Коней на переправі не міняють! А директорів?

Взагалі українське законодавство нічого не каже про необхідність заміни пенсіонерів на тій чи іншій посаді, а освітянська галузь сьогодні укомплектована пенсіонерами на одну чверть свого кадрового складу. Фахівці кажуть, що молодь, яка завершує навчання у вузах, не хоче йти працювати до школи. Через низьку оплату праці, а ще точніше – через вкрай складний характер роботи. Тому й «викручуються» школи за допомогою ветеранів педагогічної праці, яким також прожити на одну пенсію відверто важко.

Але все ж таки про заміну директорів шкіл, гімназій та ліцеїв. Своєрідним імпульсом для розмови на цю тему став коментар мера Житомира на недавньому брифінгу у міській раді. 18 вересня Сергій Сухомлин зауважив, що вже на найближчій сесії Житомирської міської ради, яка відбудеться 27 вересня 2018 року, депутати мають прийняти рішення щодо положення про конкурс для директорів освітянських установ у місті Житомирі. Після такого рішення (мер сподівається, що воно буде ухвалене) процес призначення директорів шкіл та гімназій проходитиме у Житомирі через конкурс, на якому кандидат на посаду директора має виявити себе не лише відмінним педагогом, але й не менш вправним господарником. Сьогодні у Житомирі вакантними є дві посади директорів освітянських установ. Обидві директорки начебто вже написали заяви на звільнення з посади, але яким чином на їх місце призначать нових керівників, це, як кажуть, сьогодні питання з питань. За законом або якщо так, як було раніше, то мер Житомира мав би своїм розпорядженням призначити людину із відповідними кваліфікаційними характеристиками на посаду директора школи чи ліцею. Але якщо вже мова зайшла про конкурс та укладання контракту із працівником на певний термін, то тут запитань набагато більше.

По-перше, Положення про конкурс з визначення керівників навчальних закладів, яке Житомирська міська рада збирається ухвалити на своїй черговій сесії, може бути потрібним і законодавчо бездоганним лише за умови змін у законодавстві про освіту. Такі зміни насправді вже підготовлені, але ще не ухвалені Верховною Радою України. Для чого Житомиру виявляти ініціативу і обганяти всю Україну? Якщо лише для того, щоб оновити директорський склад більшості навчальних закладів Житомира, то для цього є дуже багато інших методів. Зрештою, людина, яка досягла більше шістдесяти років, прекрасно зрозуміє вчасно отриману «пораду» чи «настанову-рекомендацію» від начальства, яке не лише призначає директора того чи іншого освітянського закладу, але й здатне потужно впливати на його роботу. Отож, із директорами, які досягли поважного пенсійного віку, маючи по 65, по 70, а іноді й по 75 років, варто працювати. Зрозуміло, мер Житомира, як людина із званням «інноватора», неабияк переживає та бідкається тим, що у половині шкіл та гімназій міста директори є пенсіонерами. А це, за логікою Сергія Сухомлина, означає, що нову українську школу та новий освітянський простір педагоги, обтяжені ще радянським минулим, навряд чи збудують. Ось тому у мера Житомира і виникла потреба у тому, щоб розповісти житомирянам про проблему омолодження керівництва шкіл під час своєї чергової зустрічі із журналістами.

Варто зауважити, що коментар Сергія Сухомлина стосовно омолодження керівних педагогічних кадрів неабияк збудив громадську думку житомирян. Звісно, першими відгукнулися педагоги гімназії №3, яка у коментарях мера Житомира називалася найбільш осучасненою гімназією міста. Мер прямо і відверто не казав про те, що директора гімназії варто негайно звільняти через пенсійний вік, але знову ж таки згадка про конкурс, на якому визначатимуться нові керівники освітянських установ, зробила своє. Тепер педагоги гімназії впевнені, що оновлення освітянських кадрів у Житомирі якщо й розпочнеться, то – якраз із їх закладу. Ситуація видається ненормальною і за законами мистецтва піару (піар – це якраз мистецтво налагоджувати зв’язки із громадськістю), коли мер Житомира мав би чітко та детально розтлумачити свою позицію, свої наміри чи хоча б своє бачення майбутніх змін не лише на «капітанському мостику» ряду житомирських шкіл, гімназій та ліцеїв, але й взагалі у галузі житомирської освіти. Адже не секрет, що освіта у Житомирі вже давно перебуває на задвірках суспільної уваги, а депутати Житомирської міської ради вже років із 12 (а можливо – й більше) взагалі не обговорювали ситуації в освітянській галузі Житомира. Адже питання про побудову чи утеплення шкільного приміщення, про оснащення шкільного подвір’я, про заміну даху школи чи гімназії аж ніяк не може замінити важливість обговорення ситуації, наприклад, із станом виховної роботи у школах міста або ж із ситуацією у керівній ланці міської освіти. У Житомирі півроку тому був випадок, коли педагоги та представники освітянської профспілки прийшли на сесію міськради із лозунгами та транспарантами, але те дійство виглядало лише, як погано облаштований мітинг, і ніхто так до ладу не зрозумів, що ж саме сталося. Щоправда, мерія після такого мітингового прояву освітянської активності взялася за перетворення управління освіти на департамент. Сьогодні, до речі, департамент вже створений, але у чому його інноваційна суть, навряд чи хто-небуть знає або здогадується. До речі, якраз із кадрового оновлення департаменту освіти мер міста і мав би розпочинати проведення освітянсько-управлінських конкурсів у Житомирі. Бо ж про які педагогічно-управлінські інновації у галузі освіти міста може йти мова, якщо половина працівників департаменту вже пенсіонери?

Загалом, ситуація, яка виникла або, якщо точніше – проявилася дещо несподіваним коментарем мера Житомира щодо змін в освіті міста, є закономірною. Зрозуміло, що керівництво шкіл треба омолоджувати. Зрозуміло, що реформування школи в Україні стосується не лише парт і меблів у школах та гімназіях. І навіть рівень знань, який продемонстрували випускники житомирських шкіл під час минулорічного ЗНО, не може бути остаточним вердиктом чи хоча б підставою для вчинення певних висновків. Реформа школи (власне, як будь-яка реформа в суспільстві) має розпочинатися із спілкування, із діалогу, із вивчення думки людей про ситуацію, про явище чи стан справ у галузі. Адже для цього є не лише сесії Житомирської міської ради, але й подібні сесії Корольовської та Богунської районних рад. Зрештою, щороку напередодні 1 вересня проходять традиційно звичні серпневі педагогічні конференції, на яких сьогодні у Житомирі чомусь не прийнято порушувати важливі проблеми (а то й «хвороби»), які дошкуляють освітянам міста. І тут, наче грім серед ясного неба, лунає заклик або то вже наче й попередження від Сергія Сухомлина: «Педагоги, увага, конкурс!». Зрозуміло – це проблема! І її доведеться вирішувати. Тепер вже напевно. Але для початку варто було б все ж таки з’ясувати одну важливу річ: а у чому ж полягає суть нової української школи? Бо хоча й часто вживають нині модну абревіатуру НУШ, але, схоже, що не всі однаково розуміють її значення. От хоча б із такого простого завдання, як звірити свої реформаторські диспозиції із ситуацією у школах та гімназіях Житомира, сьогодні й бажано розпочинати справжню реформу. Тоді досить швидко можна буде переконатися у тому, де, кого і коли у Житомирі треба міняти. Звісно ж – на посадах!

Микола Корзун