Єпископ Полонський – ревнитель православної церкви на Волині

Руберовський Михайло Іванович. 1878 - 1937

Він закінчив Володимирську духовну семінарію і працював учителем Давидовської двокласної школи. Нам невідомо, як складалася доля майбутнього владики, де і коли він прийняв сан священника, однак з ряду документів і публікацій вимальовується така картина. Як і його старші брати, він у 1899 р. закінчив Володимирську духовну семінарію за першим розрядом і потім кілька років служив вчителем двокласної церковно-парафіяльної школи цвинтаря Архангельського Гороховського повіту. За документами з приватного архіву ми можемо припустити, що Михайло Іванович Руберовський під час навчання в духовній академії у вересні 1911 року прийняв чернецтво. У 1914 році ієромонах Максим закінчив Імператорську Московську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я. 12 серпня 1914 за рішенням Святійшого Синоду він був визначений помічником доглядача в Житомирське духовне училище. 28 грудня 1916 ієромонах Максим (Руберовський) призначений інспектором Волинської духовної семінарії. Влітку 1918 року він виконував посаду ректора Волинської духовної семінарії . У вересні 1918 року у метричній книзі Богоявленського храму однойменного монастиря він підписується вже як архімандрит Максим, тобто до того часу він зведений в сан архімандрита. 

Після закінчення громадянської війни 1921 р. Волинська єпархія опинилася на території двох держав: УРСР і Польщі. У 1922 році оформився поділ єпархії. Незважаючи на те, що Волинська єпархія зменшилася майже вдвічі, Волинський архієрей не міг повноцінно керувати єпархією. У нових історичних умовах з'явилася об'єктивна необхідність для збільшення числа вікарних єпископів. Він був висвячений в сан єпископа у 1924 році. 

Зусиллями органів Волинського губернського відділу ГПУ в єпархії насаджувався обновленський розкол. Керував Волинською єпархією єпископ Аверкій (Кедров), який 6 листопада 1924 виїхав до Москви для вироблення політики щодо обновленства. Управління єпархією було доручено єпископу Полонському Максиму (Руберовському). Співробітники Волинського ГПУ вирішили, що «саме зараз назрів той момент, коли відчувається повна необхідність проводити посилену оперативну роботу для того, щоб закріпити чільну роль церквою нашого обновленського осередку». 

На вимогу Волинського губернського відділу ГПУ єпархіальний з'їзд 30 грудня 1924 прийняв рішення про визнання Всеукраїнського Священного синоду обновленської церкви. Здавалося б, що владика Максим опинився у безвихідному становищі, адже переважна більшість делегатів з'їзду проголосувала за обновленство. І владика Максим приймає абсолютно нестандартне рішення. Він 26 січня 1925 подав у Губліквідком заяву, в якій писав: «Так як на колишньому 29-31 грудня 1924 з'їзді духовенства і мирян Волинської Єпархії я особисто приєднався до резолюції меншини, що відкидає сучасне обновленство і не визнає Харківського обновленського Синоду, як вищого органу Церковної влади на Україну і зокрема на Волині... вважаю своїм обов'язком донести до відома Губліквідкома, що відтепер я персонально незалежно від обраного з'їздом єпархіального Управління, якщо Бог благословить, буду керувати Волинської єпархією...». Ці мужні дії владики дозволили зберегти Житомир і половину Волинської єпархії від обновленського розколу. 

30 квітня 1925 року до Житомира повернувся правлячий владика Аверкій (Кедров), і єпископ Максим (Руберовскій) виїжджає в Полонське вікаріатство, де органами ГПУ також насаджувалося обновленство. У грудні 1925 року співробітники Шепетівського окружного відділу ГПУ писали: «Полонське Вікаріяльне Церковне управління – Тихоновське (визнає тільки владу патріарха Тихона)» . 

Місцеве ГПУ звернулося в ГПУ УРСР з проханням про виселення з Шепетівського округу єпископа Максима (Руберовського).  

«У серпні 1926 року Руберовський Михайло Іванович Шепетівським окр.[ужним] відділом ГПУ був притягнутий до відповідальності за ст. 69, 70 КК УРСР». Ми припускаємо, що він був адміністративно висланий у м. Харків. Документально встановлено, що у травні 1927 року владика Максим проживав у Харкові і взяв активну участь в обговоренні декларації Патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського). 26 жовтня написав йому листа, в якому висловив повну підтримку декларації. 

