Реабілітовані історією: трагічні сторінки історії славетної 44-ї стрілецької дивізії. Частина перша

24 вересня 1918 року Микола Олександрович Щорс та Василь Назарович Боженко створили Богунський і Таращанський полки 1-ї Української повстанської дивізії. З 16 листопада 1918 р. дивізія брала участь у боях з частинами Петлюри. До 25 серпня 1919 р. її командиром був М. О. Щорс. За бойові заслуги дивізія і її полки 8 лютого 1919 р. отримали почесні Червоні Прапори ім. Київського пролетаріату. Після того як, за однією з версій, Щорс був застрелений одним із комісарів на бойових позиціях у районі с. Білошиці, дивізія отримала новий номер і стала 44-ою стрілецькою дивізією РСЧА.

У складі Південної групи військ з 15 вересня по 16 жовтня 1919 р. 44-та стрілецька дивізія брала участь у боях проти Збройних сил Півдня Росії генерал-лейтенанта А. І. Денікіна, а у грудні 1919 р. зайняла Київ. Наказом РВРР від 13 грудня 1920 р. за звільнення Києва від денікінських військ 44-й стрілецькій дивізії присвоєно почесне звання «Київська». Полки дивізії непогано проявили себе в радянсько-польській війні, після закінчення якої дивізія розташувалась на  кордоні з Польщею (в с. Княжа-Звягельська – Таращанський полк, а штаб дивізії і два полки – Богунський і Донецький – у Житомирі). За постановою Президії ЦВК ССРР від 2 липня 1930 р., з нагоди 10-ої річниці з дня сформування та за бойові відзнаки і заслуги дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора.

У 1932 році за відмінні якості, що були продемонстровані на корпусних маневрах, дивізія отримала подяку від командира корпусу. У 1934–1935 рр. дивізія показала непогані результати в маневрах Київського військового округу. Начальник Генштабу РСЧА маршал О. І. Єгоров, підбиваючи підсумки навчань, високо оцінював роботу керівництва і дії особового складу, а заступник наркома оборони СРСР маршал М. М. Тухачевський побував у частинах 44-ої стрілецької дивізії у м. Житомирі. У 1935 році дивізії присвоєно ім'я М. О. Щорса.

Не обійшли дивізію і політичні репресії 30-х років. У період проведення чекістської операції «Весна» органами ДПУ ряд військовослужбовців 44-ої дивізії був заарештований, звільнений з РСЧА або переведений в інші регіони СРСР.

У цей час проводилася «чистка» від колишніх офіцерів царської армії, а також інших військових формувань у період громадянської війни. Як керівник контрреволюційної організації у Житомирському гарнізоні був заарештований герой громадянської війни, інтернаціоналіст, командир 44-ої стрілецької дивізії Я. А. Штромбах, який, за рішенням Колегії ОДПУ від 20 травня 1931 р., був розстріляний. Серед репресованих військовослужбовців – дивізійний інженер М. Ф. Коробейніков, начальник військово-господарського постачання К. М. Соловкін, начальники відділів штабу дивізії М. І. Духота, Є. І. Азаров, ветлікар дивізії Л. П. Семенов, начальник штабу артполку В. Н. Епіхов, а також ряд командирів 44-го артполку, 131-го і 132-го стрілецьких полків. 

У період Великого терору (1937–1938 рр.) у 44-ій дивізії репресовано майже 40 військовослужбовців, з яких – 16 розстріляно. Серед командирів 44-ої стрілецької дивізії в період радянсько- фінляндської війни не було жодного командира роти, батальйону, полку, які служили в дивізії у 1937–1938 роках. Усі вони були або репресовані, або звільнені з РСЧА чи переведені на службу в інші військові округи.

7 вересня 1939 р. дивізія була відмобілізована завдяки приписному складу ряду військових комісаріатів Житомирської, Київської, Вінницької і Кам'янець-Подільської областей, а через 10 днів перейшла радянсько-польський кордон і взяла участь у швидкоплинній радянсько-польській війні.

Основу дивізії складали три стрілецькі полки – 25-й (у березні 1939 року переведений зі складу 81-ої стрілецької дивізії замість 130-го Богунського полку), командир – майор Ілюхін; 146-й (колишній 131-ий Таращанський полк), командир – Івелєв; 305-й (колишній 132-й Донецький полк), командир Легкодух, а також 122-й артилерійський полк (колишній 44-й артполк), командир Корженєвський.

