Житомирський музей космонавтики: а про розвиток ми ще не забули?

Все розпочиналося зі складу

Ще далеко від міста, у якому народився славетний конструктор коcмічних апаратів, обабіч автомобільної дороги у напрямку Житомира встановлено макет космічної ракети – як символ житомирського Полісся. Тому кожен, хто приїздить до Житомира на гостину, намагається  обов’язково відвідати тутешні «космічні» місця. Власне кажучи, таких місць у Житомирі є два: будинок - музей Сергія Корольова та музей космонавтики імені С.П.Корольова.

Особливою популярністю у туристів та житомирян, які цікавляться пам’ятками свого міста, користується саме музей космонавтики. Музей має цікаву, а подекуди – суто драматичну історію свого створення та початкового становлення. У радянські часи Житомир прославився завдяки своєму «космічному земляку» лише після смерті С.П.Корольова у 1966 році. А вже на початку 70-х років Житомир був позначений цілим розмаїттям космічно-топонімічних назв, які прикрасили один із мікрорайонів міста, а також – цілий «букет» його вулиць та провулків.

Ще за десять років керівництво міста та області вирішило взятися за музей космічної техніки, який потім і нарекли музеєм космонавтики. Про створення того музею, який сьогодні є головною туристичною «родзинкою» Житомира, говорилося багато. Завдяки тодішньому заступнику голови житомирського міськвиконкому Володимиру Нікуліну у Житомирі спочатку збудували павільйон космічної техніки. Точніше – спочатку влада, яка давала рознарядку на вшанування космічних місць та об’єктів у масштабах тодішнього СРСР, дала дозвіл на побудову звичайного складу космічної техніки.

Варто зауважити, що кожен крок у ході створення майбутнього музею космонавтики узгоджувався не стільки у Києві, скільки у Москві. Отож, Володимир Нікулін змушений був неодноразово бувати у столиці найбільшої космічної держави світу, аби налагодити своєрідний «канал» поставки експонатів до Житомира. Формально – лише на склад-павільйон, проте досить швидко у Житомирі «намалювалася» перспектива відкриття повноцінного музею космонавтики. Варто зауважити, що разом із погодженнями суто бюрократичних питань Володимир Нікулін зумів мобілізувати увагу до Житомира багатьох знаних у космічному середовищі Радянського Союзу людей. Найпершим чином і саме у цей період до Житомира регулярно приїздили члени родини С.П. Корольова, а згодом до нашого міста «протоптали стежку» чимало льотчиків - космонавтів, конструкторів космічної техніки, які свого часу працювали пліч-о-пліч із самим Сергієм Корольовим. У 70-80-і роки минулого сторіччя Житомир поступово перетворювався на місто космічної слави, тим паче, що одразу декілька житомирських підприємств (було, виявляється й таке) тісно співпрацювали із розробниками та конструкторськими бюро космічного спрямування. Навіть розпад Радянського Союзу і відчутне послаблення зв’язків між колишніми його республіками мало вплинуло на роботу музею космонавтики, який із часом почав носити ім’я нашого визначного земляка.

Вдруге Нікуліну прославитися на космічній ниві просто не дозволили

Проте час йшов, Україна, після певної перерви, усе ж таки прийняла естафету космічної держави, відправивши за космічним маршрутом свого першого делегата Леоніда Каденюка. Із часом у Житомирі розпочали роботу з розширення та розвитку єдиного в Україні музею космонавтики, а у 2010 році поряд із приміщенням музею розпочалося будівництво його нового корпусу. Знову ж таки, як і двадцять років тому, на чолі процесу модернізації музею космонавтики опинився все той же Володимир Нікулін. Звісно, тепер вже позбавлений владних повноважень, заслужений і поважний пенсіонер продовжував невтомно працювати на чолі будівельної асоціації «Житомирський моноліт», яка, власне, й стала головним підрядником будівництва фондосховища та планетарію музею космонавтики.

