Землячки

Землячки

Кожного ранку я бачу зворушливу картинку: за кілька хвилин до початку робочого дня зустрічаються двоє. Поспішають, щось тихесенько перемовляються, а за хвилину – кожна до свого кабінету.

Рідні сестри? Але зовсім не схожі… І щось таке миле, рідне до болю в тих ранкових зустрічах, що я не витримую й тихенько питаю.

  • Подружки? 

  • Ні, – чую у відповідь. – Земляки. 

    <

    Відео дня
    /li>
  • ?

У мене забракло слів. Здивуванню не було меж. Патріотичні мотиви ми чуємо на святах, багатолюдних зібраннях, а тут так просто і щиро… 

  • А звідки ви? – цікавлюся.

  • Із Житомирщини, – спокійно відповідає досить вродлива жіночка із сумним-сумним поглядом виразних карих очей. Чимось стурбована, щось хвилює… Я відчуваю, що невчасно, але кажу: 

  • Звідкіля ж ви, бо я теж із того краю… І зовсім поруч із Житомиром. 

  • Є таке селище Тетерівка, – якось із гіркотою тихо мовить Людмила Володимирівна.

  • О, там мій брат головою селищної ради працює вже досить багато років, – додаю я.

  • Я давно звідти. Уже не один десяток. Живе лише на рідній землі старенька мама. Не раз хотіла її забрати, але вона каже, що хоче померти на своїй батьківщині.

Олена Петрівна

У родині лісника денишівських лісів народилася красунечка-донечка: величезні карі оченята, чорноброва, добра і лагідна. Усі люди задивлялися на те дівчатко та милувалися. Бігала з дітворою до тихоплинного Тетерева і навіть гадки не мала, що колись ці сині води приведуть її до самого Чорного моря. До роботи була беручкою (як і всі сільські діти), гарно навчалася в школі, у Житомирі здобула вищу освіту бухгалтера-економіста. Зустріла свою долю, вийшла заміж, працювала на керівних посадах, бо була професіоналом високого класу, мала авторитет. І якби не та біда… Чорнобильське горе накрило казково-чарівну поліську землю. Рятуючи малесеньких Ігорьочка і Славіка, опинилася з чоловіком в Очакові на самому березі Чорного моря. Ось уже злетіло і тридцять років.

Людмила Володимирівна

Пішов у вічність батько, а вона лебідкою кожну вільну хвилину лине до матусі. Уже й душа зболіла… Там завжди чекає її рідна Тетерівка на березі величаво-спокійного Тетерева.

Було це дуже давно. По берегах спокійної і глибокої ріки розмістилося поселення мирних і доброзичливих людей, які називали себе древлянами. Старезні густі ліси стояли на сторожі правого і лівого берега. Ото люди тяжкою працею відсовували ті ліси вглиб, звільняючи метр за метром землю для осель та городів. Правила тоді державою княгиня Ольга. Підступною і мстивою пам’ятає її історія. Якось проїжджаючи через поселення, веліла зупинитися, бо зачарувала її краса краю поліського: річка була такою широкою, що око не сягало другого берега, а ліс стояв ніби зачарований. Мовчки і навіть злякано зустріли люди, впавши на коліна, розцяцьковану карету, запряжену баскими кіньми, цілою вереницею прислуги. Хтозна чого чекати від такої гості… Із переляканим галасом зустріли її птахи тетеруки. Великими зграями і з якимось навіть обуренням кидалися вони раз по раз на тих нежданих гостей, голосним криком лякаючи коней. Останні хропіли, вставали на диби. Ох і розлютило це княгиню Ольгу. Наказала вона приготувати на вечерю м'ясо цих птахів. Ніхто не міг перечити забаганкам княгині, а тому люди мовчки зловили трьох нещасних та віднесли кухареві. Колись давно ці птахи дуже мирно зустріли нових господарів, а тому їх не те що обожнювали, але була встановлена неписана заборона на їхнє знищення. Кухар старанно приготував їжу, але Ольга від злості аж зубами заскреготала, бо, бачте, мало то їй було – пожаліли люди. На завтра було велено приготувати страву із двадцяти непокірних. Як не старалася прислуга, але несмачним був сніданок для княгині. Злості не було меж, і наказала вона відрубати голову кухареві, а на обід приготувати м'ясо вже із тридцяти тетеруків. Дуже старався молодий кухар, але і той не догодив. Жорстока княгиня обурено веліла знищити всіх тетеруків по всьому лісі і по обох берегах річки.

Пройшли роки. Пройшло багато років, але люди не змогли забути того злочинства і вирішили на честь птахів-друзів назвати річку Тетерів, а поселення – Тетерівкою. 

Багата, ой багата поліська земля на легенди, історичні факти… 

Житомирщина… Житомир заснований у 844 році, про що і свідчить велика кам’яна брила, встановлена у центрі міста на честь цієї дати. Історія каже, що назва пішла від прізвища царського наставника Житомира, але якщо без історії… Як красиво: жито і мир – дві основні складові життя людини на цій землі. 

Недалечко від Житомира розкинулося місто Коростень, колишня назва – Іскоростень. Тут своя уже правдива оповідь.

Князь Ігор схилився перед розумом Ольги, обравши її своєю дружиною. Він сказав, що «добра жона – вінець мужу своєму від печалі». Ігор описується князем без військового щастя і неабиякою користолюбністю, що було його великим недоліком. На жаль, він припускався помилок і був за це жорстоко покараний.

