Олексій Сегедін: «Ми всі боїмося вийти із зони комфорту»

Чи не кожен з нас хотів прокинутися одного ранку успішною людиною, мати славу і гроші. Але не кожен розуміє, що шлях до успіху часто тернистий і повний перешкод. То в чому ж секрет успішних людей, і чи обмежується він удачею і талантом? «20 хвилин» розпочинає цикл статей про успішних підприємців нашого міста.

– Розкажіть, будь ласка, свою історію успіху. Як вона розпочалася?

– Я відносно випадково потрапив у сферу технічної безпеки, систем відеоспостереження, сигналізації. Скажімо так: сидів без роботи, і тут вакансія відкрилася монтажника. Так у 2002 році я потрапив з нульовим досвідом в цю сферу. Захопила вона мене, стало дуже цікаво. І прийшовши в цю професію, я через півроку став працювати майже на посаді головного інженера, пройшовши шлях від простого монтажника, бригадира до начальника ділянки, відповідального за багато підрозділів контролю доступу охоронних систем та відеоспостереження, пультової охорони. І ось з 2008 року наш кістяк компаньйонів створив фірму «ІКС-ВІД». Спочатку це було ПП, з часом, вже як юридична особа, я відкрив саме фірму «ІКС-ВІД». З 2014 року вже по наростаючій ми розвиваємо наш бізнес. Починали з невеликих об'єктів, магазинчиків, офісів, а ось зараз співпрацюємо з великими підприємствами, такими, як м'ясокомбінат, фірма «Фаворит», трамвайно-тролейбусне управління, працюємо з системою «Безпечне місто». Ми підтримуємо свою репутацію, надаємо за адекватною вартістю якісні послуги.

- А як складаються відносини з конкурентами?

– У нашому місті декілька фірм надають подібні послуги. Конкуруємо ми з ними? Так, звісно! Але при цьому у нас дружні стосунки, можна сказати, партнерські. Ми часто допомагаємо один одному в деяких моментах, підміняємо, консультуємо. Пройшли ті часи, коли конкуренти вставляли палиці в колеса. Місто в нас невеличке, тому якщо не співпрацювати, а тільки конкурувати, то це буде відразу демпінг, це будуть неякісні послуги та за підсумком буде страждати замовник. А співпраця йде тільки на користь всім і розвиває наш бізнес. При цьому ми цікаві для замовників і тримаємо свою репутацію і марку. На ринки виходять великі постачальники, і всі намагаються отримувати послуги саме у цих великих постачальників. Відповідно якщо раніше намагалися «перетягувати ковдру», то зараз зі всіма абсолютно партнерські відносини. У нас навіть між співробітниками різних компаній хороші стосунки, та коли буває потрібна допомога, ми завжди приходимо на виручку один одному і допомагаємо.

- Наскільки легко бути підприємцем?

– Я прийшов у цей бізнес не тому, що не вистачало грошей. Просто це особисті якості кожної людини. Хтось повинен працювати на когось, а хтось може сам працювати на себе і керувати. Це просто особливості характеру і здатність людини давати потенціал іншим. Є люди, які можуть давати знання, але не можуть їх реалізовувати та не мають бажання займатися організацією процесу. А іншим це, навпаки, цікаво.

Зараз багато хто стикається з тим, що приходять фахівці з іноземними дипломами, але при цьому вони не розуміють нашої специфіки виробництва, не знають нашого законодавства. До того ж не всі механізми, описані в книгах по бізнесу, прийнятні в умовах України. У нас менталітет інший, у нас ведення бізнесу інше, тож законодавство зовсім інше. У тій сфері, де я працюю, зараз йдуть зворотні процеси. Українські фахівці стають затребуваними за кордоном, і вже вони навчають правилам ведення бізнесу зарубіжних партнерів.

- З якими проблемами стикаються представники бізнесу найчастіше?

– Велика проблема законодавчого рівня. Навіть в оподаткуванні. Є багато форм звітності, які для малого бізнесу абсолютно не потрібні. Для великих компаній, може, така кількість звітності необхідна, але для малого бізнесу це просто вбивство. Тому багато питань виникає щодо здачі податкової декларації та тому подібних юридичних документальних моментів, які просто заганяють підприємця «під плінтус». Так, податок у нас великий, він дуже жорстко нас тримає, і постійно вигадуються якісь незрозумілі схеми оподаткування, які затискають розвиток бізнесу. Підняття мінімальної зарплати завжди позначиться на кінцевому замовнику і заганяє всіх у глухий кут. Це тільки призводить до інфляції, наростає, як снігова куля, і ми приходимо до ситуації, коли металеві гривні вже менше тих самих копійок.

Подальший розвиток бізнесу має бути пов'язаний з розвитком культури управлінського апарату. Ми зараз живемо, як аборигени, при цьому намагаємося впровадити якісь нововведення. Елементарний приклад: другий рік у нас діють паспорти у вигляді ID-карти. Але ні в одному практично закладі немає зчитувача цих карт. Навіщо тоді ці паспорти з чіпами та ID-картами, якщо ними ніхто не вміє користуватися?

Тут грає роль розрив старих нормативних актів, які не змінювалися з 80-х років, але при цьому нас підганяють ХХІ-м століттям. І цей розрив, коли ми бюрократично ще в минулому, а при цьому ставимо комп'ютери, зростає. Тобто ми маємо небажання зламати стару систему і перейти на нову, якою користується весь світ. Це боляче, і цього робити ніхто не хоче. Я недавно був у районі, де необхідно було прорахувати параметри об'єкта. Я попросив скинути мені план об'єкта на електронну пошту, на що мені відповіли: «Яка електронна пошта? Ксерокопія, і то для цього треба їхати в центр, щоб її зробити!»

– Ви маєте на увазі нашу бюрократичну систему?

– Так, нас не хочуть відпускати від тієї старої бюрократичної паперової управлінської машини. Це величезне гальмо в розвитку всього суспільства. Багато чиновників, та й взагалі людей, бояться вийти із зони комфорту. Не те що бояться, вони самі не хочуть звідти виходити. Навіщо? Вийти із зони комфорту значить поміняти мислення, поміняти систему, поміняти структуру. Це страшно, ось ніхто і не намагається зробити цей крок, а той, хто намагається, стикається з тим, що впирається в стіну і не може її пройти. Він натикається на величезну махину бюрократії, і цим все закінчується. Може, це властиво нашому менталітету і вихованню. Є класна теорія поколінь, але нам ні в якому разі не можна виховувати дітей так, як виховували нас. Нам говорили: роби так і так, а ось цього робити не можна. Але ніхто не говорив, чому так і що буде, якщо зробити не так. Ніхто не сказав: а ти спробуй! Зараз підростає нове покоління, яке, може, відрізнятиметься від нас і яке буде саме пробувати і намагатися щось змінити. Я сподіваюся, що це будуть особи, які захочуть виділитися, щось зробити самі, а не бути, як всі.

Руслан Мороз