І сміх, і сльози, і любов на житомирських кладовищах…

20 хвилин (Житомир)

Руське кладовище, Житомир

Міфи та вірування сучасних житомирян. Продовження розповіді

Чому на кладовищах буває весело і чому інколи сумно від нашої культури?

Нашу розповідь варто почати з того, що наголосити: якщо вважається, що історія людства – це історія війн, то історія будь-якої культури і народу починається з історії кладовищ. Саме те, яким чином та в якій спосіб люди ховали своїх одноплемінників, говорить про рівень культури та особливості менталітету цього народу.

Історія Житомира налічує багато віків, тому історія кожного кладовища – це окрема величезна, багатотомна книга, яку неможливо висвітлити навіть поверхнево в одній газетній публікації. Отже, ми методично будемо повертатися до історії кладовищ та розповідати цікаві факти.

З кладовищами у Житомирі давно повна плутанина. Крім того, що навіть в офіційних документах вже майже постійно називають Корбутівське кладовище трохи незвичайною назвою «Дружба», є чимало інших моментів, які викликають як сміх, так і сльози.

Відео дня

До речі, Корбутівське міське кладовище отримало таку неофіційну назву приблизно в сімдесятих роках ХХ століття. Тоді майже одночасно були закриті всі інші міські кладовища, які, по-перше, вже розташовувалися в межах міста, що категорично заборонялося санітарно-епідеміологічними нормами. По-друге, в ті роки активно пропагувалася дружба народів, а всі кладовища були поділені за національними або конфесійними ознаками. Так, у Житомирі є польське, німецьке, руське, єврейське та інші кладовища. Крім того, кілька військових. Коли одночасно були закриті кладовища в межах міста і відкрилося тільки одне нове міське Корбутівське кладовище, всім у Житомирі спало на думку – ось справжня дружба народів! І тому прозвали кладовище «Дружба». Ця назва немісцевих жителів дивує і лякає одночасно, але це такий собі життєстверджуючий гумор житомирян.

Так, дійсно, вже майже п’ятдесят років у Житомирі діє тільки одне кладовище, яке зараз розрослося до неймовірних розмірів. Тому, напевно, у Житомирі постійно виникають пропозиції щодо будівництва крематорію. Адже з такою швидкістю, з якою останніми роками помирають містяни, вільного місця взагалі не залишиться. Все так, але крематорій – річ дуже вартісна, і це питання постійно відкладається на невизначений термін.

Але що нам заважає відвідувати час від часу наші міські кладовища та в такий незвичний спосіб вивчати історію міста? Як відомо, Житомир – це місто трьох гір. Про Замкову гору відомо дуже багато та мало одночасно. Саме із Замкової гори почався Житомир. І саме там колись був Житомирський замок, від якого на сьогодні нічого не залишилося. Але до Другої світової війни там була розташована площа Ринок, на якій, власне, й існував той самий ринок. Поряд було невеличке кладовище, яке було остаточно знищене ще на початку ХІХ століття. Друга – Охрімова гора розташована майже поруч. Там було зведено величезну будівлю обласного архіву. А ось найвища у центрі Житомира точка – це Петрівська гора, на якій було побудовано водонапірну вежу.

Тим часом місто вже розросталося, і були сформовані кілька міських кладовищ за релігійними ознаками. І кожне вже кілька століть зберігає власну історію та багато цікавих таємниць.

До війни всі ці кладовища були за межами міста. Так, біля Старовільського, або Руського кладовища закінчувався трамвайний маршрут, і далі вже були хутори та села. Інший маршрут трамваю пролягав по вулиці Великій Бердичівській, і від трамвайного депо, на місці якого зараз побудовано обласну бібліотеку та гімназію №25, можна було доїхати повз Єврейське кладовище до Смолянки, де тоді перебував маленький ринок, або «товкучка», як його всі називали. А трохи далі вже простягалося Смолянське кладовище. Крім того, в бік річки від сучасної вулиці Довженка була розташована Руська слобідка, в якій тоді мешкали старообрядці, які не змогли змиритися з реформою патріарха Никона у ХVII столітті та пішли в розкол.

