Ще раз про єврейський Рош-га-Шан і про Голокост… у Житомирі

Усі без винятку засоби мас-медіа вже тижнів зо два розповідають про підготовку до  відзначення юдейського Нового року (Рош-га-Шан). Зазвичай в Україні епіцентром новорічних святкувань стає місто Умань. Тут у ніч із неділі на понеділок (із 29 на 30 вересня) і відбулися головні святкові події. Про них детально розповідали і, мабуть, ще розкажуть, журналісти усіх ЗМІ України. Але зараз не про це. Саме у цей час у Києві відзначали 78-і роковини від часу початку масових розстрілів євреїв в урочищі Бабин Яр. Сьогодні назва цього київського топоніму асоціюється в усьому світі саме із Голокостом – процесом знищення євреїв, яких тут було страчено близько 75 тисячі осіб (із 1941 по 1943 роки). У неділю, 29 вересня 2019 року, у Києві відбулася хода представницької делегації (кажуть, на заході були присутні близько 400 осіб). Певний сплеск нездорових емоцій в Україні навколо ходи до Бабиного Яру виник через не зовсім зрозумілий статус участі у подіях 29 вересня 2019 року Президента України Володимира Зеленського. Зазвичай президенти України були присутніми на заходах із поминання жертв розстріляних у Бабиному Яру євреїв. Цьогоріч вийшло не так як завжди, хоча причин такого непорозуміння могло бути як завгодно багато.

Про Голокост і не тільки… – у житті Житомира

Однак і у нас, на Житомирщині, у вересні 2019-го року відбулося декілька подій, пов’язаних із тематикою Голокосту, а точніше – із вшануванням місць загибелі єврейського населення у часи Другої світової війни. Ці події відбувалися у процесі реалізації проєкту «Захистимо пам'ять», організованого та профінансованого рядом громадських та проурядових структур Німеччини. Зайве говорити та пояснювати, чому саме Німеччина досі уважно і навіть трепетно ставиться до питань збереження пам’яті жертв Голокосту у Другій світовій війні. Адже саме у Німеччині ще у 1938-му році і розпочався процес цілеспрямованого знищення євреїв у концтаборах, які невдовзі стануть «концтаборами смерті». Але не лише у Німеччині проходять заходи із вшанування пам’яті жертв Голокосту – німецькі громадські та проурядові структури найбільше сприяють такому процесу у всіх країнах, де відзначені випадки Голокосту часів Другої світової війни. Нинішній проект «Захистимо пам'ять» стосується і України. 80 років тому саме на українських землях було знищено (в основному розстріляно) до 1 мільйона громадян єврейської національності. В Україні зареєстровано або ж враховано близько 2-х тисяч місць, де під час 1941-1944 років знищувались євреї. Варто зауважити, що в основному місця масового знищення нацистським режимом євреїв в Україні збереглися у пам’яті людей, які пережили нацистську окупацію. Дивно, але радянська влада і комуністичний режим, зокрема майже одразу після завершення Другої світової війни, наклали негласне табу на виокремленні процесу знищення євреїв у ході нацистської окупації територій СРСР. Можливо, тому, що колишній вождь Радянського Союзу Йосип Сталін вже у 1947-му і особливо – у 1948-му році, розпочав боротьбу із «безродними космополітами» – людьми, які визнавали здобутки та позитиви у країнах західного світу. В основному до числа «космополітів» відносили єврейську інтелігенцію, яка упродовж 5-6 років (на зламі 40-х – 50-х років минулого століття) зазнала масштабних переслідувань з боку радянської влади. До речі, у Житомирі цей процес набрав особливо жахливих і навіть одіозних випадків, що призвело до арештів, переслідувань сотень відомих науковців, вчителів, лікарів, чиновників із числа відомих житомирян і жителів нашої області. На жаль, сьогодні ці питання не такого вже й далекого минулого належним чином не досліджені, а причини такої ситуації значною мірою пояснюють дещо поверховий процес сприйняття та розуміння громадою Житомирщини подій Голокосту на території Житомирщини. Адже не лише у 40-50-ті роки, коли радянський режим відверто недружелюбно ставився до євреїв-космополітів, в Україні (тоді в УРСР) мало говорили про жертв Голокосту. Про місця масових страт єврейського населення говорили люди і безпосередні свідки воєнного лихоліття. 

На владному рівні ні вшанування, ні, тим більше, впорядкування місць знищення (розстрілів) євреїв на Житомирщині не було. 

