.