Те, що відбувалося у Житомирі минулого тижня, можна запросто віднести до номінації «очевидне-неймовірне».
Йдеться про події негативного забарвлення, які сталися у приміщеннях державних установ за присутності найвищих чиновників міста, суддів, прокурорів і поліцаїв-правоохоронців. До речі, про поліцію і її роль у щоденному житті житомирян варто було б розповісти окремо. Але для того, щоб сказати, що правовий порядок у нас опинився в очевидному «офсайді», достатньо й того, що відбувалося минулого тижня у приміщенні Житомирської міської ради, а потім – у залах Корольовського районного суду.
Отже, спочатку про сесію Житомирської міської ради. Про так звану «бійцівську» сесію, якою відтепер називають 40-у сесію Житомирської міської ради. Те, що активісти вчиняють мітинги на сесіях Житомирської міської, так само, як і на сесіях Житомирської обласної ради, – у Житомирі усім відомо. Зрозуміло, влада працює не так, як цього хоче народ, а громадські активісти, відчуваючи очевидні владні «проколи», вдаються до такої собі «демократії прямої дії». Це – очевидна реальність, з якою, схоже, чиновники поки що миряться. У цій ситуації найважче правоохоронцям, які почувають себе у площині публічної політики не дуже впевнено. Адже важко собі навіть уявити, що колись, ще так років з 10-15 тому, до сесійної зали могли заходити люди у масках, у військовому вбранні або ж у спортивно-мисливській формі одежі. Сьогодні до цього звикли, і звикла найпершим чином влада. Найцікавіше те, що у таких мітингово-охлократичних умовах (охлократія – влада натовпу) влада навчилася домагатися свого, ухвалюючи рішення, які, до речі, потім визнаються незаконними у судовому порядку.
Однак 27 вересня 2018-го року під час сесії Житомирської міської ради активісти не обмежилися лише мітингом, а вдалися до бійки. Так, вона лише спалахнула, і до справжнього «рукопашного бою» справа не дійшла, але сесію довелося перервати, конфліктуючі сторони ще трохи потренувалися у словесних перепалках, та й на тому усе завершилося. Безумовно, настрій у багатьох учасників сесійного засідання був зіпсований, хоча «картинка» для ЗМІ була створена і швидко розтиражована аж до всеукраїнського рівня, а тому вже увечері вся Україна знала про те, що у Житомирській міськраді сталася бійка. Не можна стверджувати, що така новина для нашої країни є сенсаційною, але те, що Житомир знову зазвучав у масштабах всієї держави, було очевидним фактом. Знову ж таки чому так сталося, що вкотре активісти приходять до сесійної зали з очевидними претензіями, а то й навіть із звинуваченнями? На це питання можна довго шукати відповіді і називати, як то кажуть, крайніх. Але попри всю повагу до всенародно обраних депутатів, до обраного житомирянами мера міста, найперші і найскладніші питання щодо причин, які призводять до бійок чи потасовок, мають бути адресовані саме до них. Якщо конкретно та предметно проаналізувати порядок денний 40-ї сесії Житомирської міської ради, то абсолютно резонним постає питання про землю для поважного церковного чиновника. Неважливо, хто він, який напрямок чи релігійну конфесію представляє або уособлює, але куди важливіше те, за яких умов виникло питання про землю для будівництва індивідуальної споруди у прадавній та всуціль історичній частині Житомира. Депутати міськради, так само, як і міський голова та секретар міської ради, мали б передбачити ймовірну реакцію громадськості міста. Адже більшість аргументів та обвинувачень, які звучали у ході «мітингової» прелюдії на сесії Житомирської міської ради 27 вересня 2018 року, були прогнозовано відомі кожному, хто цікавиться громадськими справами та суспільним життям міста. Не вдаючись до конкретних рецептів та порад, можна все ж таки запитати у керівників міста, чому не працює давно створена громадська рада при міському голові. Якщо точніше – чому питання про «землю для владики» не було спочатку обговорене на засіданні громадської ради, де, як відомо, ті ж самі активісти могли висловлюватися скільки завгодно. Чому, зрештою, влада не влаштовує громадських слухань чи обговорень тих найгостріших питань, які потім виносяться на сесію і викликають, м’яко кажучи, нездоровий резонанс? Невже присутність кількох десятків працівників поліції, спецавтомобілів у дворі міської ради стала обов’язковою умовою для проведення сесій? Питання очевидні, слушні та актуальні. Тоді чому б не взятися за їх успішне вирішення? Зволікати із цим не можна, бо мітингові «розминки» на старті сесії будь-якої ради нікому користі не приносять. Ні городянам, які з подивом та іронією ставляться до більшості «штатних» активістів, ні самим активістам, оскільки вони часто змінюють вектори своїх протестів та звернень і не завжди етично себе поводять. Взагалі про етику сьогодні мало хто пам‘ятає, бо зважати на моральні норми сьогодні просто «немодно». Але куди важливіше – не перетворити головний самоврядний орган у Житомирі на мітинговий майданчик, який мало чим корисний для громади міста. Хоча знову ж таки – це питання не стільки до активістів, скільки до влади міста.
