Житомирські міські легенди та перекази про містичне
Житомир має власну антологію міфів та казок, але більшу частину цієї спадщини ми майже не знаємо.
Продовжуємо розповіді про незвичайні події у Житомирі, які сталися протягом багатьох століть, але про які мало хто пам’ятає. Цього разу ми розповідаємо про незрозумілі і загадкові події, які відбулися на території Житомирської області.
Історія лікаря-священника-травника з Коростеня
Це особлива історія, яка розкриває наших містян з цікавого боку. Теж про цілителя, але вже справжнього і з дипломом лікаря. Приблизно у шістдесятих роках у Коростенському районі служив священник. Тоді церков було мало, парафії теж не дуже великі. А герой нашої розповіді до того ж мав диплом лікаря і офіційно як лікар приймав хворих. Лікував нетрадиційними, як зараз кажуть, засобами. Крім посиленої молитви, доктор добре розбирався у травах і народній медицині. Сам готував відвари із зібраних трав, які дивним чином допомагали стражденним. Слава про священника-чудотворця поширювалася не тільки Житомирщиною.
Одного разу до медсанчастини Житомирського УВС звернувся фронтовик-міліціонер із важким захворюванням печінки. Камені у жовчному міхурі завдавали неймовірних страждань хворому, але його неможливо було прооперувати. Медкомісія збиралася комісувати колишнього фронтовика, навіть групу інвалідності вже оформлювали. Лікарка, яка лікувала хворого, також була переконана у невиліковності хвороби, проте все ж порадила звернутися до травника з Коростенського району. Але лікував він хворих тільки за офіційним направленням лікаря. Для цього потрібно було пред’явити документ, підписаний начальником медсанчастини обласного УВС.
Часи тоді були суворі і антирелігійні. Начальник медичної служби, дізнавшись, що хворого збираються направити на лікування не просто до лікаря, а до лікаря-священника-травника, навідріз відмовився підписувати документи. Та ще й нагримав на підлеглих, що вони розводять релігійну пропаганду і займаються шарлатанством з якимись там травами. Минуло кілька днів. У Житомир приїхав з перевіркою начальник медслужби із союзного міністерства внутрішніх справ. Використавши цей шанс, лікарка прямо під час спільного обходу попросила у свого начальника дозволу звернутися до перевіряючого генерала. Такий формалізм не був прийнятий серед медпрацівників, тому здивований генерал запитав, у чому справа. Лікарка пояснила ситуацію, що начальник медсанчастини відмовляється підписати направлення до лікаря-священника, який може стати останньою надією на зцілення для важкохворого співробітника міліції. Генерал із розумінням поставився до прохання і, з іронією подивившись на начальника обласної медсанчастини, сказав: «Тобі що, важко підпис поставити?» Тому вже не було куди діватися, документи були підписані, належним чином оформлені, і через пару днів страждалець був вже у цілителя. На прийом до нього була черга. Однак підійшовши до хворого міліціонера, травник сказав: «А ви зайдіть першим!» Уважно ознайомившись із документами, зауважив, що написано все дуже професійно і він розуміє, що робити. Оглянувши хворого, призначив лікування. Щодня хворий приходив до лікаря і отримував мензурку із настоянкою з трав. Треба сказати, що надія лікаря санчастини повністю виправдалася. Приблизно через пів року співробітник МВС не тільки одужав, але й зміг повернутися до служби, що було дивним при його діагнозі.
Тож завдяки наполегливості та сміливості рядового лікаря і вмінню та досвіду лікаря-священника вдалося не просто полегшити страждання хворого, але й повністю повернути його до повноцінного життя.
Історія із забутим годинником
Є чимало історій, які говорять про чесність житомирян, здатність перейматися долею іншої людини. Ця історія сталася приблизно у той же час, що і попередня. На місці сучасного багатоповерхового будинку з великим електронним годинником «Рудь» на з'єднанні сучасних майдану Соборного та площі Перемоги у Житомирі раніше стояла невелика двоповерхова будівля. І за збігом обставин на другому її поверсі була годинникова майстерня.
Раніше годинники були тільки механічними і дорогими. Професія годинникаря була шанованою і почесною, адже фахове і якісне обслуговування годинника забезпечувало його довгу роботу. В умовах повоєнного дефіциту хороший годинник взагалі був просто розкішшю. Особливо годинник у золотому корпусі, який коштував цілих статків.
Майстер, який ремонтував годинники на площі, славився своєю фаховістю і сумлінністю. Одного разу до нього прийшов клієнт, який залишив годинник на ремонт і пропав. За діючими правилами, якщо клієнт не забирав зданий на ремонт годинник протягом певного терміну, річ здавалася в дохід державі. Однак майстер не поспішав виконувати інструкції, вважаючи, що в житті бувають різні моменти: а може, людина просто захворіла і не змогла вчасно забрати з ремонту свій годинник? Приблизно так і вийшло в цьому випадку. Через сімейні проблеми і погіршення стану здоров'я господар годинника повністю забув про нього. Через три роки у нього зламався іншій годинник, який він приніс у ту ж саму майстерню і до того ж самого майстра. Досвідченому майстрові вистачило одного погляду, щоб згадати клієнта, а також коли і якої марки годинник він здавав в ремонт. Клієнт настільки втратив пам'ять від нервового потрясіння внаслідок хвороби, що навіть відмовлявся згадувати про попередній візит, думаючи, що це просто непорозуміння. Однак майстер взяв коробочку, в якій лежала купка квитанцій, погортав їх і знайшов квитанцію з прізвищем клієнта і його підписом. Коли замовник побачив її і свій годинник, то тільки тоді зміг згадати його. Житомирянин був зворушений і дуже здивований такою турботою і увагою годинникаря. Таким чином, годинник через великий проміжок часу знову повернувся до свого господаря завдяки людським якостям годинникового майстра.
Історія китайського житомирянина Вані
У середині ХХ століття під впливом науково-технічної революції і суспільного розвитку у Житомирі почали будуватися нові великі підприємства. Настала ера будівництва і розширення Житомира. Ось в один із таких бурхливих років у Житомир невідомо яким вітром занесло справжнього китайця. Це зараз ми їздимо у Китай в надії добре заробити на прожиток родині. А тоді Китай був значно ослаблений культурною революцією Мао Цзедуна. І так вже вийшло, що маленький тендітний китаєць, який ходив іноді у традиційно китайському одязі і якого всі у Житомирі звали Ванею через невимовно важке рідне ім’я, закохався в огрядну жіночку, яка була на дві голови його вище і втричі ширше. І це без згадки про колосальну різницю у фізичній силі. Звиклі кепкувати над Ванею мужики часто запитували його: як ти одружився на такій великій і красивій жінці? Ваня любив розповісти цю історію і відповідав просто: вона розставила свої сіточки, і я в них попався! Ось тільки слово сіточки він вимовляв з неймовірним східним акцентом – «циці». Так що в підсумку сенс сказаного кардинально змінювався. Всі дружно сміялися і поплескували по плечу житомирського китайця. У будь-якому разі настрій у компанії був цілий день відмінним!
Згадувати подібні історії з життя нашого краю дуже цікаво. Оповідачі вже самі не пам'ятають всі подробиці. А частина подробиць суттєво змінюється. Іноді ці історії сумні, іноді вони веселі, іноді героїчні. І з кожної з них плететься буденна тканина історії Житомира і нашого Поліського краю.
Руслан Мороз, Ігор Гарбуза
Читайте також:
Житомирські міські легенди та перекази про містичне: частина шоста.
Житомирські міські легенди та перекази про містичне. Частина п’ята.
Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах
Олексій Герщук