Культура Житомирщини: розвивається чи занепадає?

У ході підготовки до чергової сесії депутати ознайомилися із презентацією від керівника управління культури Житомирської ОДА.

Ми поки що визначаємося, де ми себе бачимо, – Тетяна Парфентієва

Тетяна Парфентієва вже не вперше від часу своєї появи у кріслі начальника управління знайомить депутатів і чиновників зі своїм баченням майбутнього культури Житомирщини. Щоправда, те бачення поки що ховається за глибокомудрі слова про «стратегію» та «концепцію» розвитку культури поліського краю, а щодо реальних і конкретних кроків розвитку культури на Житомирщині, то тут можна згадати слова Тетяни Парфентієвої, які вона виголосила у одному зі своїх інтерв’ю: «Ми поки що визначаємося, де ми себе бачимо».

В принципі, це добре, що перед тим, як зробити перші кроки у певному напрямку, проходить процес обговорення, а потім і апробації певних форм роботи. Можна погодитись із тим, що культура Житомирщини тривалий час існувала у своєму «колгоспно-клубному варіанті», який свого часу мав гарні, хоча часто прикрашені та перебільшені статистично-цифрові успіхи. Але схоже на те, що фестивалі та огляди художньої самодіяльності районів Житомирщини вже остаточно віджили своє, а тому вже котрий рік не проводяться у колись звичному режимі концертних звітів у приміщенні Житомирського музично-драматичного театру. Хоча хтозна. Якщо, наприклад, на посаді чергового губернатора Житомирщини з’явиться такий собі любитель гри на гармошці або ж і на акордеоні, то звіти, огляди та концерти самодіяльних артистів заживуть новим життям. Проте у це слабо віриться. Замість «колгоспно-клубної» культури сьогодні на Житомирщині пропагується інше бачення її розвитку. Щоправда, важко сказати, ким саме і у якому конкретному напрямку пропонується розвивати культуру Полісся. Адже запрошені до Житомира топ-менеджери на зразок Павла Гудімова спроможні (за усієї до них поваги) розробити суто конкретний і занадто вузький напрям культурно-мистецької діяльності.

Музейний Житомир

Сьогодні, наприклад, відчувається, що управлінці із Житомирської ОДА більше уваги звертають на розвиток житомирських музеїв. Якщо точніше – навколо музеїв сьогодні точиться найбільше розмов, семінарів та обговорення всіляких концепцій. Важко сказати про те, наскільки вони всебічні, наскільки організатори та ініціатори нового «культурного курсу» Житомирщини враховують бачення і думки чималого загону працівників закладів культури області. Адже виходить так: у Житомирі здебільшого говорять про краєзнавчий музей і приміщення магістрату, куди вже поточного року мали б переселити природознавчу частину краєзнавчого музею, а у нинішньому його приміщенні розмістити картинну галерею, якій невдовзі виповниться 100 років. Той, хто пам’ятає часи десятилітньої давності, може згадати про інтенсивні роботи, які мали призвести до завершення ремонту і реставрації приміщення ратуші, куди ще у 2009-2010 роках планувалося відселити частину краєзнавчого музею. Але стрімкі темпи ремонтно-реставраційних робіт у приміщенні магістрату у 2010-му році якось непомітно притихли, а потім і зовсім завмерли. Хоча було зрозуміло, що до завершення та остаточного відновлення найбільш поважної за віком і статусом історичної будівлі у Житомирі треба було зробити лише один, але значимий і завершальний крок. Сьогодні доводиться стверджувати, що цього кроку зроблено не було, а тому тепер доводиться завершувати те, що було розпочато десять років тому. Знову ж таки ситуація просто примушує пришвидшувати темпи ремонтів, бо ж після приходу у 2010-му році команди Сергія Рижука було по суті ліквідовано музей природи Житомирщини, а його експонати, включно зі славнозвісним «овруцьким» мамонтом, розміщені у тимчасово пристосованих приміщеннях. Зауважимо, що зусиллями Сергія Рижука і його команди було закладено фундамент нового приміщення музею природи. Але про це сьогодні чомусь не згадують і не помічають місця, куди було «зарито» мільйонні кошти. Таке враження, що нова «концепція» чи «стратегія» розвитку культури Житомирщини має постати на якомусь ілюзорному місці.

