Михайло Руденко: «Я не зраджую своїм життєвим принципам»

            «20»: Михайле Михайловичу, Ви – полковник міліції, кандидат юридичних наук, чемпіон світу з бойового самбо, заслужений майстер спорту, лауреат премії Кабінету Міністрів України «За внесок молоді у розбудову держави», володар багатьох титулів та нагород як у спорті, так і в своїй безпосередній міліцейській роботі. Чи важко було долати життєві перепони на шляху до успіху?

            Щодо успіху – то це не стільки успіх, як вміння, на мою думку, ніколи не зраджувати своїм життєвим переконанням, своїм дитячим мріям та постійному бажанню самовдосконалюватися.

            У дитинстві я хотів бути спортсменом. Займався дзюдо, самбо, рукопашним боєм. Навчався в київській республіканській загальноосвітній школі-інтернаті спортивного профілю. Став чемпіоном світу, старшим тренером.

Як би це пафосно не звучало сьогодні, та на той час я пережив найщасливіший момент, коли у Франції, на чемпіонаті світу з бойового самбо, на честь моєї перемоги підняли наш український прапор і на увесь світ звучав національний гімн.

            Сьогодні у мене чималий досвід роботи у слідчих органах. А по закінченні школи я чітко не усвідомлював, ким хочу стати. Подобалась професія лікаря, та я добре розумів, що окрім високої відповідальності, треба в першу чергу мати покликання допомагати людям у найважчі моменти життя. Міліціонером, слідчим я став майже випадково: посперечався з однокласником, що поступлю в престижну Національну академію внутрішніх справ України. Вступив і закінчив з відзнакою слідчий факультет.

     «20»: Мабуть, вже тоді Ви зрозуміли, що обрали потрібну професію?

            Моментів, коли людина задумується над правильним вибором у тій чи іншій справі, є чимало. А тим більше, з вибором професії.

            Найперший сумнів щодо правильності свого вибору закрався тоді, коли вперше одягнув міліцейську форму. Останньою краплею у моїх сумнівах стали слова командира батальону, якого я поважав і до якого прислухався. Вже маючи достатній досвід роботи в органах, я зайнявся науковою роботою, навчався в аспірантурі. Всі звання і посади отримував поступово, завдячуючи своїй наполегливості та праці, а ще нестримному бажанню здійснювати все задумане. А розуміння того, що служба в органах – це процесія мого життя, прийшло з часом.

            «20»: Сьогодні, у зв’язку з подіями, що відбулися і відбуваються досі у державі, ставлення суспільства до людей в погонах неоднозначне. Що Ви думаєте з цього приводу?

            Людську повагу і розуміння треба заслужити. Оскільки я чиновник такого рангу, то мені доводиться обмежувати себе у деяких емоційних висловах, адже я маю судити з точки зору закону і держави. Злочини скоюються в усіх сферах життя. А людина, яка хоче працювати в органах, повинна бути високоідейною, визначити для себе головні пріоритети, моральність, високоосвіченість. Сьогодні, на жаль, аморальність проростає, впускає свої ненажерливі щупальці у свідомість людей. І якщо в міліціонера, незалежно від рангу, більше думок буде про те, як збагатитися, то, звичайно, про ефективність роботи і про високу ідейність говорити не доведеться.

            Моя робота приносить мені задоволення і відчуття перемоги водночас тоді, коли я розкриваю найскладніші справи.

            «20»: Якими якостями, на Вашу думку, має володіти міліціонер та слідчий?

            Слідчий, як і міліціонер, повинен чітко дотримуватись принципів міліцейської етики і моралі. А це, на жаль, не всім вдається. Наша професія споріднена з професією лікаря. Найголовніший обов’язок – допомогти, а не зашкодити людині. Зробити так, щоб перемогла справедливість. І бачити здивування потерпілого, коли він усвідомлює, що наша допомога безкорислива.

            «20»: Що є предметом Вашої гордості?

            Тішуся, пишаюся своєю родиною, особливо дітьми. Якщо говорити про роботу – то тим, що я особистим прикладом надихаю підлеглих та міліціонерів, а також підтримую довіру та надію у громадян.

            «20»: Як ставитеся до того, щоб діти пішли Вашим шляхом?

            Мої діти вже дорослі. Як мої батьки, так і я вважаю, що не можна вибирати за них їх майбутню професію. Але я б не хотів, щоб мої діти працювали в органах. Я дуже сподіваюся, що ще обов’язково повернеться справжня ідейність і соціальний захист працівників міліції. Громадяни, які народилися і виросли за незалежної України, як правило, обирають іншу освіту, керуються іншими чинниками, не мають настрою, бажання і впертості, щоб працювати у цій сфері. Це моя думка, і вона може бути хибною.

            «20»: Ви, особисто, вважаєте себе успішною людиною?

            Я прагну завжди добиватися успіху. Та коли мета досягнута – стає нецікаво жити. Один з рушіїв мого життя – це постійне самовдосконалення.

            Про успіхи можу говорити у конкретний період, адже успіх – це сходження на вищий щабель, це здобуття об’єктивного результату та його оцінка іншими людьми.

            «20»: Що Ви зазвичай бажаєте своїм підлеглим у дні професійних свят?

            Чіткого виваження своїх дій стосовно тієї чи іншої справи, неодмінного бажання розглядати допомогу потерпілим, як собі особисто, людяності, до-тримання всіх законів держави та законів християнської етики і моралі, впев-неності у справедливих рішеннях, витримки, благородства, кращих часів для кожного з нас і для нашої держави зокрема.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.