Подорож не без задоволення і повна моралі

Подорож не без задоволення і повна моралі

День Конституції України вперше у своєму житті довелося відзначати у черзі на кордоні через пункт пропуску «Краковець».

Житомиряни, які часто прямують у більш далекі краї, мало розповідають про деталі та обставини проходження кордону. Отож, про реальну євроінтеграцію України варто було б починати розповідати якраз із того, як і за яких обставин перетинається державний кордон нашої держави.

По-перше, перетин кордону для тих, хто подався у закордонну подорож вперше, є повною несподіванкою і справою із багатьма невідомими сторінками. Адже черга на кордоні кожного разу може сягати від 3-4-х годин до 12-15 годин. Нам не пощастило, бо кордон у святковий день виявився «на замку» у повному розумінні цього слова, а про причини такого повільного проходження ніхто і ніде не повідомляв. Стояння і очікування своєї черги – справа дуже марудна, втомлива і принизлива. Ще більш принизливою стає сама процедура проходження паспортного та митного контролю. Жодних вказівок, пам`яток, регламентацій і порад з приводу поводження на кордоні досі ніхто не підготував і очевидно не має наміру цього робити. Лише під час безпосереднього процесу спілкування можна дізнатися про деталі та особливості такого начебто й нескладного процесу. Найбільша напруга виникає у спілкуванні із польськими прикордонниками, адже усі вказівки, команди та регламентації видаються польською мовою і не доведи Боже вчасно чогось не зрозуміти, не второпати чи не здогадатись. Миттєві зауваження можуть перерости у таку ж миттєву претензію і навіть погрозу. Однак у нашому випадку усі формальності щодо проходження кордону нами були чітко дотримані, особисті речі у багажнику автомобіля також не викликали особливих запитань, тож за години півтори польський рубіж ми все ж таки здолали.

Після 12-годинної черги та двогодинної процедури проходження кордону певним компенсатором песимістичного настрою стала автомагістраль Краковець-Жешув, яка у порівнянні із дорогами України відрізнялась бездоганною якістю покриття, розміток і т.п. Однак тут же виникла і перша несподіванка: платна дорога вимагала першої порції із 20 злотих, якими, виявляється, треба було запастися ще з дому. Знову ж таки про це у ході євроінтеграційних промов та реляцій про «входження до Європи» в Україні мало хто говорить.

Зупинка у Жешуві задля невеличкого відпочинку була цікавою у всіх відношеннях: місто, яке здавна числилося у числі побратимів Житомира, найпершим чином запам`яталося блискучою чистотою, ошатними кварталами новобудов, прибраністю та впорядкованістю прибудинкових територій. Оскільки у Жешув ми в’їхали близько другої ночі, то перше, що нас вразило, – нічні роботи комунально-дорожніх служб, які щось впорядковували, прибирали і чистили. Зранку, коли ми продовжили шлях на Краків, прибиральників вже не було видно, зате не було видно й сміття, огороджувальних знаків і т.п. За час короткої зупинки у Жешуві вдалося дізнатися лише про те, що квартали житлової забудови із невеликих, 30-квартирних, будинків у місті виникли упродовж останніх 20-ти років, коли набуло популярності так зване іпотечне будівництво, яке дало змогу фактично вирішити проблему житла у Польщі у першу чергу для молодих сімей.

Модель життя для багатьох поляків також тісно пов`язана із закордонними заробітками, хоча істотні відмінності між становищем поляків та українців є очевидними. Виявилося, що польські заробітчани мають змогу заробляти у Данії чи, наприклад, у Норвегії не лише 2-3 тисячі євро на місяць, але й заробляють упродовж 15 років право на мінімальну європейську пенсію. Мінімальна європейська – це, за мірками України, захмарна щомісячна «субсидія» розміром у 600-700 євро. Таким чином, поляк, отримавши право на пенсію, повертається у 65 років до себе на батьківщину. Маючи будинок чи квартиру і доволі пристойне пенсійне забезпечення. Звісно, українець, який працює у Польщі нехай і 10-15 років, права на пенсію ні у Польщі, ні в Україні не отримує. Сьогодні в Україні часто мусується фраза про те, що «чимало наших заробітчан планують залишитися у Польщі назавжди». Цілком можливо, що планують. Але реальну можливість залишитися назавжди тут отримують далеко не всі – лише молодь, яка завершила навчання у польських вузах, знайшла роботу і облаштувала своє сімейне життя.

Далі наш маршрут пролягав через Краків. Місто вразило своєю старовиною, доглянутою та впорядкованою до блиску. Місто вразило потоком туристів, яких, здавалося, було більше, ніж самих краківчан. Україна у Кракові представлена великою когортою заробітчан. Зранку, коли місто лише просипається, на будовах та реставраціях чути мову галичан, у багатьох крамницях касирами працюють сотні українських студентів. Вони ж становлять переважну більшість серед популярних у Кракові велосипедистів, які розвозять сніданки та обіди у офіси фірм. У Кракові можна зустріти ще один атрибут із України: у місцевих крамницях та бутіках величезний асортимент виробів із бурштину. Те, що бурштин український, ніхто не заперечує, так само, як і про те, що асортимент виробів із коштовного каміння помітно зріс саме за останні 3-4 роки. Серед багатьох дивовиж, з якими можна було зустрітися у старовинній польській столиці, є робота краківського трамваю, який вражає ошатністю вагонів, стрімкою ходою і тишею під час пересування. Вулиці старовинного Кракова вузькі у порівнянні не лише із житомирськими, але й із іншими польськими містами. Ще одна цікавинка, яка впадає в око гостям Кракова, – відсутність світлофорів на більшості перехресть.

