Недоторкані клани ескулапів

Приміщення колишньої комунальної аптеки, яке було викуплено фірмою дружини заступника головного лікаря Обласної лікарні Миколи Суслика (зараз на цьому місці розміщений магазин одягу)

Попри відкриті кримінальні провадження та неодноразові публікації в пресі, головний медичний заклад області залишається закритим для отримання публічної інформації. У першу чергу це стосується небажанням багатьох працівників установи оприлюднювати офіційно задекларовані майнові статки та прибутки. Поштовхом до надсилання звернення для отримання копій декларацій посадовців стало проведене журналістське розслідування з приводу списання комунального МРТ (детально розглянуто в №21 газети «20 хвилин» від 8 червня 2016 року).

Про наявність інших схем збагачення може свідчити офіційна статистика отриманих від пацієнтів обласної лікарні благодійних внесків. Протягом 2014 року офіційно зафіксовано близько 300 тисяч гривень внесків або лише 80 копійок з кожного хворого в день. В той же час гуманітарної допомоги лікарня тільки за один рік одержала на 13,5 мільйонів гривень. Щоб прослідкувати, чи служать пожертви джерелом збагачення деяких з посадовців, на адресу лікарні був надісланий інформаційний запит. У відповіді лікарі відмовилися розголошувати інформацію про свої статки.

«Свою декларацію в будь-який момент готовий надати, – запевняє Головний лікар Обласної клінічної лікарні ім. О. Ф. Гербачевського Богдан Леськів. – Однак коли мова йде про інших посадових осіб, вони виступили категорично проти надання копій своїх декларацій. Краще отримати один позов про відмову в наданні інформації, ніж від працівників, що звернуться з приводу розголошення конфіденційної інформації до суду».

Насправді страх у багатьох керівників обласної лікарні можна пояснити не лише відсутністю бажання розголошувати свої прибутки, але й конфліктами інтересів посадовців.

Розпочнемо з заступника головного лікаря обласної лікарні Миколи Суслика, котрий спромігся за час депутатських повноважень та керування управлінням охорони здоров’я Житомирської міськради ліквідувати цілий ряд комунальних аптек. Звільнені внаслідок цього приміщення в центрі на майдані імені С. П. Корольова, 4/2 та приміщення комунальної аптеки «Ветеран» на майдані Путятинському, 9/5 в кінці 2010 року приватизувала ПП «Медіс К». Єдиним власником підприємства досі залишається його дружина Ірина Суслик, займаючи одночасно посаду керівника приватної структури, приватного підприємця та завідувача денного стаціонару в міській поліклініці.

Варто згадати про завідувача відділення мікрохірургії ока обласної лікарні Ганни Борщівської, яка володіє фірмами «Медична лабораторія» та «Перша приватна клініка». Перше підприємство в 2010 році стало співзасновником «МДЦ Експерт Житомир», що встановило в обласній лікарні на місці комунального свій приватний МРТ. Інше – найбільша приватна клініка Житомира та області «Медібор», що у 2013 році приватизувала 184,9 кв. м комунальної аптеки по вул. В. Бердичівській, 47. Все це далеко не повний перелік родинних зв’язків, що розширилися до повноцінного сімейного бізнесу з інтересами не лише в медичній, але і в будівельній та інших сферах.

Минулого місяця складений Уповноваженим з прав людини в Житомирській області Петром Грибаном протокол про вчинене адміністративне правопорушення потрапив до суду. Розгляд справи був доручений судді Корольовського районного суду Наталії Янчук, яка раніше ухвалила рішення про притягнення до відповідальності за ненадання публічної інформації першого заступника Житомирського міського голови Олексія Ясюнецького. Однак цього разу суддя відверто здивувала підбором аргументів та наведеними правовими нормами. Окрім того, що занесення всіх відомостей в деклараціях про майновий стан та доходи до конфіденційної інформації, Наталія Янчук вважає, що декларації посадовців Житомирської обласної лікарні не можуть представляти суспільний інтерес, оскільки таке поняття не визначено чинним законодавством. У підсумку наводиться стаття з давно вже не чинного Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», в якому не вказана вимога щодо оприлюднення декларацій в офіційних друкованих виданнях для посадовців закладів охорони здоров’я, що «вказує на суспільну неважливість цієї інформації».

Редакція газети «20 хвилин» звернулася за коментарем до провідного юриста з питань доступу до публічної інформації, експерта Інституту розвитку регіональної преси Олександра Бурмагіна:

«Зазначена постанова свідчить про зашкарублість судової системи й так званий “позитивістський” підхід до тлумачення права з боку наших суддів. Це коли буква закону має перевагу над духом, коли законність важливіша, ніж верховенство права. Фактично це надбання Радянського Союзу, якого ніяк не може позбутися наша судова система. Важко погодитись із судом, який пише, що “суспільно важлива” інформація не визначена законодавством.

По-перше, є стаття 29 Закону України “Про інформацію”, де викладено орієнтовний предмет відомостей, які, на думку законодавця, представляють суспільний інтерес. По-друге, цей перелік є відкритим, і суд може, оцінивши всі докази в сукупності, норми чинного законодавства, визначити під час розгляду кожної справи – є певна інформація суспільно важливою чи ні.

В цьому випадку те, що відомості з декларацій будь-якого декларанта складають суспільний інтерес, закріплено на законодавчому рівні. Адже норми трьох законів – “Про доступ до публічної інформації”, “Про захист персональних даних”, “Про запобігання корупції” – прямо забороняють обмежувати доступ до такої інформації. Якщо б вона не була цікава суспільству, навіщо стільки пересторог і гарантій її відкритості на рівні законів?

Ще більше питань до кваліфікації судді або її бажання розібратись у справі викликають посилання як на підставу відсутності правопорушень з боку посадовців на те, що запитувач просив документ, а не відомості з декларації, а документ містить інформацію з обмеженим доступом. Декларація дійсно містить деякі відомості, які не повинні надаватися за запитом, наприклад, ідентифікаційний код або місце проживання декларанта. Проте відповідь на це “складне” питання дуже проста. І вона прямо прописана в ч. 7 ст. 6 Закону України “Про доступ до публічної інформації”: “Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений”.

На практиці розпорядники інформації просто замальовують декілька рядків з цими даними та спокійно надають копії декларацій. Зазначену постанову треба обов’язково оскаржувати в апеляційному порядку, аби скоригувати таку небезпечну для відкритого суспільства практику».

Наразі юристами Інституту розвитку регіональної преси готується новий адміністративний позов з метою зобов’язати посадовців обласної лікарні відкрити для широкого громадського загалу повну інформацію про власні статки та бізнесові інтереси.

Тарас Боросовський