Реабілітовані історією. Гідний нащадок великого предка

Артемій Дмитрович Миклухо-Маклай (1908-1982) – геолог, кандидат геолого-мінералогічних наук, доцент, спеціаліст у галузі стратиграфії, технотроніки та магнетизму. Вніс значний внесок у наукову і практичну розробку Воркутинського вугільного басейну. Учасник Великої Вітчизняної війни. Заарештований 29 травня 1945 р.

Згідно з вироком ВТ 4-ої гвардійської армії за ст. 58-16 КК РРФСР, ув'язнений у виправно-трудовий табір (ВТТ) на 10 років. З 30 грудня 1954 р. до 29 листопада 1955 р. перебував на спецпоселенні. Реабілітований у 1957 році.

Ім'я дослідника Південно-Східної Азії, видатного вченого Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая знайоме майже всім.

Можна сказати, хрестоматійним стало згадування його експедиції в середині XIX ст. у далекі від Російської імперії Австралію, Океанію, вивчення життя і побуту папуасів Нової Гвінеї. Великий учений усе це зміг здійснити у відведені йому долею всього сорок два роки. Після смерті Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая це, трішки незвичне на слух, прізвище отримало друге життя. З роду видатного вченого вийшла плеяда й інших талановитих дослідників, що вписали свої імена в науку. Один з них – троюрідний племінник Миколи Миколайовича, Артемій Дмитрович Миклухо-Маклай, доля і наукові пошуки якого протягом двадцяти років минулого століття були пов'язані з Північним Уралом.
Артемій Дмитрович Миклухо-Маклай народився у містечку Малин Київської губернії 26 липня 1908 р. До роду Миклухо-Маклаїв він належав і по лінії матері, і по лінії батька. Його мати, Серафима Михайлівна, була дочкою молодшого брата видатного вченого Миколи Миклухо-Маклая – Михайла, а батько, Дмитро Сергійович, – сином старшого брата Сергія. Такі родинні шлюби у дворянському середовищі були на той час не винятком. У Гамарні діду Артемія, рідному брату Миколи Миколайовича, належав лісопильний завод, на якому працювало 16 чоловік. Микола Миколайович був єдиним із сім'ї Миклухо-Маклая, хто дожив до приходу радянської влади. У 1928 році сім'я Артема Дмитровича переїздить у Ленінград, де він у 1931 році вступає до Гірничого інституту. На вибір майбутньої професії мали вплив і дід, і батько. Дід – Михайло Миколайович Миклухо-Маклай – у свій час теж закінчив Гірничий корпус, після чого проводив геологічні дослідження на Півночі Європейської частини Росії і в районі Овруцького кряжу на Поліссі. Зібрані матеріали пізніше використовувалися при складанні першої геологічної карти Європейської частини Росії. Геологами стали і старший онук Артемій, і молодший Андрій.

Спочатку в Артема все складалося благополучно. Він вступає до аспірантури, працює на кафедрі геології Ленінградського державного університету, захищає дисертацію, стає доцентом, одружується на Вірі Дмитрівні Чехович.

Перед початком війни відправляється на Далекий Схід, де проводить геологічні роботи. З геологічної партії відразу ж після оголошення війни повертається у Ленінград і вже у червні 1941року йде добровольцем на фронт у складі народного ополчення. Артема Миклухо-Маклая зараховують у 5-й винищувальний полк, який дислокується в тилу фашистів під Псковом. У боях це партизанське зєднання втрачає багато бійців, і в кінці вересня 1941 року командування приймає рішення перейти лінію фронту та приєднатися до регулярних частин. Одну з груп виводив командир взводу молодший лейтенант Миклухо-Маклай. Дивом вдалося вийти з оточення. Невдовзі після виходу під Волховом 9 листопада 1941 р. підрозділ, де перебував Артемій Дмитрович, потрапив під потужний артилерійський обстріл, під час якого вчений був поранений і контужений. Прийшов до пам'яті у фашистському полоні...

Довелося побувати в концтаборах Латвії, Литви, Німеччини, Австрії. Німці були інформовані про те, що перед ними – вчений, професіонал своєї справи. Багато про що свідчило і прізвище полоненого офіцера. У кожному з таборів його викликали на допит і пропонували співпрацювати. Але в Артема вже давно визріло одне-єдине рішення – за будь-яку ціну втекти з полону. Потрапивши у 1945 році у концтабір Блямау, що був розташований в горах Австрії, він вирішив здійснити втечу. На черговому допиті геолог нарешті дав згоду написати по пам'яті роботу з геології та корисних копалин в одному з районів Середньої Азії. Ніяких секретів він не видавав – про все це було написано у світовій науковій літературі.

