На початку зими у Гнатюк Арт Центрі презентують свої поетичні збірки Михайло Жайворон і Олег Озарянин

Імена цих авторів добре знані у літературних колах України, їхнє життя і творчість тісно пов’язані із Житомиром. 

Михайло Жайворон – член Національної спілки письменників України, заслужений журналіст України, учасник ліквідації аварії на ЧАЕС, автор більше десятка книг, три із яких – поетичні. Його поезія визнана однією із кращих на престижних всеукраїнських та міжнародних фестивалях. Скажімо, він є номінантом першої Премії Ордену Карпатських лицарів «Краща книга» на IV Всеукраїнському поетичному фестивалі «Карпатський Пегас-2018», дипломантом всеукраїнського фестивалю любовної лірики та авторської пісні, що проходив у Івано-Франківську, його вірші – найбільш цитовані у новому підручнику «Української мови» для 11 класу поруч з іменами О.Гончара, Д.Павличка, Л.Костенко, В.Шкляра,  М.Дочинця, Г.Чубач та інших. 

Цього разу Михайло Жайворон презентуватиме свою нову поетичну «Білу книгу пророцтв», де за допомогою художнього інструментарію, зокрема, метафор та образів, не лише осмислює навколишній світ, минувшину і сьогодення, а й зазирає за лаштунки буденності і, таким чином, спонукає читача самому відкрити завісу потаємного і незвіданого. До того ж, ця книга ілюстрована всесвітньо відомим українським художником Юрієм Нагулком, виставка картин якого наразі проходить саме у залах Гнатюк Арт Центру. Тож є гарна нагода прийти на презентацію і заодно оглянути виставку знаменитого художника. 

Олег Антонюк (відомий читачеві також як Олег Озарянин) – колишній військовий інженер-електронник і бізнесмен, але чуттєвий лірик, зі своїм уже сформованим світобаченням, своєю громадянською позицією. 

Він увірвався у літературу майже несподівано для провінційного письменницького кола у 2011 році зі своєю першою поетичною збіркою «Минуты тишины». Потім з інтервалом у три роки з’явилися друком «Письма лучшему другу» та «400 озарений», у 2017-му – «Любовные озарения», а згодом – досить вагоме за обсягом видання ліричних поезій «Букет из меланхолий». Всі вони написані російською мовою, оскільки автор добре знається на лінгвістичному матеріалі, з яким зазвичай працює.

Наразі ми маємо справу із його новими ста віршами, написаними українською, зібраними у нову, вже шосту збірку під назвою «Невблаганні». Усі вони чимось подібні до мозаїки, малюнок якої творять найрізноманітніші за кольором, розміром та фактурою шматочки смальти. Тут уміщені поезії іноді дуже відмінні одна від одної за тематикою і за загальним художнім рівнем, проте об’єднує усі твори яскрава і надзвичайно потужна емоційність, яка так чи інакше проявляється на окремих зрізах поетики кожного із текстів – у тематиці, філософському наповненні багатьох віршів, зрештою, у їхній стилістиці. 

Про що б не писали поети, яких би тем вони не торкалися, – усюди біль і співпереживання за долю України, яку розривають на частини зовнішні і внутрішні вороги, смуток за втраченими ілюзіями, роздуми про любов і зраду, життя і смерть, роль і місце митця на жаских прострілюваних перехрестях долі. 

Руслан Мороз