І лише наприкінці 80-х, у часи вже пізньої перебудови, про місця розстрілів, страт та загибелі євреїв заговорили більше. Але знову ж таки до вшанування таких місць чи хоча б – до організованого процесу їх обліку та «паспортизації», справа так і не дійшла. Причин на те існує більше ніж достатньо, і говорити про них варто і треба, але ж, звісно ж – не зараз і не у межах нашого матеріалу.

 Проте визнати, що Житомир і Житомирщина ще багато чого не зробили для того, аби вшанувати пам'ять жертв Голокосту у часи Другої світової війни, наразі варто. І найпершим чином тому, що йдеться про наших земляків, про наших співгромадян, про сусідів, із якими історична доля поєднала нас, українців, на століття. 

Добре, якщо крига скресла і настала весна. Бо це – якраз час для роботи

А тепер – щодо конкретики. У вересні 2019-го у межах вищезгаданого проєкту «Захистимо пам'ять» на Житомирщині відбулися вшанування двох місць масового знищення євреїв у часи Другої світової війни. Йдеться про місцевість біля села Хажин Бердичівського району та урочище «Сербинівка» біля села Симони Ємільчинського району, яке територіально сьогодні входить до складу Барашівської об’єднаної територіальної громади. В обох місцях були виготовлені та встановлені пам`ятні знаки, виокремлено та впорядковано територію, де вони встановлювалися. Але ж відомо, що такі темпи відновлення історичної пам’яті про жертв Голокосту на Житомирщині очевидно слабкі. Є інформація про те, що вже навесні наступного року завершаться впорядкувальні роботи на місцях розстрілів єврейського населення під Житомиром. Йдеться про розстріл близько 10-ти тисяч громадян єврейської національності поблизу приміського села Іванівки. Питання про вшанування «іванівських та довжицьких могил» у Житомирі спалахнуло і набуло злободенного звучання весною – влітку 2013-го року, коли на околиці ще одного приміського села Довжик (1 км від «кордону» із обласним центром) вирубали тисячу дерев промислово стиглого лісу. Відтоді скандал не стихає, але його перипетії нині пов’язують із підприємством «Аскона- Південь». Насправді своє вагоме слово вже давно могла б і повинна була б сказати влада. Швидше за все – влада Житомирської області, а якщо точніше – Житомирська ОДА. Адже йдеться про вшанування чи то 60-ти, а можливо – й 110-ти тисяч радянських військовополонених, жителів Житомира, підпільників, партизанів, членів ОУН, розстріляних у 1941-1943 роках у так званому урочищі Петровському, що на околиці села Довжик. Зовсім неподалік, за якихось 800 метрів, знаходяться і колективні поховання розстріляних під Іванівкою євреїв. Процес вшанування як процес кристалізації історичної пам’яті не може бути стихійним, самодіяльним чи навіть хаотичним. Так, чудово, що німецький проєкт «Захистимо пам'ять» дістався житомирських територій. Добре, що на кошти громадян єврейської національності зі США ведуться впорядкувальні роботи під селом Іванівкою, де збудовано вхідний комплекс з означенням місця поховання розстріляних євреїв. Але де ж наша влада? 

Чому у Житомирі досі немає визначеного на території міста знаку (дошки, меморіалу) про місце розташування гетто для євреїв у 1941-му році?

Відомо, що територія гетто охоплює квартали навколо нинішніх  вулиць Комарова, Рильського, Качинського. Але на цьому і все. І якщо із цього приводу до влади міста Житомира не звертається єврейська громада обласного центру чи, наприклад, керівництво синагоги у Житомирі, то це зовсім не означає, що історична конкретика, історична пам'ять про події Голокосту у Житомирі повинні залежати від зусиль та фінансування зарубіжних фондів, громадських чи наукових об’єднань. Зрештою, громада житомирян завжди, а особливо – у часи найбільших історичних лихоліть та неспокою, виступала як єдине ціле і як монолітний організм. Ми не будемо зачіпати радянські часи, коли роль громади заміняла партія і ради, але зазвичай житомирська громада, ще від часу проголошення Магдебурзького права і до початку ХХ століття, мала незаперечний авторитет у масштабах не лише Російської імперії, до якої наше місто тоді територіально належало. Тому й зараз Житомир має продемонструвати своє лице цивілізованості, толерантності, конструктивізму у найширшому прояві. У цьому, до речі, полягає суть найсучаснішого розуміння українського патріотизму. З усіма його видами, сприйняттям та уявленнями.

Микола Корзун

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.