Міфи та вірування сучасних житомирян: чорна магія, сатаністи та чому на кладовищах інколи весело

Перш ніж продовжити мову про сучасні і традиційні вірування, хотілося б трішки згадати про не зовсім традиційні для нашого міста конфесії. Наприклад про готів і сатаністів років так 15 тому.

Більшою частиною готи якось за минуле десятиліття «привимерли». Або ж подорослішали та порозумнішали. У будь-якому разі справжніх готів зараз у Житомирі стільки ж, як і динозаврів. Трохи інша ситуація з прихильниками потойбічних сил і чорної магії. Ця когорта осіб, що не сповна розуму, за всіх часів була величезною. Навіть інквізиція не впоралася з різного роду відьмами та провидцями, то що можна казати про наш час, коли майже на кожному стовпі оголошення від «потомственої чаклунки і рятівниці людства». 

До речі, сучасні чаклунки, незважаючи на давність своєї професії, більше вдаються до сучасних чудес цивілізації, і оголошення вже розміщуються в інтернеті. Можна навіть консультацію онлайн замовити і, звичайно, заплатити за неї теж за допомогою мобільного банкінгу.

У різні часи у Житомирі побували шарлатани на кшталт Кашпіровського, Марії Деві Христос та якоїсь «тітоньки Христини», яка руками «розводила» будь-яку хворобу. Тільки здається, чим більш «розводили» житомирян, тим вони більше не тільки вірили, а, можна сказати, вірували в цю маячню.

У 90-х роках майже щомісяця у приміщенні, яке зараз займає дитяча хореографічна школа «Сонечко» на Михайлівській, а раніше там розташовувалося товариство «Знання», проводилися тренінги, семінари та інші дурниці типу НЛП (нейролінгвістичне програмування), курси екстрасенсів та чорної магії. І за все це люди викладали круглесенькі суми грошиків.

Навіть у пристойному книжковому магазині «Знання», що на розі Київської та тодішньої Щорса (нині – Покровської), в продажу була книга Папюса «Біла та Чорна магія». Не таємниця, що автор цього матеріалу її також придбав. І треба додати, що ретельно тоді вивчав. Адже без знання магії, особливо чорної, в ті буремні часи вижити було просто нереально (це жарт).

Коли дорослі трохи заспокоїлися з потойбічними силами, а офіційні церкви різних конфесій вже втомилися прокльонами вбивати в голови прихожан, що диявол – це зло, до справи підключилися їхні діти, які, надивившись фільмів про вампірів та вічне життя, почали пробувати втілити зображене на екрані у власне життя.

Треба зауважити, що міліція також разом із церквами намагалася припинити це божевілля у Житомирі, але частіше просто дивувалася з того, що відбувалося. Так на початку 2000-х років в одному із сіл, що поряд з Житомиром, міліціонери затримали групу підлітків, які у повний місяць вночі на кладовищі перерізали глотку чорному коту та смакували його кров навпіл з пивом. За чутками, хтось із бравих міліціонерів, побачивши цю картину, одразу на місці позбавився смачної вечері із власного шлунку.

Коли діточок затримали і доставили до батьків, то більшість «предків» взагалі не могла зрозуміти, в чому справа: «Ну розважаються діти, що в цьому поганого?». 

Варто зауважити, що у самому Житомирі подібні речі відбувалися майже на всіх кладовищах міста. А там, де були склепи, можна було влаштувати і невеличку оргію. Або не зовсім невеличку. Це залежно від кількості чорних котів та пива (це вже не жарт).

Запам`яталася стаття, яку було написано ще у 2007 році, після того, як на Старовільському (Руському) кладовищі працівники та віряни Свято-Іаківської церкви спробували самотужки боротися з підлітками, що ночували в погребальних камерах у напівзруйнованих склепах. Навіть розпочатий ремонт склепів не дуже допомагав припинити цей безлад, адже діточки розламували закладені цеглою ходи у склепах. 

Живі у місті мертвих? Трохи цвинтарна історія...

