Служитель честі, адвокат правди і взірець гідності (Пам’яті Франца Карловича Бржезицького)

Служитель честі, адвокат правди і взірець гідності
(Пам’яті Франца Карловича Бржезицького)

У суботу, 5 серпня 2017 року житомиряни прощалися із Францем Карловичем Бржезицьким.

 

На поховальній церемонії було небагато людей, бо звістка про його раптову смерть ще не встигла розлетітися містом. Однак люди мають знати, що у серпні 2017-го Житомир полишив чоловік, який увібрав у своєму житті фактично усі життєві барви драматичного двадцятого сторіччя. Якщо людей називають легендарними, то найперше на таку характеристику заслуговує саме Франц Бржезицький. Жоден, навіть найдосконаліший, найсучасніший музей не в змозі відтворити минулу епоху так, як її закарбувало життя Франца Карловича Бржезицького.

Хтозна, чи віщували зорі 4 вересня 1924 року новонародженому Франеку Бржезицькому  незбагненно складний, устелений мереживом неймовірних випробувань, життєвий шлях? Його батьки, які здавна обжили житомирську Мальованку, мали винятково працьовиту вдачу, а своїх дітей виховували у дусі католицько-християнських чеснот. Свої перші шкільні «університети» Франек Бржезицький здобував у польській школі, яку закрили у 1936-у році. Довоєнний Житомир був навдивовижу мультикультурним містом, у якому органічно поєднували своє життя українці та поляки,  росіяни  та євреї, чехи, німці, греки, роми та представники ще із десятка національностей. Кожна національна громада намагалася зберігати і оберігати свої традиції, культуру та звичаї. І все це доповнювало і взаємно збагачувало Житомир, все це позначилося на світогляді юного  покоління житомирян.

Найбільшим потрясінням, яке зазнав Житомир у кінці 30-х років минулого сторіччя, стала кампанія «великого терору» та масових репресій, яка пошматувала долі тисяч житомирських сімей. Родина Бржезицьких постраждала від репресивно-чекістської каральної машини на повну «катушку»: батька Франца Бржезицького арештували у жовтні 1938-го, а за місяць він був розстріляний. Мати Франца Карловича зазнала у 30-і роки двох арештів, але їй пощастило – напередодні  війни вона повернулася до Житомира. Франек Бржезицький встиг закінчити лише шість класів школи, бо вже взимку 1939-го був змушений перейти на «нелегальне» становище, аби не потрапити до дитячого будинку для дітей «ворогів народу». Щоб якось вижити та не вмерти з голоду, був змушений шукати роботу. Так і почалася його «кар’єра» будівельника, коли 15-річний хлопчак розпочав із того, що вирівнював цвяхи для будівельників. Потім Франц Карлович працював хлібопекарем, де його «застали» війна та період нацистської окупації.

Вже у вересні 1941-го року півтора десятка житомирських юнаків (до складу групи входив і Франц Бржезицький) розпочали підготовку до походу на захід, до Польщі, де на той час вже активно діяло антифашистське підпілля. Лише випадок призвів до того, що молоді патріоти із Житомира не рушили на захід, але вже за півроку розпочали активно співпрацювати із радянським підпіллям, яке очолював Григорій Шелушков. Франц Бржезицький був зв’язковим підпільної мережі і вважався одним із найдосвідченіших конспіраторів.

В обозі вермахту до Житомира у серпні 1941-го року прибуло декілька підрозділів словаків, які здебільшого квартирували у приміських селах. Саме із командиром одного із словацьких підрозділів Яном Налєпкою через його ад’ютанта і встановив зв’язок Франц Бржезицький. У підсумку, аж до осені 1942-го, коли словаків відправили на північ Житомирщини, капітан Налєпка мав тісні контакти і співпрацював із житомирським підпіллям. Але вже наприкінці 1942-го року гестапівці усе ж таки змогли виявити радянську підпільну мережу, і тоді ж розпочалися перші арешти. Франек Бржезицький спочатку уникав ворожих лабет, але зрештою і його арештували. Біля двох місяців допитів у застінках житомирського гестапо перетворилися на страшну епопею, яка мала завершитися розстрілом. Окупанти не змогли довести конкретних аргументів щодо причетності Франца Бржезицького до діяльності підпільників. Але вони точно знали, що юнак, якому виповнилося 17 років, має зв’язки із підпільниками. Тому, замість розстрілу, Франца відправляють до одного з найбільших нацистських концтаборів у Європі – до Майданеку. У 1943-1944 роках Франц Карлович перебував у Майданеку, а закінчення війни у Європі застало молодого житомирянина у концтаборі, але на території Німеччини.

