Дослідники Замкової гори: 9 кроків від минулого до сьогодення. До Дня міста Житомира

Крок 1

Першим, хто зацікавив почесне панство житомирськими старожитностями, був колишній житомирський губернський прокурор Степан Руссов. У своїй книзі «Волинські записки», яка побачила світ у далекому 1809 році, автор описує залишки укріплень, що знаходились у центрі тогочасного Житомира. І це не могло не зацікавити любителів історичних знахідок навіть у самому Петербурзі! Історією Волинського краю, та й самого Житомира, цікавились не випадково: у ті часи престижним для  кожного чиновника, який проходив службу далеко від столиці, було складання детальних описів історії земель, де вони опинились на службі. Автор описує те, що він бачив у місті: «все сие неизвестно когда истребилось, так что ныне остались одни земляные возвышения, на высокой скале над рекою Каменною лежащие».

Крок 2

Оскільки славнозвісні залишки явно мали стратегічне значення, то цілком логічно, що вони попали й у поле зору військового відомства. У 1850 році світ побачив десятий том «Військово-статистичного огляду Російської імперії», в якому штабс-капітан Фрітче описує пам’ятки Житомира. Штабс-капітан, як людина військова, розумів важливість  стратегічного укріплення, але, на відміну від інших, відмічав й історичну цінність знахідок. Навіть розділ з описом Житомира називався «Опис міст та цікавих місцевостей Волинської губернії». І серед «цікавих місцевостей» Фрітче виділяє земляний вал, який залишився на згадку від замку над річкою Кам’янкою та два рви на Подолі, що оточували міський замок.

Крок 3

Але ж ці вельми авторитетні джерела не давали відповідь на запитання, хто і коли побудував замок, хто в ньому мешкав і чому від замку майже нічого не залишилось. Трохи згодом, у 1864 році, історик і фольклорист Ян Прусиновський  одним з перших закликав вчених зайнятись серйозними дослідженнями в місті Житомирі, а не його околицях. Вченого зацікавили таємничі погреби з коридорами правильної форми, які були виявлені під час початого в ті часи будівництва. Інтерес до розкопок підігрівали й знахідки, які випадково траплялись дослідникам: то кам’яна сокира, то стародавня амфора.

Крок 4

Після ґрунтовного видання авторства професора університету св. Володимира в Києві Володимира Антоновича, історика, археолога, етнографа та археографа, інтерес до минулого Житомира наприкінці ХІХ століття спалахує з новою силою. У своїй книзі Володимир Боніфатійович пише: «В місті на скелястому виступі, що омивається р. Кам’янкою, було розлоге городище, на якому розміщався житомирський замок. Замок цей згорів у 1802 році, а на валах, що залишились, губернатор Звегинцев облаштував бульвар, тому й городище називали Звегинцевкою. Близька 1890 р. дума міська розпродала городище під приватні садиби, вали були сплановані, і городище щезло». В книзі ще багато цікавих історій про знахідки: знаряддя праці з каменю, монети, скарби, зброя та предмети церковної старовини. Про ці знахідки ходили легенди та оповіді, особливо серед жителів Мальованки, – району міста, що розташувався неподалік від Замкової гори. Начебто похований тут був чи князь, чи цар, а з ним і багато добра поховано. Антонович перший здійснив розкопки на території стародавнього могильника, узагальнивши знання у вигляді «Археологічної карти Волинської губернії».

Крок 5

Разом з Антоновичем починав працювати Сергій Гамченко, який розумів необхідність робіт у центрі міста: «…майбутні дослідження у цій місцевості відкриють ще одне місце перебування людини кам’яного віку і проллють світло на околиці Житомира в доісторичному відношенні». Пізніше Сергій Свиридович успішно займався археологією, повідомляючи житомирянам про свої цінні знахідки на сторінках «Волинських губернських відомостей». Колишній поручик 32-ї артилерійської бригади Сергій Гамченко на все життя закохається в історію і стане одним з найвидатніших українських вчених-археологів. З його монографії «Житомирський могильник» подальші покоління дізнаватимуться про заняття стародавніх мешканців Житомира, їхній побут та культуру, про перше житомирське кладовище та про походження некрополя. І хоч на околицях міста наприкінці ХІХ – початку ХХ століття науковці працюватимуть досить ретельно, результати їхньої праці до нас не дійшли: ані записів, ані матеріалів експедицій не збереглося. Лише створення у 1919 році археологічного відділу при Волинському центральному музеї, який очолив Сергій Гамченко, поліпшило стан речей. За результатами масштабної роботи, яку проводив вчений, було видано декілька монографій, які й до сьогодні не втрачають свого наукового значення.