Командир 44-ої стрілецької дивізії комбриг А. І. Виноградов і начальник штабу полковник О. І. Волков зробили в РСЧА кар'єру, типову для років, що передували радянсько-фінляндській війні.  У 1935–1936 рр. Виноградов у званні капітана командував батальйоном, потім, уже у званні майора, з червня 1937 р. – стрілецьким полком, а у лютому 1938 року достроково отримав звання полковника. Командиром 44-ої дивізії, з присвоєнням звання комбриг, Виноградов був призначений у січні 1939 року. Начальник штабу О. І. Волков у грудні 1935 року був тільки капітаном, потім закінчив академію і у червні 1939 року став уже полковником.

26 листопада 1939 р. дивізія, що дислокувалася біля м. Тарнополя, була направлена в Карелію. До 14 грудня 1939 р. на ст. Кемь прибули і розвантажилися ешелони 44-ої стрілецької дивізії: управління 305-го стрілецького полку, по два батальйони 25-го стрілецького полку і 146-ий стрілецький полк, а також один дивізіон 122-го артполку, окремий танковий батальйон, протитанковий дивізіон і окремий розвідувальний батальйон у половинному складі. Через нестачу автотранспорту частини дивізії на запланований рубіж введення у воєнні дії прибували комбінованим способом: на автомашинах і похідним маршем. Це призвело до того, що частини 44-ої стрілецької дивізії вступали у бій прямо з маршу, без попереднього зосередження на вихідному рубежі. Через два дні після прибуття 3-ій батальйон 305-го стрілецького полку вступив у бій з фінами на 25-му кілометрі дороги Ухтинського напрямку, тоді як інші частини до району бойових дій прибували до 1 січня 1940 р. Причому окремий розвідувальний батальйон, який повинен був забезпечити глибоку розвідку противника, і окремий саперний батальйон, що за місцевими умовами був конче необхідним для чистки придорожнього лісу, щоб підготувати маршрут для руху техніки, задіяної на будівництві блокгаузів, мостів та інших споруд, прибули в ар'єргарді дивізії, замість того, щоб бути першими. У зв'язку з тим, що окремі частини дивізії прибували до передової лінії неодночасно, не було організовано їх управління. Як засвідчили наступні події, ні командування, ні особовий склад дивізії перед початком бойових дій не були ознайомлені з особливостями фінського театру воєнних дій, а також і противника. Крім того, в дивізії не вистачало лиж. Тому особовий склад полків міг пересуватися тільки по основній дорозі. Глибокий сніг став серйозною перешкодою для пересування і здійснення будь-яких маневрів.

Згодом провина за всі допущені промахи була покладена на командування дивізії. Відсутність певного досвіду у командирів 44-ї стрілецької дивізії пояснюється тією політикою, що проводилася в кінці 30-х років стосовно РСЧА в цілому: внаслідок репресій серед вищого командного складу швидко просунулися і зайняли їхні місця люди, які не завжди відповідали займаним посадам і не мали необхідних знань та досвіду.

Лише 1 січня 1940 р. у районі бойових дій була зосереджена практично вся дивізія. На підході були артилерійський полк, розвідувальний і саперний батальйони.

Обставини складалися так, що дивізії вдалося розміститися на невеликій ділянці дороги. Тилове забезпечення було організовано недостатньо. Полки підтягнули на свої ділянки увесь транспорт і обози. В результаті їх маневреність була обмеженою. Скупчення людей і техніки в одному місці – зручна мішень для противника. 2 січня загін фінських лижників при підтримці танків вийшов на дорогу в розташування 122-го артполку. Оволодівши ділянкою дороги між 22-м і 23-м кілометрами, після бою створили там завал. Тили дивізії були відрізані.

Увечері 4 січня 2-ий батальйон 146-го стрілецького полку, який прикривав лівий фланг дивізії, залишив свої позиції. Скориставшись цим, противник перерізав дорогу між 24-им і 25-им кілометрами...

Протягом дня 5 січня фінські загони атакували частини 44-ої стрілецької дивізії на ділянці 28-го кілометра дороги в стик розташування 146-го та 25-го стрілецьких полків. Зі сторони 44-ої стрілецької дивізії розпочалася чергова безрезультатна спроба захопити завали.

5–6 січня окремі групи противника постійно атакували частини 44-ої стрілецької дивізії на різних відрізках дороги аж до 5-го кілометра.

6 січня о 22 годині, отримавши через штаб дивізії дозвіл від командуючого армією «діяти за своєю ініціативою», Виноградов віддав наказ про вихід із оточення. Бій продовжувався до 6 години ранку 7 січня. Прорватися із технікою не вдалося, і комбриг прийняв рішення залишити матеріальну частину і вивести особовий склад лісами з північної сторони дороги в обхід противника.

Далі буде…

Євгеній Тіміряєв

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.