Місцеве самоврядування. Частина 3.

Після фінансової децентралізації місцеві бюджети зросли в рази, а міські голови та депутати отримали реальні кошти. В Україні розпочалися змагання, хто серед міських голів більше тротуарної плитки покладе та фонтанів побудує. Наявність коштів у міських бюджетах поки не вирішує усіх проблем на місцевому рівні, адже дурнів у владі досі дуже багато.
Якщо говорити про депутатів Верховної Ради, то вони мають займатися більш глобальними питаннями. Парламентарі мають приймати закони, щоб усі гілки влади та державні органи працювали синхронно і гармонійно, а законодавство не заважало людям і бізнесу жити та розвиватися. Різниця між місцевими та народними депутатами у тому, що якщо для перших вирішення проблем місцевого рівня є однією з найважливіших функцій у діяльності, то для других – індикатором, що потрібно змінювати та модернізувати законодавство, якщо місцевий рівень не може впоратися з усіма проблемами.
Але дурнів вистачає не лише у місцевій владі, їх достатньо й у вищих кабінетах.
У Житомирі нещодавно один дуже відомий не лише серед жителів міста народний депутат почав активно зустрічатися у дворах будинків і розказувати, що він змусить владу працювати. Він відомий усій країні не через те, що писав гарні закони, а через свою любов до бурштину. Постає питання, якщо він (народний депутат) змусить працювати владу, то хто є влада і хто є він (депутат, який чотири роки знаходився у складі коаліції та підтримував практично усі закони та призначення).
Особисто для мене зрозуміла логіка та мотиви таких дій. Якби дійсно хотів допомогти людям (простим пересічним, не тим, які на плівках НАБУ платили за прийняття «правильних» законів та внесення «правдивих» правок), то робив би це не за рік до виборів, а протягом усієї каденції. Виходить, що чотири роки ходив по столичних телеканалах та ресторанах, а тут раптом згадав про житомирян. Відповідь криється у тому, що за рік відбудуться чергові вибори до ВР, і тому такі депутати намагаються знову за будь-яку ціну переобратися до Верховної Ради. У кожного своя мета. Комусь мандат потрібен, щоб не посадили, комусь – для лобіювання власних підприємств, хтось вже звик. Але є незначний відсоток тих, хто дійсно йде до парламенту працювати.
Звісно, можна купувати ЗМІ, активістів, роздати кошти та дарувати дитячі майданчики, але це не має нічого спільного з парламентською діяльністю і жодним чином не допоможе корупціонерам уникнути відповідальності. Зовсім скоро влада зміниться, і певні «парламентарі» обов’язково сядуть!

Микола Череднік