І саме там залишився на сьогодні маленький клаптик від досить великого старообрядницького кладовища. Нині це кладовище не вважається культурною спадщиною і не поставлено на облік. Частину його було зруйновано при будівництві багатоповерхівок на Довженка, частину знищив зсув, якій відкрив провалля колишніх могил. Зараз молодь з прилеглих будинків на кладовищі влаштовує щось на кшталт вечорниць. Судячи з великої кількості залишених пляшок з-під алкоголю і купи ковдр та іншого лахміття, інколи ці «вечорниці» перетворюються на п’яні оргії та ночівлю серед могил.

До речі, склалося враження, що всі могили там вже порожні. Старообрядці, які жили поряд, вважалися дуже заможними людьми. Саме тому пам’ятники зроблені з добротного каменю, останні знайдені поховання датовані 1927-1928 роками. На той час вже діяла післяреволюційна реформа російської мови, але надписи чомусь ще на деяких могилах містять літеру «ять». Пам’ятники майже однотипні, скромні та багаті одночасно. Усі зроблені якісно, добротно, з великих об’ємів каменю, але надписи досить прості: ім’я, дата смерті, часто замість дати народження вказані прожиті роки, і завершується напис словами «мир праху твоєму» або «мир тобі». І все! Більш пізні поховання можуть бути означені пам’ятниками у вигляді пнів, дерев без гілок. Інколи над пам’ятником був хрест, але від часу більшість з них вже зламаними лежать на землі. Стосовно могил, то ховали за старообрядницькими традиціями і часто клали в труну коштовні речі. Ось, напевно, це й призвело до того, що більшість могил сплюндровано. А на тих, що вціліли, сьогодні вживають алкоголь і влаштовують нічні оргії.

Новини Житомира - фото з І сміх, і сльози, і любов на житомирських кладовищах… — Розкриті могили на старообрядницькому кладовищі та місце відпочинку і заняття любов'ю молоді ..

На більшості старих житомирських кладовищ краєзнавці проводять багатогодинні екскурсії. Це захоплююча пригода й поглиблення у багатовікову історію нашого міста. Ми зараз розповідаємо тільки про маленьку частинку того, про що можна дізнатися на наших кладовищах.

Так, на Старовільському, або Руському кладовищі одразу біля входу є цікаве поховання з епітафією: «Суетное стремленіе кѣ просвѣщенію такѣ рано свело тебя вѣ могилу». І зайвих подробиць немає, і водночас все зрозуміло. Можна стверджувати, що в деякому сенсі це пам’ятник освіті.

Неподалік розташована інша могила, в якій похована ціла родина: чоловік, дружина і дочка. За чутками, такого поховання ця людина удостоїлася за те, що нібито взяла участь у розстрілі членів царської сім'ї. На одному боці пам’ятника є напис: «Стойкому большевику, активному бойцу за дело пролетариата». На боках пам’ятника також написи: «Жена старого большевика», «Дочь старого большевика». Мабуть, статус «старого більшовика» навіть у потойбічному світі дуже високо котирується... Ще дуже цікаве те, що всі померли з проміжком в один рік.

На Руському кладовищі є могила Віктора Гюгнена, вчителя Володимира Короленка, про якого він у спогадах розповів цікаву історію. Одного разу Віктор Гюгнен пішов купатися на річку біля сучасного Чуднівського мосту. А дуже «чемні» його вихованці вирішили пожартувати і поцупили вчительський одяг. Цей навіть на сьогодні трохи жорсткий жарт змусив бідолашного Гюгнена бігти голяка до власної будівлі. Але, на його ще одне нещастя, в районі сучасної вулиці Любарської, де зараз обласне радіо, гуляли вихованки жіночого пансіону, які за звичаєм того часу поняття не мали про деякі анатомічні особливості чоловічого тіла. Вереск, крики і втрата свідомості деякими особливо екзальтованими вихованками призвели до грандіозного скандалу у сонному провінційному суспільстві. Злі язики подейкують, що, за чутками, після цього інциденту популярність Віктора Гюгнена різко зросла серед деяких самотніх дворянок. І треба визнати, що інша частина жіночого товариства цьому навіть чомусь дуже заздрила і млосно зітхала услід, дивлячись на струнку фігуру молодого міського вчителя. Але Віктор Гюгнен залишився в пам’яті житомирян як дуже скромна і чесна особистість. Напевно, саме тому всі житомирські «кумушки» так безрезультатно й зітхали йому услід.