Свято-Іаківський храм розташований по вулиці Перемоги, на території Старовільського (Руського) кладовища, а точніше, то все це є єдиний комплекс. Просто церква побудована ще у XIX столітті на самій околиці Житомира, практично за межами міста, у селі. А навколо сільських церков дуже часто розміщували кладовища. Перші поховання датуються приблизно 1880-1894 роками. Минуло трохи більше століття, і Свято-Іаківська церква опинилася в самому центрі Житомира.

На стінах храму кілька пам'ятних табличок. Одну з них зняли будівельники, щоб відремонтувати стіну. На табличці стоїть ім'я і дата смерті особливо знатних громадян Житомира – тут ховали, як на Червоній площі, мало не у церковній стіні.

- Ні, на стіні храму тільки пам'ятна табличка, саме поховання перебуває в землі, – пояснює знайома служниця храму. – Давайте я вас проведу по кладовищу і все покажу ...

- Кладовище, як ви бачите, дуже старе. Але до сих пір тут офіційно підхоронювали близьких родичів покійних. Нові могили з'являються хоч і не дуже часто, але відразу стають об'єктом уваги підлітків, безпритульних та іншої публіки, яка відчуває себе на кладовищі, як на міському бульварі. 

Зараз почали виділятися кошти на утримання міських кладовищ, а на початку 2000-х дійсно все було захаращене. Тоді все кладовище заросло величезними деревами, які від старості і від вітру падали на пам'ятники. Навіть був випадок, коли величезна гілка ледве не вбила жінку, що прибирала могилку. 

Зараз також почали встановлювати на кладовищах камери відеоспостереження, а раніше часто можна було прийти до рідної могилки і побачити зіпсовану кострищем надгробну плиту, на якій випалювали із зібраних на кладовищі вінків металевий дріт. Моральні аспекти такого дійства не дуже хвилюють збирачів металобрухту – для безпритульних куди важливіше пару копійок, які вони отримають за випалений з вінків дріт. На багатьох могилках раніше були зроблені огорожі. Тепер тільки стовпчики стоять. 

Продовжуємо розповідь майже п’ятнадцятирічної давнини 

Служниця підводить нас до поховання, де разом розташовані кілька могил.

- Це поховання 1954 року. Загинув екіпаж літака. Всі разом загинули, і так їх разом і поховали. Була і тут красива висока металева огорожа, але ви бачите, зараз залишилися тільки стовпчики.

- А ось тут, – знову показує рукою наша провідниця «по загробному світу», – подивіться, вогнище, а поруч валяється чайник. Зазвичай на багатті готують різні наркотики, колються, а потім відпочивають просто на могилах. Бачите, на могилках купи ганчір'я?

Поки ми намагалися сфотографувати з різних сторін лігвисько наркоманів, повз прошмигнув якийсь чоловік з величезною сумкою. Мабуть, наша присутність його злякала.

Зате не злякалися інші відвідувачі цвинтаря: неквапливим кроком між могил йшла група підлітків приблизно від 10 до 14 років. Цих вдалося сфотографувати поблизу – ніхто не злякався. Олена Георгіївна звернулася до них по іменах. Виявляється, вона знає не тільки, як кого звуть з цієї малолітньої компанії, але і хто в якій школі і в якому класі навчається. Навіть знайома з батьками деяких хлопців.

- Що ви тут робите на кладовищі?

- Просто йдемо. Гуляємо...

- Гуляєте на кладовищі?!

- Так. Хіба це заборонено?

- Не заборонено. Але батьки ваші знають, яке місце ви вибрали для ігор?

В розмову вклинюється наша знайома:

- І батьки знають, і в школу я до них ходила, і в міліцію зверталася. Толку ніякого. Міліція, спасибі їм, звичайно, приїжджає завжди швидко, але заборонити дітям кудись ходити або не ходити не може. У школі та ж ситуація. Там кажуть, що відповідають за дітей в урочний час. А де грають діти після школи – це вже турбота батьків. 

Дійсно, жінка добре знає цих підлітків. Звертається до них по імені, каже, хто де живе і в якій школі і в якому класі навчається.

