Платівка із Житомира. До 12 серпня – Дня вінілових платівок

З Вікіпедії ми можемо дізнатися, що грамофонна платівка (пластинка), вінілова платівка – аналоговий носій звукових даних для відтворення на програвачі вінілових дисків, де звук зберігається в рельєфі кругових доріжок диска у вигляді вигравіруваної або відтиснутої спіральної борозенки різної ширини, яка відповідає звуковим коливанням. Пересуваючись доріжкою, голка звукознімача грамофона вібрує, вібрація перетворюється в електричні сигнали, які підсилюються, і знову перетворюється – в звукові хвилі. 

З появою у 1980-х роках лазерних компакт-дисків вінілові платівки пішли в тінь. Любителів музики не завжди влаштовують їх великі розміри при невеликій тривалості відтворення, їх крихкість, властивість пошкоджуватись і порівняно невисока якість звуку. Але тонкі поціновувачі продовжують вважати, що аналоговому звукові старомодних платівок властива особлива теплота, життєвість, що не передається цифровим записом. З відмовою від лазерних дисків популярність вінілових записів почала відновлюватися.

Прообразом грамплатівки прийнято вважати восковий циліндр – звуконосій фонографа Т. А. Едісона, на якому в грудні 1877 року була записана перша у світі фонограма. Проте пріоритет відкриття принципу механічного запису і відтворення звуку належить французькому поетові, музикантові, ученому Шарлю Кро (1842 – 1888), що представив 3 квітня 1877 року Французькій академії свою роботу «Процес запису і відтворення явищ, що сприймаються слухом».

Наприкінці XIX століття у Камдені (США) відкрито першу у світі фабрику грамплатівок, що поклала початок найбільшому концерну грамплатівок «RCA Victor». У кінці XIX століття і на початку XX століття компанії і фірми з виробництва грамплатівок, грамофонів (патефонів) створюються в США – «Columbia», у Франції – «Pathé», у Великій Британії – «His Master's Voice», в Італії – «La voce del Padrone».

У 1901 – 1902 роках була організована фабрика грамплатівок у Ризі, а в 1910 почав роботу Апрелєвський завод грамплатівок під Москвою, який згодом став найбільшим підприємством із виробництва грамплатівок у СРСР.

У 1930-х роках платівки виготовляли з однією композицією на одному боці, й часто один концерт одного й того ж виконавця продавали комплектом платівок, часто в картонних коробках, а іноді в коробках, оздоблених шкірою. Зовні ці обгортки дуже нагадували фотоальбоми. Тому й комплекти платівок почали називати record albums (тобто «альбом із записами»). 

Вважається, що перші грамплатівки зі співом українською мовою були випущені у 1899 році фірмою «Еміль Берлінер» в Лондоні. Записи зроблені під час гастролей російського хору С. Медвєдєвої, диригент – С. Медвєдєва. Один запис від 15 березня 1899 року під номером у каталозі 11017 (1616) мав назву «Чорні хмари», вірогідно, це був дует Оксани і Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм», інша платівка 13.03 1899 року – пісня «Сонце низенько» (номер у каталозі 11003 (1589), виконує М. Рубін), 16 та 17 березня 1899 року цей же хор записав кілька платівок з українськими піснями (названі малоросійськими). На теперішній час ці записи невідомі. У 1900 році «Еміль Берлінер» записав ще сім українських платівок. У Львові у 1904—1905 роках зроблено записи українських пісень у виконанні Г. А. Крушельницької, а у 1909 році — Ф. М. Лопатинської.

У 1908 – 1909 роках Лесею Українкою була організована етнографічна експедиція по Лівобережжю, до складу якої увійшли Ф. М. Колесса, О. Г. Сластіон та О. І. Бородай. Під час експедиції зроблені записи на фонограф пісень та дум у виконанні народних кобзарів. До 100-річчя Лесі Українки у 1971 році ці записи були відреставровані та випущені у вигляді платівки «Леся Українка з думою і піснею народа», на якій є й голос самої поетеси.

З 1911 року в Києві працювала фірма грамзапису «Екстрафон», яка вперше на території України почала виготовляти грамплатівки на місці. Першими українськими платівками, виготовленими в Києві, були записи хору М. А. Надєждинського з піснями «Гуляв чумак на риночку», «Ой, летіла горлиця», «Ой, ходила дівчина», «Закувала та сива зозуля» та іншими, усього – 7 пісень.

В наш час знавці знову почали цікавитися вініловими платівками. Так, в Києві регулярно проходить «KYIV VINYL MUSIC FAIR» – всеукраїнський зліт колекціонерів вінілових пластинок, платформа для спілкування аудіофілов і просто поціновувачів музики. Тут представлені оригінальні вінілові платівки різних років, нові видання, музична література та аксесуари, консультації фахівців з аудіотехніки.

«Наша місія – популяризація та підтримка культури споживання музики», – додають організатори. 

А також на початку цього року Вахтанг Кіпіані провів аукціон на підтримку Музея-архіву преси та «Історичної правди». Лотом стала вінілова платівка Квітки Цісик з найкращими її піснями. Стартова ціна вінілової платівки становила 1000 гривень.

Але дуже мало хто знає, що в Житомирі також виготовлялися платівки. Це були грамофонні платівки уже старого зразка – швидкість для них становила 78 обертів на хвилину. Якість також була не дуже високою. Але це були повноцінні платівки з записами відомих на той час виконавців. Частіше запис відбувався в спеціальному приміщенні при заводі. 

На тій платівці, яку нам вдалося знайти, зазначено, що вона вироблена на «Заводі побутових приладів Житомирського облмісцевпрому» та містить два записи у виконанні Державного Сибірського хору. Це були жартівливі пісні з такими ж не менш жартівливими назвами. Дата, коли були виготовлені платівки, не вказана, але звертаючи увагу на те, що вони виготовлені за ГОСТ 2589-61, тобто за стандартами 1961 року, а швидкість обертів зазначена в 78 обертів за хвилину, то можна зробити припущення, що дані платівки приблизно були вироблені не пізніше 1971 року, коли виробництво платівок з такою швидкістю відтворення припинилося.

Руслан Мороз