Про нашестя туристів на фестивалях Житомирщини говорити поки що рано

Якщо звернутися до висловлювань тієї ж Тетяни Парфентієвої, то начебто новою родзинкою культурно-мистецького життя Житомирщини має стати фестивальний рух. Тобто Житомир і Житомирщина в уяві українців, а ще більше – гостей із-за кордону, має постати у ролі своєрідної фестивальної столиці України. Устремління, можливо, й непогане, але воно потребує велетенських зусиль і таких же точно титанічних коштів. Адже не секрет, що лише у червні та липні 2018-го року у Житомирі та ряді міст, райцентрів, сіл і селищ Житомирщини відбулася рекордна кількість всіляких фестивалів. Розпочинаючи від фестів музикантів-рокерів і джазменів, фестивальна хода стрімко набирає ходи і поширення. Однак природа фестивального руху на Житомирщині багато у чому зберігає однотипну традицію. Для проведення чергового фестивалю, як правило і найчастіше, варто встановити сцену, подумати над культурно-мистецькою програмою і забезпечити фестивальне дійство більш-менш впорядкованою торгівлею. Аби учасники фестивалю і його гості могли не лише щось побачити чи почути, але й спробувати на смак, щоб вже потім розважитися і погомоніти. За таких умов фестивальний рух може набути форми не зовсім забутого за радянських часів огляду-конкурсу з елементами вже забутої виставки досягнень народного господарства. Але чи стануть фестивалі на Житомирщині обличчям і візитівкою культурної Житомирщини – це, як кажуть, ще питання. Адже лише фестиваль дерунів у Коростені встиг зажити справді всеукраїнського, а то й навіть міжнародного визнання. Усі інші фестивалі (такі, як фестиваль льону у Стремигороді, ягідний фест у селі Костівцях і навіть «Купальські роси» у Немиринцях) всебічно і на всі 100% залежать від спроможності їх традиційних організаторів та спонсорів. Про нашестя туристів на фестивалі у містах і селах Житомирщини говорити поки що рано. Для того, щоб турист на Житомирщину приїхав і прагнув стати учасником певного фесту, мало запровадити фестивальну традицію. Куди важливіше розвивати туристичну інфраструктуру: впорядковані дороги, готелі, кемпінги, хостели і т.п. Знову ж таки туристи, окрім фестивальної складової свого перебування на Житомирщині, обов’язково забажають відвідати музеї Житомирської області. І ось тут ми знаходимося у найбільш непривабливому становищі. Поки що основною музейною родзинкою у самому обласному центрі є усім відомий музей космонавтики імені Сергія Корольова. Але і він вже давно потребує докорінного переоснащення, добудови та модернізації. Якраз на прикладі Житомирського музею космонавтики можна повчитися тому, як не треба і не можна ставитися до процесу розвитку досі унікального музейного закладу. Адже історія із його добудовою у 2010-2012-х роках по праву може стати зразком чиновницької байдужості і тяганини, яка й досі стримує розвиток головного музею області.

Але Житомирщина славна не лише музеями і видатними місцями свого обласного центру. Цікаві, а головне – сучасні музеї та комплекси з’явилися у Коростені, Бердичеві, Радомишлі, Брусилові. Не варто забувати про давно відомі музеї у Верхівні, Червоному, Словечно, Хорошеві, Новограді-Волинському. Вартують уваги і сільські музеї у Великій Цвілі, Денишах (на базі місцевої школи), Тереховому, Колодянці, Романівці та ще у цілому ряді сіл та селищ Житомирщини. А чого лише варте тепер знамените Кам’яне село на Олевщині. Навіть народні музеї на кшталт музею компанії ПАТ «Житомиробленерго» можуть стати предметом особливої уваги туристів. Але все це має бути систематизоване, впорядковане і паспортизоване. Туристичні маршрути Житомирщини – це чи не найбільший капітал поліського краю, який поки що використовується мінімально, а якщо точніше – виключно на аматорському рівні. Ситуацію вже найближчим часом мав би поправити обласний туристично-інформаційний центр, створений ще у лютому нинішнього року. Причому цей комунальний заклад має працювати не лише на рівні опрацювання «стратегій та концепцій», а ставати реальним гравцем і учасником туристичного ринку Житомирщини. Поки що ні ринку, ні потужних гравців у вигляді фірм, агенцій або й просто приватних підприємств на Житомирщині не помічено. Це якщо, звісно, не брати до уваги більшості «контор», які пропонують житомирянам поїздки до Єгипту, в Анталію чи до Почаївської лаври. Цікаво, що на Житомирщині вже давно діє центр туризму та краєзнавства учнівської молоді, який також мав би потрапити в орбіту впливу туристичної концепції чи стратегії, яку нині розробляють керівники обласного управління культури. Адже потяг до туризму і краєзнавства з’являється саме у дитячому чи юнацькому віці. Тим паче, що саме сучасні діти та юнацтво вже за 5-6 років будуть визначати і, зрештою, реально втілювати у життя ті концептуальні стратегії, про які поки що йде мова.

Микола Корзун