Після нацистського концтабору Франц Бржезицький мобілізований у 1945 році до лав Радянської армії. Проте прослужив він  у радянському війську лише декілька місяців. «Смершівці» детально вивчали справи колишніх в’язнів концтаборів, а під час перевірки «дєла» Франца Бржезицького виявилося, що у Майданеку він був учасником польського підпілля Армії Крайової. Те, що «аківці» боролися із нацистами – усім було відомо, але ж не меншими ворогами Армії Крайової були й комуністи. Тому Франца Бржезицького після Майданека і кількамісячного служіння у рядах Радянської Армії зробили «ворогом народу», «винагородивши» популярним на той час терміном – 10 років позбавлення волі . Щоправда, колишній в’язень Майданеку особливого бажання перебиратися до таборів ГУЛАГУ не мав, а тому пізньої осені 1945 року втік з-під арешту у Ковелі. Кількамісячна подорож до Житомира, де його, звичайно ж, розшукували, привела Франца Бржезицького до давньої схованки, у якій він прожив майже три роки. Вечорами, щоправда, виходив прогулюватися містом, а вдень ховався вдома. Проте і тут Франца Карловича підмітило пильне око сусідки, яка знала, куди сповістити про нього. Ось так у 1949-у колишній радянський підпільник і в’язень Майданека потрапив ще до однієї тюремної «академії» – до ГУЛАГУ. Шестирічний термін, який Франц Бржезицький «відмотав» у Сибіру, став для нього чи не найважчим «етапом» його довгого і тривалого життя.

Після повернення додому Франек Бржезицький одружується, виховує двох синів та дочку. Його знають як будівельника, як майстра виробничого навчання, він користується заслуженим авторитетом у підлеглих, його цінує начальство. Звичайно, минуле (особливо – перебування у ГУЛАЗі) Франца Бржезицького давало про себе знати: він завжди був під пильним оком радянського КДБ, хоча на роботі йому не раз пропонували вступити до лав Комуністичної партії. Не міг цього зробити чоловік, який душею і тілом відчував та неодноразово пересвідчувався у тому, що комуністи у своїх «здобутках» мають не менше злочинів, ніж фашисти. Потім, у часи перебудови, правда про Франца Бржезицького почала потроху просочуватися з-під грифів «для особливого користування». Проте, ще довго його не визнавали партизаном-підпільником, а біографія в’язня Майданека вважалася зіпсованою участю Франца Бржезицького у підпіллі Армії Крайової. Таким незручним чоловіком, який «не вписувався» у схеми радянських цінностей та ритуалів, Франц Карлович вважався ще довго. Щоправда, в Україні щороку почали відзначати День вшанування пам’яті в’язнів нацистських концтаборів. 11 квітня, упродовж майже півтора десятка років Франц Бржезицький був одним із найголовніших учасників церемонії, яка зазвичай відбувалася на Богунії, біля пам’ятника жертвам одного із найбільших концтаборів в Україні. Його радо і з великими почестями зустрічали у Польщі, а у музеї концтабору Майданек й досі зберігаються його речі та фото зразка 1944 року.

Однак до повного розуміння постаті людини незламного духу, кристалічної честі у Житомирі так і не дійшло. Так, Франц Карлович Бржезицький визнаний учасником підпільної групи Григорія Шелушкова, його нагороджено партизанською медаллю, але знову, за гіркою долею історії, про тодішнє радянське підпілля нині прийнято не згадувати. Франц Бржезицький вже у 90-річному віці із гіркотою стверджував, що правда про війну й досі продовжує боротися  зі старими та новими міфами про неї. Доки він жив, маючи феноменальну пам’ять про події сімдесятирічної давнини, здавалося, що кращого адвоката істини годі й шукати. Але вік бере своє, тяжке і сповнене випробувань життя Франца Бржезицького обірвалося  на початку серпня 2017-го року. Рівно за місяць після смерті йому могло виповнитися 93 роки. Більше за усе Франц Карлович мріяв дожити до грудневого Різдва. Однак, не судилося. Пішов у вічність могутній свідок епохи, про яку ми потроху забуваємо, або ж згадуємо через призму стереотипів, трафаретів і навіть догм.

