Ланцюг єднання українців, або про забуті чи не здобуті традиції Соборності

Так сталося, що день народження ідеолога українського націоналізму Степана Бандери в Україні відзначають лише смолоскипною ходою. У Житомирі 1 січня 2017 року таке дійство також відбулося, хоча ставлення житомирян до вшанування Степана Бандери залишається неоднозначним. І найпершою причиною «консервації» такої неоднозначності є елементарне нерозуміння, що ґрунтується на відсутності у людей системних історичних знань. Однак, неважко зробити висновок про те, що лише смолоскипами і маршами ситуації з історичним «всеобучем» громади не покращити.

Далі – більше. Вже 14 січня 2017 року Житомирщина могла б відзначити 135-річчя від часу народження ще одного зі світочів української нації, уродженця Брусилівщини Івана Івановича Огієнка. У Брусилові діє чудовий музей Івана Огієнка, а у Житомирі його ім’я носить коледж культури та мистецтв. Ба більше, саме завдяки житомирським митцям, скульпторам та архітекторам, майже на «голому» ентузіазмі вже давно виготовлено пам’ятник Огієнку, який у Житомирі вже давно збираються встановити біля Михайлівського собору. Коли саме встановлять цей пам’ятник всесвітньо відомому українцю, сьогодні так і невідомо, проте знакова подія, якою могло стати 135-річчя з дня його народження, у Житомирі залишилася непомітною.

Тим часом січневий календар відраховує дні напередодні ще одного історичного рубежу – Дня Злуки та Соборності, який в Україні щороку відзначають 22 січня. У Житомирі свято, яке символізує єдність різних куточків,регіонів та областей України, вже вкотре відзначають у достатньо сучасний спосіб – організацією флешмобу, який називають «ланцюгом єдності українців». Заплановане святкове дійство на неділю, 22 січня 2017 року, а головним змістом заходу стане організований за участі мешканців міста «живий ланцюг» від Михайлівського собору вздовж вулиці Михайлівської і аж до майдану Корольова. За задумом організаторів свята, люди візьмуться за руки, а потім зберуться біля пам’ятника С.П.Корольову і заспівають Гімн України. На все про все, аби провести святковий захід, потрібно не більш ніж півгодини. І на цьому все. Хтозна, яку мету ставили перед собою активісти та організатори «ланцюга єдності українців» у Житомирі, однак розраховувати, що подібні кількахвилинні «перфоменси» зможуть залишити після себе хоча б невелику дещицю суспільної користі, не доводиться. Хоча б тому, що житомиряни у більшості своїй про події, які відбувалися у січні 1919 року, коли власне й народився Акт Злуки між Українською Народною Республікою (УНР) та Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР), знають небагато. Адже навіть школярі, які сьогодні вивчають відповідний розділ про події національно-визвольної революції в Україні у 1917-1921 роках, чітко не виокремлюють значення Акту Злуки, проголошеного 22 січня 1919 року за присутності майже 50-тисячного зібрання киян на майдані біля Софіївського собору.

Між тим, зміст і призначення державних свят якраз у тому і полягає, щоб збуджувати інтерес до історії, а ще краще – надавати дієві імпульси до її вивчення. І День Соборності України, яким нарекли дату Злуки УНР та ЗУНР, вже давно мав би стати святом не лише єднання українців, але найпершим чином – подією для детального, уважного і системного вивчення. Адже мало хто заперечить, що значна частина населення України, також й переважна більшість житомирян, пам’ятають про відрізок часу з 1917 по 1921 роки не як період Української революції, а більше мислять мірками колишньої історичної конструкції. Тобто, й досі люди знають про той складний час, як про громадянську війну. Чи не нагадують нам події майже сторічної давнини про певні паралелі з сучасними реаліями незалежної Української держави? І, чи, нарешті, в Україні сьогодні вирішені проблеми національної єдності, порозуміння та консолідації? Для того, аби відповідати на ці та інші запитання, варто досконало знати історію. І використовувати для цього будь-які нагоди.

Звісна річ – державні свята, ювілеї, пам’ятні дати можуть і мають слугувати найкращим приводом для такого історичного «всеобучу», якого наша держава, наш народ і наша нація конче потребують. Можна говорити про якість шкільної освіти, можна розповідати про складну, майже військову ситуацію, у якій ми сьогодні живемо, але свої обов’язкові функції держава має виконувати. Йдеться передовсім про державну владу. Якщо громадські організації можуть дозволити собі проведення флешмобів та «ланцюгів єдності», то органи державної влади (у нашому випадку – органи місцевої влади) мали б подбати про цілу систему заходів з нагоди такого знакового свята як День Соборності України.

Адже були часи, коли День Соборності (Злуки) відзначали тисячі (насправді десятки тисяч) житомирян. Ще двадцять років тому, на початку 90-х, коли Україна, проголосивши незалежність, дуже мляво усвідомлювала свій історичний шлях , а ставлення до Акту Злуки між УНР та ЗУНР з боку керманичів держави було достатньо прохолодним, сотні житомирян збиралися на мітинги у Житомирі. А бувало – прямували до столиці, де біля пам’ятника Богдану Хмельницькому щороку проходили потужні урочистості. І з 1999-го року, коли в Україні День Соборності відзначають на державному рівні, присмак та відчуття історичної святковості поступово втрачалися. Як не дивно і як не прикро про це говорити, але не лише органи влади, але й такі колись потужні громадські об’єднання як товариство «Просвіта», осередки Наукового товариства імені Т.Г.Шевченка сьогодні обходять увагою знакові для історії події та свята. Що вже говорити про осередки політичних партій, які, схоже, ледь не в однаковий спосіб, намагаються проігнорувати історію. Так, наприклад, як сьогодні це відбувається і у нас в Житомирі. Натомість для «народу», який іноді вважають за такий собі нерозважливий «піпл», влаштовуються всілякі ярмарки, гуляння та примітивні фестивалі, де можна не лише прогулятися, але й повеселитися за чаркою чи келихом. Де можна «відзначитися» майже обов’язковим «селфі» на фоні зруйнованої скульптури з льоду. Кажуть, що і «таке» має бути, адже людям потрібні не лише праця та постійна зацикленість на турботах, але й відпочинок. Проте за таких «розкладів» мало кому спадає на думку всерйоз згадати минуле і, хоча б раз чи два на рік, спробувати зрозуміти, а можливо й «піднятися» до усвідомлення проблематики національної єдності, порозуміння та єднання. Адже причини для роздумів та висновків у нас таки залишаються. Тож, зі святом Соборності Вас, шановні житомиряни!

Микола Корзун