Про перебування у Німеччині варто говорити окремо. Головною точкою свого базування для нас стало місто Ольденбург, що у Нижній Сілезії, а це на півночі країни. Місто за показниками чисельності населення найбільш споріднене із нашим Бердичевом. Проте далі спорідненості із українськими містами шукати не доводилося. Всюди – ідеальна впорядкованість і чистота. Комунальників не видно, адже головний пік у їх роботі – вранішнє прибирання із 5-ї години, коли містом проїздить спеціальна техніка для збирання сміття. Біля кожного із приватних помешкань розташовані кілька різнокольорових ящиків на колесах, куди відсортовується сміття. Жодних складнощів із сміттєвивозом тут немає: процес автоматизований до деталей, усім зрозумілий і… непомітний. Так само непомітним є процес водозабезпечення житлових будинків холодною та гарячою водою. Водопостачання (так само, як і теплопостачання) у Німеччині централізовані, але віднайти так звану «квартальну котельню» за зовнішніми ознаками (наприклад, високою трубою) майже неможливо. Як правило, котельня схожа на ошатний дво- чи триповерховий будинок, який особливими «індустріальними» ознаками не відрізняється. Зате школи та дитячі садочки видно одразу. Вони відрізняються оригінальним зовнішнім дизайном, а територія дитячих та шкільних закладів обладнана багатьма дитячими та спортивними майданчиками. Взагалі, спортивних майданчиків із натурально-природним газоном у Німеччині дуже багато, а майданчики зі штучним покриттям облаштовують рідше. Тротуарів із асфальтовим покриттям у будь-якому місті Німеччини взагалі немає, а повсюди домінує тротуарна плитка. Точно не така, як у Житомирі, а значно тендітніша і менша за розмірами. Звісно, на тротуарі в принципі не може припаркуватися автівка, бо то місце лише для пішоходів та велосипедистів. Натомість парковки для автомобілів облаштовані у спеціально передбачених місцях, і більшість із них є платними. Водночас громадський транспорт (трамвай чи автобус) працює за чітким графіком, де навіть одна-дві хвилини збою чи затримки також немислимі. Чому? Найпершим чином – через чітке дотримання правил дорожнього руху, адже у містах автомобілі не можуть пересуватися швидше, ніж 50 км на годину. Інша причина – суворі штрафи та інші покарання за неправильну парковку, не кажучи вже про те, щоб здійснити більш серйозне порушення правил вуличного руху.

Особлива увага у містах приділяється озелененню вулиць та площ. У кожному місті має бути потужний за розмірами парк. Необов`язково із атракціонами, але неодмінно - із дитячими майданчиками і всілякими водоймами. Паркова культура – особлива риса Німеччини, яку запозичує сьогодні уся Європа. У парках німці відпочивають щодня, у будь-яку пору року, адже все для відпочинку тут є: зелені газони, безліч всіляких лавок і альтанок. Невеличкі вкраплення квітів і рослин ледь не з усіх континентів також вважаються обов`язковим компонентом класичного парку по-європейськи. Найцікавіше те, що жителі німецького міста жодним чином не пов`язують такі зручності та майже бездоганний сервіс із діяльністю мера міста чи місцевих депутатів. Кожен, хто йде у владу, розуміє, що дотримання  найкращих комунальних стандартів є першочерговим обов`язком влади. Якщо сталася надзвичайна подія (наприклад, порив у мережі водопостачання), то її наслідки, як правило, дуже серйозні. Йдеться найпершим чином про серйозні судові компенсації споживачеві у разі, коли він мав проблеми із комунальними зручностями чи транспортом. Отож, відповідаючи на наше запитання про те, як часто трапляються аварії на мережі водогону, отримали відповідь про те, що останній раз затримка із водопостачанням на 45 хвилин у місті виникала аж у 2001-му році. Чуєте, панове, 17 років тому!

Загалом, розповідати про європейське повсякдення можна довго, і для нас така розповідь може видаватися малоцікавою. Але європейський досвід мав би стати для нас повчальним. І у першу чергу – для пересічного люду, який має знати, що порядок у місті має бути першочерговим правилом і законом для влади. З негайними і якомога рішучішими, а то й радикальними висновками. Будь-який європеєць не розуміє і не може осягнути розумом, як за місяць у місті може бути три пориви водогону. А у Житомирі, наприклад, буває і по сім, і по десять. А якщо порахувати із 2001-го року… Ні, німці у таке не повірять. І поляки – вже також!

Микола Корзун

0
0
0
0
Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up