Батьківщина для душі у новій книжці Давида Найфонова

Вже майже двадцять років він працює в Житомирському коледжі культури і мистецтв імені Івана Огієнка на кафедрі хореографії. До того ж, Давид кілька років є керівником дитячого колективу «Мрія», який за цей час досяг певних успіхів, ставши лауреатом та переможцем багатьох фестивалів. Також минулого року у Києві на конкурсі «Підкори сцену» колектив завоював Гран-прі. 

Цими днями Давид Найфонов випустив дебютну збірку поезії та прози. Ми вирішили поспілкуватися з митцем з цього приводу.

Руслан Мороз: Давиде, яку саме збірку ти презентував нещодавно?

Давид Найфонов: По-перше, це дебютна збірка. Я зібрав у ній величезну кількість віршів. Вона поділена на три розділи: вірші, написані впродовж останніх декількох років, вірші більш раннього періоду, такий собі погляд у минуле, і оповідання. Всі вони різножанрові: там і містика, і фантастика, і романтика. В цілому це дійсно велика збірка більш ніж на 200 сторінок.

Руслан Мороз: На яку тему ти взагалі пишеш?

Давид Найфонов: Про усе, що хвилює. Коли на початку літа віддав книжку у видавництво, то практично відразу почали з'являтися нові вірші. Муза завітала знову і надовго. Все писалося на світлій хвилі життя. У майбутній збірці, звичайно, будуть і серйозні речі, соціальні, філософські. Але більшою мірою це все ж світлі, позитивні думки. Це вже вірші теперішнього мене. 

Коли відбирав вірші для першої збірки, то не орієнтувався на те, чи актуальні вони для мене зараз, чи вже ні. Я орієнтувався насамперед на художню складову. Навіть якщо зараз вже не погоджуюся з чимось, що сповідував раніше, все одно тоді я був от таким, так мислив. У цьому сенсі у збірці можна прослідкувати мою, так би мовити, еволюцію, і з творчої точки зору, і з людської. Мені хотілося відобразити цей великий відрізок часу, значну частину мого життя. Саме процес творчої еволюції був важливий. З чого я починав і до чого прийшов. І в плані майстерності, і в плані сприйняття життя. Якби я співвідносив вірші із сьогоднішнім станом, то їх у збірці було б значно менше.

Руслан Мороз: Нещодавно був знятий кліп на одну з твоїх пісень. Можеш розповісти трохи про це?

Давид Найфонов: Є у мене творчий товариш, київський музикант Іван Ловинський. І разом з ним у нас з'явилася не одна пісня. Він також зробив немало реміксів на мої композиції. У нас за цей час було реалізовано достатньо спільних проєктів. І одним з них є абсолютно нова пісня «Стан», на яку і був знятий кліп. Ми обидва є авторами цієї пісні, яка, до речі, увійшла до музичної збірки «Адаптація». У ній представлені композиції провідних електронних музикантів країн пострадянського простору. Ми також опинилися у цьому списку, що дуже приємно. Тож вирішили зняти кліп.

До речі, в якості реклами можна сказати, що кліп знімав житомирський митець і мій товариш Руслан Мороз. Сподіваємося, що в найближчому майбутньому ця відеоробота побачить світ.

Руслан Мороз: Це дійсно вже у моєму випадку самореклама.

Давид Найфонов: Ну це я ж рекламую, так що все у межах правил (посміхається – прим. авт.). До речі, вийшла і друга частина тієї збірки, до якої увійшла пісня, написана у співдружності з музикантом Сергієм Бухваловим. Вона має назву «Терпіли». Це соціальна композиція, злободенна. 

Стосовно кліпу сподіваємося, що роботи по постпродакшену будуть закінчені в перших числах листопада, і ми зможемо представити його на суд глядачів. Це була цікава робота для всіх, певний досвід, гарні емоції. Звичайно, то ще один крок у творчому розвитку. Так що творчість кипить, тільки б вистачало сил та можливостей для реалізації.

Руслан Мороз: На завершення нашої бесіди скажи, будь ласка, що б тобі хотілося побажати самому собі у найближчому майбутньому

Давид Найфонов: Здоров’я. Собі та близьким. Це те, що не тільки від нас залежить. Ще, звичайно, натхнення. А так… Працюю, роблю нові танцювальні постановки. Як вже казав, завершив роботу над другою поетичною збіркою. І зараз актуальним є її верстка, оформлення. Потім, зрозуміло, йтиметься про друк, що теж досить кропіткий процес. Тому у найближчих планах саме це. Ну і буду продовжувати творити, бо це – життя.