Двадцять другого червня 1941-го року у Житомир прийшла війна: як це було

Двадцять другого червня 1941-го року у Житомир прийшла війна: як це було

Сімдесят вісім років тому наступальним планом «Барбаросса» почався напад нацистської Німеччини на територію СРСР.

План «Барбаросса» передбачав блискавичну війну Третього Рейху проти СРСР з повним розгромом Червоної армії та захопленням європейської частини СРСР. Кінцевою метою операції було створення загороджувального бар'єра проти азійської частини СРСР по лінії Волга-Архангельськ. Індустріальний район, що залишався за Уралом, мала паралізувати авіація. В подальшому планувалося ввести в дію план «Ост» – таємний план уряду Третього Рейху з проведення освоєння земель Східної Європи і її німецької колонізації після перемоги над СРСР. Він не був затверджений остаточно, від 1943 року його розробку було припинено. Але саме він був розроблений з метою реалізації гітлерівської ідеї життєвого простору на Сході та втілення третього пункту програми НСДАП щодо нових територій та земель для німців. Ще раніше до приходу Гітлера до влади серед німецьких радикальних, шовіністичних кіл поширювалась ідея колонізації східних земель, заселених слов'янами. Сам Гітлер у своїй книзі «Майн кампф» негативно висловлювався щодо слов'ян, вважав їх нижчою расою і неодноразово відзначав, що майбутня німецька колонізація земель має відбуватися на східних землях, заселених слов'янами. Губернаторство Остланд (Білорусь, Естонія, Литва та Латвія), яке вважалося арійськокровними територіями, планувалося онімечити. Україна мала стати продовольчою опорою Третього Рейху у Східній Європі (75 % земель с/г призначення за розрахунками плану).

Першим зазнав та вдосталь відчув жахіття війни і Житомир. Саме він був одним з тих міст, на які впали перші ворожі бомби. Відомості про перші дні Великої Вітчизняної війни на Житомирщині дуже барвисто зафіксував у своєму щоденнику Володимир Перов (записи за 22 червня – 23 серпня 1941 року):

«24 червня 1941 р. Сьогодні над містом Житомиром з'явилося три літаки фашистів. Обстріляли місто з кулеметів, скинули 12 бомб, є вбиті і поранені.

25-27 червня. Міста Нов.-Волинський, Коростень, Бердичів, Житомир піддаються посиленим нальотам авіації противника, є багато жертв серед цивільного населення, військові об'єкти не постраждали. Бердичів, Нов.-Волинський і Житомир у вогні, горять цілі квартали, підпалені запальними бомбами, скинутими з фашистських літаків.

28 червня. Отримали повідомлення: на місто Житомир йде 100 літаків противника. Всі втекли у сховище. Частина літаків пішла на Київ, Коростень і Нов.-Волинський. Житомир бомбили більше 25 юнкерсів. ...Жертв дуже багато!»

Володимир Воробйов у своїй статті «Таємниці Житомира часів Другої Світової війни. Трагедія окупації» зазначає, що війна в Житомир прийшла рано вранці 22 червня 1941 року із розривами бомб на аеродромі Скоморохи, потім був залізничний вокзал, і 100-150 загиблих військових залізничників стали першими жертвами нацистів у місті.

У Житомирі оборона не була організована, тому німецькі війська увійшли в місто без бою 9 липня 1941 року. Німецька армія продовжила наступ на Київ, а у Житомирі почали наводити нові порядки. Разом з німецькими військами у місто увійшла зондеркоманда (спеціальний загін) 4а (SK4a), потім зондеркоманда 4в (SK4b) і айнзацгруппи поліції безпеки і СД 5 і 6, які створили свої штаби у Житомирі, Вінниці та Бердичеві. Персонал айнзацкоманд (групи розгортання) складався зі слідчих СД, солдатів Ваффен-СС, поліції порядку, водіїв і писарів. Кожна команда налічувала не більше 100 чоловік. Ці загони і повинні були «очищати» життєвий простір Третього Рейху від небажаних народів шляхом їх повного знищення.

Поліцаї переміщалися містом і в рупор оголошували наказ євреям з'явитися на вулицю Чуднівську (зараз Качинського). Там було створено єврейське гетто. На вулицях міста затримували молодих людей і відправляли на примусові роботи до Німеччини. 19 липня за обвинуваченням у підпалі було схоплено 100 чоловіків євреїв. Їх провели по Соборній площі (тоді площа Рози Люксембург) до місця, де зараз розміщується ресторан «Смоленськ», звідти вивезли машинами на вул. Богуна і розстріляли біля річки Кам'янки.