Паралельно з роботою у копальнях готувався до втечі. Артему
Дмитровичу пощастило роздобути місцеву топографічну карту і компас. Нарешті, у квітні 1945 року йому вдалося реалізувати задумане. З великими труднощами він вийшов до радянських військ і відразу ж докладно розповів про свої пригоди. У контррозвідувальному відділі «СМЕРШ» 4-ої гвардійської армії на нього чекав «щирий прийом». Після декількох тижнів допитів йому пред'явили абсурдне звинувачення в тому, що, перебуваючи в полоні на території Німеччини, він став агентом німецької розвідки, займався шпигунством на користь фашистської Німеччини проти СРСР та як інженер-геолог збирав відомості про корисні копалини і геологічні роботи в Приташкентському районі, передаючи їх німцям.

9 липня 1945 р. Військовий трибунал 4-ої гвардійської армії визнав провину Артемія Дмитровича Миклухо-Маклая за ст. 58-16 КК РРФСР доведеною і, за обставинами справи, вважаючи недоцільним застосування до підсудного вищої міри покарання, засудив його до ув'язнення у ВТТ на 10 років з поразкою у правах на 5 років та конфіскацією всього майна.

Для відбуття покарання Артемій Дмитрович був відправлений етапом у Воркутинський табір НКВС. У цьому таборі він перебував до закінчення терміну, а потім його використовували як спеціаліста в «Печорвуглегеології».

30 грудня 1954 року Артем Дмитрович мав бути звільнений. Під новий 1955 рік його чекав непередбачуваний сюрприз. Замість реального звільнення його поставили на облік як спецпоселенця. У коменданта спецкомендатури № 67 перебувала копія документа з
грифом «СЕКРЕТНО» на ім'я міністра внутрішніх справ Комі АРСР:

«В соответствии с приказом МВД СССР № 00898 от 8 октября 1953
года направляется для содержания и отбывания наказания в Воркутинском лагере МВД особо опасный преступник Миклухо-Маклай Артем Дмитриевич, 1906 г(ода) р(ождения), уроженец г. Малин Киевской области, осуждённый 9 июля 1945 года Военным трибуналом 4-й гвардейской армии за принадлежность к немецким разведывательным органам по ст. 58-16 УК РСФСР к 10 годам лишения свободы с поражением в правах на 5 лет».

У цій спецкомендатурі Артемій Дмитрович перебував на обліку одинадцять місяців. Незважаючи на те, що він був непересічним спеціалістом у галузі петрографії, йому, з огляду на «Положення про спецкомендатури», не давали дозволу на експедиційні роботи. Артемій Дмитрович у цей час займався в основному описом під мікроскопом шліфів і зразків гірських порід, що привозилися іншими геологами. В подальшому результати петрографічних досліджень Артема Дмитровича стали складовою частиною багатьох фондових звітів.
Архівно-слідча справа на спецпоселенця була закрита 29 листопада 1955 р.

За словами журналістки-дослідниці М. М. Крочик, після звільнення він залишився у Воркуті, поїхав у поле рядовим геологом. Протягом наступних десяти років він об'їздив обширні райони
Полярного і Приполярного Уралу, спочатку як старший геолог, потім як начальник геологічних партій. У цих експедиціях ним було виявлено, вивчено і узагальнено чимало секретних матеріалів, що стосуються геологічної структури цих територій. Неабияке значення набули його дослідження про петрографічні центри обледеніння. До 1972 року Артемій Миклухо-Маклай прокладав нові маршрути на Півночі. Тут він пройшов тисячі кілометрів. І хоч політичної реабілітації вчений домігся ще у 1957 році, лише на схилі віку він зміг повернутися в Ленінград.

Талановита людина з трагічною долею, гідний нащадок великого предка, наш земляк Артемій Дмитрович Миклухо-Маклай пішов із життя у 1982 році. Матеріали його справи зберігаються в Архіві УМВС у Житомирській області, Архіві УСБУ у Житомирській області та Державному архіві Житомирської області.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.