Початок будівництва, яке стартувало влітку 2010 року, було оптимістичним і вселяло надію на те, що всього за два-три роки музей космонавтики імені С.П. Корольова вийде не те що на республіканський, але й на міжнародний рівень, а у самому Житомирі музейна установа стане потужним центром пропаганди та популяризації науково-технічних, філософських та краєзнавчих тематик. Проте керівництво Житомирської області вже за рік після початку процесу музейної добудови виявило потужні гальмівні зусилля, аби зупинити вже розпочатий процес будівництва. Більше того, упродовж кількох років Володимир Нікулін як керівник «Житомирського моноліту» був змушений відстоювати свою честь та гідність у судах кількох інстанцій. Неймовірно, але своя, українська бюрократія та чиновництво виявилися куди впертішими противниками процесу модернізації найкращого та найвідомішого у Житомирі музею, аніж навіть колишні московські керманичі зразка 80-х років минулого сторіччя. Причому, із абсолютно незрозумілих причин, в обстановці «підкилимних» консультацій та вказівок, які надходили з боку Житомирської обласної адміністрації, будівництво другої черги музею космонавтики наприкінці 2011 року було усе ж таки припинено (і не відновлено досі).

Замість того, щоб у доволі стислі терміни, за порівняно невеликі кошти (добудова фондосховища  та облаштування планетарію коштували на той час не більше 5-ти мільйонів гривень) вдосконалити та модернізувати найкращий на Житомирщині музей, тогочасне керівництво Житомирщини обрало інший шлях. Шлях боротьби та судової тяганини із будівельниками, із людиною, яка, власне, й доклала найбільших зусиль для появи у Житомирі нинішнього музею космонавтики. Сьогодні, коли ганьбити колишню «злочинну» владу стало модно, просто не хочеться долучатися до такого «хору» звинувачень. Однак, у тому, що Житомирський музей космонавтики сьогодні завмер у процесі свого розвитку, найбільша провина якраз тих людей, які за допомогою різних засобів та методів свого часу у 2010-2012 зупинили модернізацію музею. На жаль, у 2014-у році, коли владу на Житомирщині було суттєво оновлено, добудову музею космонавтики ніхто не відновив. Більше того, із того часу, упродовж трьох років, ніхто з нових керманичів Житомирщини навіть не поцікавився тим, чому історія із добудовою музею космонавтики зайшла у глухий кут.

Сьогодні лунають голоси та пропозиції щодо того, щоб надати житомирському музею космонавтики національного статусу, однак чи є на це підстави, питання не стоїть. Водночас музей, як і раніше, потребує фондосховища, а питання про облаштування планетарію також не втратило своєї актуальності і логіки. Вище зазначалося, що сторінки космічної слави Житомира далекі від зразків вивчення та популяризації. Адже свого часу саме на житомирських заводах «Електровимірник», «Промавтоматика», верстатів - автоматів виготовлялося чимало замовлень для потреб космічної галузі СРСР. У Житомирі досі живуть свідки та безпосередні учасники тих виробничих сторінок космічного «забарвлення», але на стендах та серед експонатів місцевого музею космонавтики їх немає. За місяць, у травні 2017 року, виповниться 80 років від дня народження нашого земляка з Романова Миколи Білінця, який свого часу керував створенням катапультних крісел для космонавтів, а також розробляв системи забезпечення виходу людини у відкритий космос. Космічна історія Житомира і Житомирщини аж ніяк не хоче зупинятися на місці, вперто вимагаючи свого продовження та розвитку. Причому – справжнього, ґрунтовного, глибинного та сучасного. Звісно, чиновники, які звикли до реляцій стосовно того, що житомирський музей космонавтики і донині залишається флагманом музейної спадщини Полісся, можуть запевняти про чергові перемоги та успіхи, про заходи та збільшення числа відвідувань та проведених екскурсій. Проте йдеться про інше – про розвиток, про майбутнє, про перспективи. А вони поки що невтішні.

Микола Корзун

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.