Житомирянин Франц Бржезицький згадував: «Це було восени 41-го. І коли вже понабирали молодих хлопців в поліцію, вони почали розстрілювати на Богунії євреїв. Я чув розмову знайомих поліцаїв. Один говорить: «У мене вже палець болить натискати на гачок». А німець мені: «Ну добре, відпочинь – нехай інший з юде попрацює». Хвалились золотими перснями, які відбирали у приречених жінок, дівчат, сміялися: «Такі молоденькі, ми наказали роздягтися, а вони закриваються руками».

Ф. Бржезицький дивувався: «Це ж можна з глузду з'їхати – вчорашні десятикласники, зовсім молоді хлопці! Це не бувалі бандити були. Та якби мене навіть змушували вбивати, краще четвертуйте!.. А вони стріляли в дітей, вагітних жінок! Їм було все одно в кого – а хоч в рідних батька, матір. І це ж треба було так їх видресирувати! І таких багато було. Знайдіть мені зараз виправдання цьому. А моя мати, ми єврейських дітей, рятуючи від смерті, ховали у себе в будинку за піччю...».

Не менш жахливі спогади Галини Синьковської про страти євреїв на Богунії: «Спочатку масова страта нас лякала, а потім ми звикли... Німці зрідка брали участь у стратах – брудну роботу замість них виконували місцеві поліцаї. Восени 41-го страти відбувалися майже щодня».

7 серпня 1941 року була проведена показова акція на Сінному базарі, куди зігнали понад 400 євреїв. Були повішені Моше Коган і Вольф Кіпер, привезені з Черняхова. Після цього євреїв погнали за місто і розстріляли.

В районі хутора Довжик влаштували «розстрільні місце», там стратили всіх неугодних німецькій владі – партизанів, місцевих жителів. Німецькі війська прагнули захопити Киів, було організовано оточення військ, які обороняли Київ. У полон потрапила велика кількість військовослужбовців. У Житомирі на Богунії організували табір військовополонених, який отримав назву Stalag 358. Саме він був заповнений військовополоненими, які потрапили в оточення під Києвом, і військовополоненими з Криму, які обороняли Севастополь.

Табірне життя було організоване звичайним для нацистів чином – максимально зменшувати кількість полонених за допомогою голоду і важкої фізичної праці. У зимовий період померлих складали на краю території штабелями, до весни висота доходила до другого поверху. В'язні не могли змиритися зі своєю долею і намагалися всіма способами вирватися з полону. Були спроби втечі з примусових робіт. Так само був безпрецедентним випадок підкопу довжиною 65 метрів з території табору, який дозволив вирватися на свободу чотирьом ув'язненим. Після звільнення міста була створена комісія для розслідування масових вбивств. Було встановлено, що на території табору військовополонених поховано 65000 осіб. Після війни могили розрівняли бульдозерами, згідно з наказом Сталіна військовополонені вважалися зрадниками.

Велику роботу з виявлення, перепоховання останків загиблих проводило житомирське історико-патріотичне об'єднання «Пошук». У жовтні 2014 року зусиллями об'єднання на водонапірній вежі колишнього табору військовополонених Stalag 358 була встановлена пам'ятна дошка. Частина останків була перенесена з колишнього табору і похована біля дороги в районі Богунії. Тут похована і капсула з прахом житомирян, загиблих у концтаборі Майданек.

За роки окупації Житомира територія Богунії була перетворена в суцільне братське кладовище, на якому поховані євреї, українці, росіяни, цигани, поляки і представники інших національностей, яких нацисти визначили неповноцінними і зайвими під загальним сонцем. За роки окупації в Житомирі за підтвердженими даними було вбито більше 110 000 чоловік.

Згідно із розсекреченими даними Держплану СРСР, втрати Радянського Союзу у Другій світовій війні склали 41 мільйон 979 тисяч осіб. За підрахунками Інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5-4 млн українців. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять 8-10 млн, демографічні – 10-13 млн осіб.

При підготовці статті використано матеріали із статті Володимира Воробйова «Таємниці Житомира часів Другої Світової війни. Трагедія окупації», наукової статті Марії Кругляк «Повсякденне життя українців в умовах нацистської окупації. На матеріалах міста Житомира (1941-1943)» і книги Олександра Савчука «Stalag 358», а також інформацію з відкритих джерел в Інтернеті.

Руслан Мороз

Коментарі (3)
  • Елена Лысенко

    Вечная память !
  • Marina Marchuk

    Вечная память!
  • Богдан Можарівський

    Дякувати двом довбойобам - гітлеру і сталіну. Горіти вічно їм в аду.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Житомира за сьогодні

keyboard_arrow_up