Восени 1948 року князь Ігор (як зазвичай) поїхав збирати данину із древлян. Нерозважливо вчинив князь, оскільки «до першої нову ще дань примислив і насилля їм із мужами своїми чинив». Зібравши данину, князь повернувся назад, щоб ще раз взяти із древлян дань. Тоді останні вирішили: «якщо вовк увадився по вівці, по одній все виносить він стадо, коли не уб’ють його. Так і цей: як не вб’ємо його, то нас усіх погубить». Древляни вбили Ігоря й поховали в Деревах, і донині є його могила біля Іскоростеня. Візантійський історик Лев Диякон пише, що древляни прив’язали Ігоря до двох нахилених дерев, а потім випростали їх і таким чином покарали князя. 

Княгиня Ольга помстилася: приїхавши до міста, наказала принести із кожного двору три голуби й одного горобця. Обмотані лахміттям, птахи були підпалені і… випущені. Кожен, звичайно, полетів до свого гнізда. Отак був вщент спалений Іскоростень. 

У адміністративному відділенні санаторію «Борисфен», що в Очакові, на дверях кабінету табличка з надписом «Директор по економічних питаннях Васякович Олена Петрівна».

У народі кажуть: хто тягне – того й поганяють. Але це не про неї. Скрізь і завжди все вирішує Олена Петрівна. Вона вміє, вона може і вона хоче, бо це для неї не є проблемою. Чіткий аналітичний склад мислення, відповідальність і злагодженість у всьому. Таких людей називають трудоголіками, але це знову не про неї, бо все їй дається просто, легко. Із любов’ю ставиться вона до своїх обов’язків та великою повагою до людей. Олена Петрівна завжди і всім іде назустріч. Як фея-чарівниця, а простіше – людина, яка чесно виконує свою місію земного життя. Це дано не всім. 

Житомирщина! Олена Петрівна сміється й каже, що де Житомирщина, там і вона. Так-так, душею жінка там, у славнім поліськім краю. І говорить про нього з гордістю і теплом. У її душі назавжди спомин про станцію Ємільянівка, бо там народилася і зросла. Синьоока дівчинка із золотистим волоссям ще зі шкільної лави заслуговувала увагу своїм глибоким сприйняттям цього світу. Дивувалися й гордилися батьки, а вчителі визначили – здібна.

Після школи Олена отримала економічну освіту і за розподілом попала на роботу на швейну фабрику «Чайка», що в Очакові, і дуже швидко зайняла посаду головного бухгалтера. Згодом її запросили на роботу в санаторій «Борисфен».

Тепер Олена Петрівна гордиться своїми синами Олександром і Сергієм, які, обравши професію військових, стоять на захисті своєї Батьківщини.

Коли прийшло Чорнобильське лихо, Олена Петрівна забрала до Очакова батьків, а потім і брата з сім’єю.

Біда приходить без запрошення. Пішли в небуття батьки, а за ними і чоловік. Вона виконала останнє бажання, а саме: спочивати у рідній землі. Невимовна туга за рідним краєм заставила повернутися додому і брата з сім’єю. 

Із сторони люди кажуть, що за її доброту їй і Бог дає.

Олена Петрівна – бізнес-леді: два готелі на самому березі Чорного моря, квартира у місті і шанована робота. 

Прізвище Васянович суто коростенське. Десять відсотків населення – Васяновичі. І вона тим гордиться, а до людей житомирського краю ставиться з особливою любов’ю і теплом. Ще й, усміхаючись, привітно додає, що ми ж – земляки.

Усі ми – земляни, бо тримає нас у своїх теплих долонях матінка Земля. А земляки – люди одного краю, одних звичаїв і особливої любові до тієї частинки землі, де народилися, зросли і з маминим словом, маминою піснею пішли в життя, щоб творити добро.

Надія Бучко

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Житомира за сьогодні
10:21 Відкрито реєстрацію на весняну сесію Школи місцевого самоврядування 10:00 Житомир попрощався з двома Захисниками - "на щиті" повернулися Сергій Гончарук і Андрій Горобець 09:39 Ще 840 окупантів знищені на українській землі 09:21 Оперативна інформація станом на 06.00 19 березня 2024 року щодо російського вторгнення Від читача 11:37 Кіберполіція запрошує долучитись до соціального проєкту BRAMA 09:00 19 березня: яке сьогодні свято, прикмети, традиції і погода у Житомирі 17:57 У житомирському ліцеї створили унікальну платформу навчання на уроках захисту України 17:28 Ірина Верещук подякувала Житомирщині за прийом евакуйованих українців із Донбасу 17:00 У лікувальних закладах Житомира потрібні донори крові 1-, 4- 16:40 Житомирян запрошують на вечір поезії "Балансування" 16:20 Підтримай акцію “Lots of Socks” та допоможи родинам, де є сонячні дітки 16:00 У Тетерівській громаді виявили сховок зі зброєю photo_camera 15:47 Який циркуляційний насос придбати? (Новини компаній) 15:40 У Житомирі поліцейські охорони виявили заборонену речовину у відвідувача крамниці 15:20 Оголошено прийом заявок на національний конкурс «Благодійна Україна-2023» – «Благодійність на захисті України» 15:03 Завтра циклон принесе в Україну дощі з мокрим снігом і похолодання 15:00 #плічопліч: У Житомирі відбувся міський етап змагань зі спортивного орієнтування photo_camera 14:42 На проспекті Миру автомобіль збив пішохода - постраждалий госпіталізований 14:20 Сьогодні розпочався Великий піст: тривалість, правила і заборони 14:00 У Житомирі продовжується опалювальний сезон
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Житомирі Ваші відгуки про послуги у Житомирі
keyboard_arrow_up