В Попільні Ющенко відкрив пам'ятник, а Забела посадив дерево

Початок церемонії довелось відтягнути - Президент запізнювався. Приблизно об 11 годині церемонія розпочалася зі свідчень людини, яка пережила голодомор. Ганна Микитівна Биченко, яка все своє життя прожила на Попільнянщині, розповіла про те, яких жахливих страждань завдала ця сталінська акція її землякам. Свідчення очевидиці голодомору 1932-1933 років слухав Президент України, який стояв поруч з нею. - Забирали все, хоча говорили, що шукають лише зерно і хліб, - розпочинає свої свідченння Ганна Микитівна. - У нас був чорненький горошок, який батько називав конюшиною і ми його варили і їли. Вони теж його висипали. Було три комсомольці і один партієць з району. Вони все перекопали - шукали хліб. І забрали все, що в нас було і висипали в мішечок. Я намагалися їм завадити, а вони мене вдарили. Я плакала не від того, що мені було боляче, а від того, нам завтра не буде чого їсти. І так почався голодомор 33 року, - продовжує очевидиця трагедії. - Почали люди падати. Хто на дорозі, хто на подвір'і, а хто в хаті. Трупи виносили з хати і складали на підводу...  Немає нічого дорожчого, як мати дитині, а дитині мати. Це і любов, і мир, і все! І ту любов голод зітер. І от: везучи ті трупи, матері не плакали за дитям. Не одягали їх в білу сорочину, проводжаючи в останню дорогу. Вони не могли їх оплакувати, оскільки й самі помирали поруч з ними. Їх возили в велику яму за Попільнею. І коли до кладовища підвезли велику підводу трупів, почали скидувати їх у велику яму. Я підійшла ближче і побачила, що там десятирічна дитина ворушиться. Я запитала: "Навіщо ви його везете, воно ще ж живе?" А вони мені: "Навіщо ж два рази повертатися, воно завтра все одно помре". Я не могла дочекатися закінчиться ніч, а коли вранці прийшла подивитися на нього, то побачила що той хлопчик сидить на трупах на колінчиках, із зжатими  ручечками, голівка прихилена до стіни - він вже захолов. І ще один випадок запам'ятався, коли зайшла в хату мати і каже: "Повезли нашу сусідку кудись, бо вона варила свою дитину". Ось що нам наробив голод, - підсумовує свої жахливі спомини очевидиця Голодомору на Попільнянщині. На спомин і вшанування жертв голодомору у Попільні відкрили меморіал. Він виготовлений за ініціативою жителя Попільні Валерія Шипнівського, чотирьох членів родини якого репресовано в роки тоталітарного режиму в Україні. Пам'ятник нагадує роздвоєний гранітний православний хрест, що розколовся від людського горя і біди, з'єднаний з двох сторін світлим хрестом пам'яті нинішнього покоління. Президент не знає де похована його рідня Далі виступив Президент. Він говорив про непростий процес визнання трагедії Голодомору, не лише світовою, але й українською спільнотою, зокрема деякими політиками. - Можливо у цій громаді є люди, які, як і комуністи, сімдесят років говорили - голоду не було, - розпочав промову Президент. - А й навіть можуть бути люди, які і вірять що це було, але будуть говорити: "Пане Президенте, давайте про це забудемо, давайте радіти сьогоднішньому сонцю, сьогоднішньому дню. Бо ж ми цього не знаємо, і не хочемо знати". Таким людям здається, якщо від цього заховатися - буде легше. Це неправда. Кожна людина осмислює свої вчинки. Майже 70 років нам говорили, що цього не було. Звідси виростає злочинна логіка - раз голоду не було, то значить, ті свідчення Ганни Микитівни і мільйонів інших українців, це все неправда?  Значить ці люди не жили? Тому, коли нам пропонують забути 1932-1933 рік, від нас хочуть забрати наше майбутнє, - продовжує Віктор Ющенко. - Історія консолідує націю. Забута історія не кличе ні до чого. Я й досі хочу знати, де лежить половина моєї рідні. Але ніхто мені цього вже не покаже. Нас вчили це забувати. Але нарешті прийшов момент сказати всім - ми гідні своєї нації і своєї історичної пам'яті. Коли з лиця землі відійшло 6 мільйонів євреїв - всі країни світу знають що таке Голокост. Це людяність, з якою всі згідні. Але чому ми такі черстві і наповнені страху, коли говоримо про мільйони українців, які полягли на  своїй землі від спровокованого тоталітарним режимом голоду, і тому числі й на Житомирщині? Про цей голод ми маємо говорити як про трагедію планетарного масштабу, - зауважив Президент. Після промови, Президент разом з новим губернатором області Юрієм Забелою та очевидицею трагедії Ганною Биченко відкрили пам'ятний знак та посадили саджанці калини. Після цього глава держави провів відкритий урок памя'ті "Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу" для учнів 11 класів Попільнянської гімназії №1.  Меморіал виготовлений за ініціативою жителя Попільні Валерія Шипнівського, чотирьох членів родини якого репресовано в роки тоталітарного режиму в Україні. Пам'ятник нагадує роздвоєний гранітний православний хрест, що розколовся від людського горя і біди, з'єднаний з двох сторін світлим хрестом пам'яті нинішнього покоління.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.