Такі ж самі питання, але вже не лише до мерії Житомира, але й до керівництва Житомирщини, а ще більшою мірою – до керівників держави виникли й під час судового засідання у справі блогера Муравицького, яке 28 вересня 2018-го року проходило у залі Корольовського райсуду. Власне кажучи, про сам зміст судового засідання розповідати нічого: судді продовжили термін перебування журналіста В.Муравицького в умовах домашнього арешту ще на два місяці. Але те, що відбувалося у перерві судового засідання, але (увага!) у приміщенні Українського суду, викликає огиду, занепокоєння і обурення. Ще ніколи у Житомирі ніхто так не принижував Українську державу, як купка молодиків, які прибули до Житомира із столиці. Їх називають представниками нині популярної організації «С14», але це не дає їм жодних підстав для того, щоб ініціювати та провокувати бійку у залі суду. І знову ж таки хто із житомирян міг собі уявити ще рік-два, не кажучи про 10 чи 15 років тому, що у Будинку правосуддя можна спокійно організувати бійку, яка більше нагадувала хуліганську потасовку біля генделика? Вкотре виринає питання про судову охорону, про поліцію, яка має найпершим чином потурбуватися про забезпечення порядку у приміщенні суду. Зрештою, виникає питання і до керівництва того ж таки Корольовського суду, яке, виявляється, не може забезпечити елементарних заходів безпеки для своїх працівників. Так само це стосується і Житомирського міського відділу управління Нацполіції у Житомирській області. Мало того, що радикали-дебошири влаштували «розборки із сєпарами» у приміщенні Будинку правосуддя, так потім естафета «гарних справ» від С14 виплеснулася на вулиці Житомира. Виявилося, кав’ярня «Sharikava» погано чи неякісно вибачилася за «карту Криму», а тому делегація від С14 намагалася довершити процес та поставити власників кав’ярень на місце. Що із того вийшло і яким чином все це відбувалося – усім відомо. Знову ж таки складається враження, що рейд по Житомиру із бійками, лайкою та образами усіх, хто «не з нами», був ретельно спланований та узгоджений із правоохоронцями. Інакше як можна кваліфікувати їх повну бездіяльність і виключно карикатурну реакцію? До речі, з часу конфлікту у суді, а потім – розборок біля «Sharikava» вже минуло кілька днів. І жодної реакції на зразок заяви чи коментарів від очільників поліції Житомирщини досі ще не пролунало. Така ж точно позиція і у судових органів. Таке враження, що нічого серйозного, не кажучи вже про надзвичайність подій, не було. Це, як мінімум, небезпечно. Це породжує певні аналогії, які траплялися в історії ряду країн на різних етапах їх розвитку. Якщо в Україні поставлено мету створення хаосу, упослідження державної влади та нагнітання екстремістських настроїв, тоді все зрозуміло, бо все йде у «правильному напрямку». Але якщо питання стоїть про євроінтеграцію, про побудову правової держави та створення громадянського суспільства, тоді ситуація вимагає зовсім іншого реагування. До речі, своє слово чомусь досі не сказали і політики Житомирщини. Таке враження, що вони не живуть в обласному центрі або ж не чують і не бачать того, що робиться на вулицях, на сесіях міськради та облради, а тепер – вже і у коридорах судової влади. Ні тобі заяви, ні оцінки, ні коментарів стосовно подій минулого тижня у Житомирі так і не прозвучало. Таке враження, що лише спілкування у «Фейсбуці» сьогодні є вершиною партійної комунікації із народом. Із людьми, до яких вже за п’ять місяців політики будуть йти за підтримкою на виборах Президента України. Але то буде потім, колись, не зараз. Сьогодні можна поки що промовчати. Можливо, й так. Але якщо на вулиці братимуть гору горлопани-тітушки, які сьогодні виголошують начебто правильні гасла, але діють на свій смак і розсуд, – політиків люди не почують. Навіть тоді, коли це буде вкрай важливо. Просто – буде пізно!
Микола Корзун
Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.
№ 13 від 3 квітня 2024
Читати номер
Людмила Миколаївна