Крок 6

Репресії й Друга світова війна надовго припинили археологічні дослідження в Житомирі.  Лише у повоєнний період, на початку 50-х років роботи продовжились. Серед тих, хто брав в них активну участь, був Іон Винокур, тоді ще молодий науковий співробітник краєзнавчого музею, який по закінченні Чернівецького університету повернувся в рідний Житомир. Про уламки глиняного посуду древлянського часу і періоду Київської Русі, знайдені на Замковій горі, у 1955 році науковець писав у статті «Стародавній Житомир», яку розмістила обласна газета. А в 1956 році вийде перша брошура –  «Археологічні пам’ятки Житомирщини». В ній дослідник продовжить справу Володимира Антоновича: спробує систематизувати старожитності Житомира. В невеличкому виданні автор ділиться «археологічними лайфхаками»: надає поради учнівській молоді та краєзнавцям щодо виявлення, фіксації і збереження давніх пам’яток, методики організації археологічних досліджень. Попереду будуть наукові відкриття та цікаві дослідження, звання доктора історичних наук та академіка Академії Наук вищої школи України, багато наукових праць, вдячних учнів – довге та насичене життя. Але саме перші знахідки найбільш запам’ятаються та стануть основою наукової діяльності.

Крок 7

Створене  15 липня 1981 року Житомирське археологічне товариство на добровільних засадах об’єднало ентузіастів та учнів шкіл. Члени товариства під керівництвом Олександра Тарабукіна, окрім серйозної роботи на околицях міста, проводили  спостереження над будівельними роботами на Замковій та Охрімовій горах, в історичному центрі міста. Тоді їм вдалося зафіксувати нашарування періоду Київської Русі. Трохи згодом, у 1988-1989 роках, колеги з Житомирської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури зафіксували ще й культурні нашарування післямонгольського часу, виявили залишки старовинних підземель, розширили знання з топографії міста та зібрали велику кількість різноманітних знахідок різних часів у підніжжя Замкової гори, поблизу будівлі колишнього єзуїтського монастиря та неподалік краєзнавчого музею. Проведена робота була узагальнена у праці Тарабукіна «Археологічна карта Житомира» в 1994 році. У 2000-і роки пошуки в центральній частині міста продовжувались, а  к сучасним дослідникам попали артефакти періоду Київської Русі, найдені на присадибній ділянці колишнього магістрату та околиць фасаду католицького костьолу. Нашарування глибиною більш як чотири метри таїли у собі сліди культурної, господарської та виробничої діяльності мешканців Житомира, які жили тут багато століть тому, а нещодавно представлена вченим нова робота «Житомир у давнину» навіть поставила питання щодо дати заснування міста.

Крок 8

Сьогодні Іван Ярмошик – доктор  історичних наук, викладач Житомирського державного університету, а в 1982-1983 роках тодішній історик-початківець  очолював археологічну експедицію Житомирського обласного краєзнавчого музею. Новаторство в роботі експедиції полягало в тому, що спеціалізовані розкопки на Замковій Горі, у самому центрі обласного центру здійснювались  вперше. Не за містом, не в його околицях, а там, де колись, на думку дослідників, знаходились найважливіші стратегічні споруди мешканців Житомира! Науковцям вдалося віднайти археологічні матеріали, датовані ІХ століттям. Розкопки, які проводили археологи під керівництвом Івана Ярмошика, дали грунтовний матеріал, спираючись на який вчені конкретизували час виникнення міста та основні віхи його історичного розвитку у часи Середньовіччя. На додачу це стало прекрасним подарунком місту на його 1100-й день народження.

Крок 9

З 2006 року житомирську археологічну експедицію очолює кандидат історичних наук Андрій Петраускас, старший науковий співробітник відділу давньоруської археології Інституту археології НАН України. Саме він довів, що всі попередні спроби дослідження центру міста не були марними, а ця ділянка перспективна для роботи археологів. Чи то багаторічний досвід, чи «нюх» пошуковця підказували, що дослідження потрібно продовжувати, оскільки величезний комплекс робіт зачіпав місця, розташовані поза межами городища, в основному тільки в межах посаду – поселення, що розміщалось поруч. Вчений знав, що у поле зору науковців не  попали й території вздовж лівобережної частини маленької річки Рудавка від вулиці Замкової до Замкової площі, район садиби католицького костелу на Замковій горі й будівель нього. До того ж використання високотехнологічної техніки та метод георадарних обстежень розширюють можливості пошукових робіт.

Сам  Андрій Вальдасович  так визначає перспективи: «Земля непрозора, тому результати роботи експедиції передбачити досить складно. Є сенс копати чи ні – невідомо. Головного в археологічній практиці та роботі археологічної експедиції ніхто майже не помічає, але в процесі роботи формується відношення до археологічної спадщини – як до свого рідного, до надбання. Формується не відсотками та долями у відповідних стовпчиках, а кожним днем, прожитим на розкопках конкретним студентом-практикантом. Поіменно, з урахуванням його особистих схильностей. Це і є одною з найбільших проблем розвитку археології регіону,  причому дуже вразливою. Навіть у першій половині ХХ ст. було інакше: існувало відповідне забезпечення роботи, нерозривний зв’язок з попередниками. Зараз треба не завалити тих небагатьох, хто працює. І тоді в археології Житомирщини буде гарне майбутнє».

Звичайно, за один раз згадати всіх, хто досліджував історію міста, намагаючись донести до нас знання, складно. Але ми, житомиряни, безмежно вдячні за інші важливі речі: любов до Житомира, жагу нових знань і повагу до минулого, яке приховано під нашаруваннями Часу у мальовничому місті на берегах стародавнього Тетерева…

Оксана Давиденко

За матеріалами сайту Zhytomyr.Travel та книги О. Тарабукіна «Житомир у давнину» 

Фото: Марта Яроцька та з відкритих джерел