Франц Бржезицький був рішучим противником категоричності та однозначного трактування історичної минувшини. Свого часу він дуже радів оприлюдненню правди про секретний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа, розкриттю нових фактів про Катинську трагедію. Однак із сумом зазначав, що сучасна українська влада, намагаючись реанімувати невідомі і навмисно забуті сторінки історії, творить не менше лихо, перекреслюючи пам’ять про людей, які невтомно та самовіддано жили і працювали на благо країни, хоча й були «синами своєї епохи». У той день (це було у 2016-у році), коли у Житомирі демонтували меморіальну дошку Віктору Кременицькому, Франц Бржезицький із сумом і розпачем у голосі зазначив: «Дуже прикро, але ця влада допускає помилки своїх же попередників: на жаль, ми не вчимося робити висновків, які зробили поляки, іспанці та інші європейські народи».

На превеликий жаль, наша історія й надалі перебуває у полоні кон’юнктури, відчуває так звані «виклики часу», але ніяк не позбудеться вади однобокого бачення чи прочитання. Втім, сьогодні про історичну минувшину говорять не так часто. Чи то – посилаючись на війну, чи – відчуваючи досі небачену для України кризу, що заводить сучасників до стану злиднів і примушує думати лише про одне – як вижити. У Франца Бржезицького упродовж багатьох років для таких ситуацій була підмогою одна порада – треба молитися і вірити у те, що добро усе ж таки переможе. Власне кажучи, іншого виходу ми й не маємо. Однак пам’ять про великого житомирянина, який залишив по собі легендарний спадок честі, гідності і віри у правду життя, має нам обов’язково допомагати. Щоправда – якщо ми самі цього захочемо!

Віктор Радчук

0
0
0
0
Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Житомира за сьогодні

12:00 Житомирські боксери вибороли призові місця на Кубку України 11:45 Перетинати кордон зі зброєю можна. Але треба знати правила 11:19 Депутати обласної ради звернуться до центральних правоохоронних органів щодо незаконного видобутку піску 11:01 150 гектарів лісу висаджують щороку в Овруцькому спецлісгоспі Від читача 15:44 Священник, українські прапори та канадійці: як пройшов фестиваль "З країни в Україну" на Донбасі 10:40 Краєвиди Житомирщини стануть натхненням для десяти художників з усієї України 10:20 Гетьман - замість Леніна: житомиряни пропонують встановити на Соборному майдані пам'ятник Івану Виговському 10:01 «Арсенал Ідей» у Житомирі готовий зустрічати відвідувачів 09:45 Координаційна рада визначила переможців великих та малих проектів Бюджету участі 09:45 На Житомирщині поліція затримала на хабарі заступника керівника однієї з місцевих прокуратур 09:20 «Житомирводоканал» ремонтуватиме мережі 09:10 Курс валют на 19 жовтня: гривню послабили 09:00 Погода у Житомирі 19 жовтня: хмари закриють сонце, температура дещо знизиться 17:55 Житомирська область: упродовж доби вогнеборці ліквідували 4 пожежі у природних екосистемах, одну з яких на торфовищі 17:30 У Житомирі пройшли ходою, щоб привернути увагу суспільства до проблеми торгівлі людьми 17:00 Експерти прогнозують зростання тарифів на газ та опалення на 20-25% 16:40 Нічийна земля: Житомирщина – лідер за кількістю невитребуваних паїв 16:20 Рада національних спільнот України планує створити свій осередок на Житомирщині 16:07 Фестиваль «Жовтень у жовтні» стане першим кроком у перетворенні занедбаного кінотеатру на сучасний культурний центр 16:04 Як пройти вакцинацію проти грипу. Інструкція
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up