З одного боку, звичайно, правильно, але все ж, крім знань, школа повинна хоч якось виховувати підлітків. Раніше цим у школах займалися спеціальні завучі з позакласної роботи. Тепер, мабуть, ніхто. А батьки просто самоусунулися від виховання своїх чад. Не до того, цілий день на роботі, який вже там контроль, якщо своє чадо бачиш тільки пізно ввечері. Хлопці одягнені досить пристойно, тож батьки все ж таки піклуються про дітей. Ось тільки матеріальний аспект взаємин дітей і батьків значно переважає над духовним.

Розпитуємо «прибульців-екстремалів». Дітки, не соромлячись, розповідають:

- Так, приходимо на кладовище грати. Але ми ведемо себе нормально. А, крім нас, тут ще збираються готи і сатаністи. Бувають бомжі і швидкі зеки. Ті взагалі в склепах в теплу пору тижнями живуть. До тих пір, поки міліція не турне. А ми не готи, ми просто хотіли побачити духів.

Після такої відповіді мимоволі починаєш думати про психіатра.

Один із хлопців на велосипеді виявився більш говірким, але сфотографувати себе дозволив тільки зі спини, щоб його не було видно, і не захотів себе назвати якимось ім'ям, навіть вигаданим.

- Готи в принципі тут спокійні. Прийдуть, посидять... Пам'ятники не ламають... Просто сидять...

- А наркотики приймають?

- Ну іноді... Коли хочуть побачити або поспілкуватися з душами померлих. Тоді залазять у склепи і там ночують. Якщо тепло, то можуть спати прямо на могилках. Але ламати щось – не ламають.

- А огорожі хто краде?

- Це тут бомжі живуть, ось і розламують все, що можна кудись здати. Так ви про готів нічого не знаєте! Я сам був готом. Так, приходили вночі сюди, але це було просто цікаво. Одного разу притягли кішку, і я сам відрубав її голову!

- Навіщо?!

- Подивитися, як вона вмирає. Це дуже... ну, просто цікаво...

- І кров пили?

- Так ні ж! Кров п'ють сатаністи, які збираються в старих склепах. Там вони і наркотиками колються і кров п'ють. Тільки не подумайте, що вони кого-небудь з людей вбивають. Ловлять кішок і собак. У них перерізають горло і п'ють кров. Тільки вона бридка. Тому часто змішують кров з пивом і так п'ють.

- А якщо немає ні кішок, ні собак?

- Чи можуть один у одного вену або просто руку надрізати і так пити. Зовсім трохи. Не до смерті. Але це рідко буває. Зазвичай ловлять кішок.

- А чому ти говориш, що був готом? Зараз ти з ними не спілкуєшся?

- А-а-а-а... Так, набридло...

- Можна ще питання? А хто тут розриває склепи і підриває могилки?

- Сатаністи. Їм це потрібно. Я ж казав, що вони тут часто бувають... Ну все, я поїхав, мені ніколи...

І наш юний співрозмовник помчав кудись на своєму велосипеді, майстерно вирулюючи між огорож.

Наша провідниця зовсім не здивувалася змістом нашої розмови. З таким вона зустрічається постійно.

Сатаністи на кладовищі – це, мабуть, круто! Нарешті і Житомир може чимось похвалитися. А то у Голландії вам будь-який поліцейський допоможе скрутити козячу ніжку з канабісу, а у Житомирі навіть склянку крові бідному сатаністу випити ніде. Доводиться по кладовищах собак і кішок різати. Це, звичайно, просто злий жарт. Але у ньому п'ятдесят відсотків правди. Тому що дійсно п'ють кров, і ще як п'ють... З пивком розбавляють, щоб не так гидко було, і п'ють...

Подібні проблеми з того часу трохи змінили свій вектор, але не зникли зовсім. Реставрувати кладовище просто нікому. Зрозуміло, якщо є поховання ще з XIX століття, то за ними просто нікому доглядати. Ба більше, часто боротьба йде навіть за цвинтарну землю. Багато житлових будинків у Житомирі побудовані на цвинтарній землі. Але ж не можна просто постійно жити на кладовищі! Це ж, здавалося б, і немовляті зрозуміло! Напевно, це якийсь садо-мазохістський менталітет: жити в квартирі з видом на цвинтар і пускати туди гратися своїх дітей.

Далі буде.

Руслан Мороз

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

• Telegram
• Facebook 
• Instagram