 У 1927 році і, можливо, у 1928 році тимчасово керував Херсоно-Миколаївською єпархією. Повернувся єпископ Максим (Руберовський) до Житомира у 1935 році. Аналіз слідчої справи дозволяє нам зробити припущення, що він таємно керував Волинською єпархією. У 1936 році спецслужби писали про владику: «Особливу активність проявляє духовенство м. Житомира, що концентрується на цвинтарній церкві по Вільській вулиці. Ця церква таємно очолюється прибулим з висилки за к. р. діяльність Єпископом Руберовським. Якою, користуючись колосальним авторитетом у духовному світі, використовує всякі молебні та особисті зустрічі з духовенством, з метою агітації їх і прихожан за збереження церкви, пропонуючи триматися церкви...» . 

У серпні-вересні 1937 року у Житомирі була арештована група «служителів релігійного культу»: 3 серпня Мамонт Лебідь, 30 серпня ієромонах Спиридон Лукич, 13 вересня єпископ Максим (Руберовський), Олександр Янкин, Іван Головінський, Ксенофонт Горбатюк. 

Тільки 4 листопада 1937 заст. обласного прокурора у спецсправах Черкез розглянув матеріали, які представив начальник Житомирського обласного управління НКВС, на контрреволюційне угруповання церковників-тихоновців і поставив обрати запобіжний захід ухилення від суду і слідства – утримання під вартою у Житомирській в'язниці. Півтора місяця єпископа Максима тримали під арештом, без пред'явлення звинувачення, без санкції прокурора. Це говорить про те, що слідчі фальсифікували справу, їм потрібно було бойове угруповання, яке нібито вдалося розкрити. 

Михайло Іванович Руберовський був допитаний лише один раз 13 вересня 1937 р. Допит провів оперуповноважений IV відділу УНКВС Житомирської області молодший лейтенант Камраз. 

«Питання: УГБ відомо, що Ви проводили контрреволюційну роботу. Дайте показання по суті. 

Відповідь: Я контрреволюційну роботу не проводив. 

Питання: Ви давали установки духовенству проводити серед прихожан антирадянську агітацію, спрямовану проти всіх заходів Рад[янської] влади. 

Відповідь: Я таких установок не давав... 

Показання писані з моїх слів вірно, мені прочитані, в чому і розписуюся. Руберовський». 

Незабаром слідство фактично було призупинено. 22 вересня 1937 р. вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення Житомирської області. У зв'язку з цим окружний відділ НКВС було перетворено в обласне управління. Тільки 16 листопада 1937 року була проведена очна ставка між обвинувачуваним Михайлом Івановичем Руберовським і свідком. Свідок звинувачував М.І. Руберовського в антирадянській діяльності. Відповідь на наклеп була короткою: «Свідчення... я заперечую, контрреволюційних листівок у мене не було. Єпископ Максим, Михайло Іванович Руберовський» . 

У цей же день 16 листопада 1937 р. було складено обвинувальний висновок. У ньому писалося, що «у Житомирі розкрито контрреволюційне угруповання ченців у складі 7-ми чоловік, яке проводило контрреволюційну роботу. Дану групу очолював, повернувшись із заслання, колишній єпископ м. Полонного монах Руберовський Михайло Іванович, який проводив серед найбільш реакційно налаштованого духовенства та церковного активу роботу, спрямовану до об'єднання з метою організованої к-р діяльності та впровадження на грунті релігійних переконань к-р пораженських поглядів». На підставі цієї брехні лейтенант державної безпеки Поліщук виніс звинувачення Руберовському М.І. і духовенству, що проходить у справі: «У тому, що будучи вороже налаштовані проти Радвлади, вони гуртувалися під керівництвом був[шого] єпископа Руберовського і проводили контрреволюційну, пораженську агітацію, розповсюджували к-р листівки, використовуючи для цієї мети релігійне переконання віруючих; тобто у злочинах, передбачених ст. ст. 54-10 і 54-11 КК УРСР, враховуючи соціальну небезпеку обвинувачених», слідча справа направлена на розгляд Трійки при Управлінні НКВС по Житомирській області .  

17 листопада 1937 секретар Трійки при УНКВС по Житомирській області Вірон включив єпископа Максима (Руберовського) до протоколу № 23 засідання Трійки, яка ухвалила «Руберовського Михайла Івановича розстріляти». Єпископ Максим (Руберовський) був розстріляний 23 листопада 1937 у приміщенні УНКВС і похований в загальній могилі на Путятінці, м. Житомир. 

Остаточно єпископ Максим (Руберовський М.І.) був реабілітований висновком прокурора Житомирської області від 26 квітня 1989 року на підставі ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року «Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, що мало місце в період 30-40 і початку 50-х років». 

Александров І. В., Кучерук І. А., Тіміряєв Є. Р.