Житомирські міські легенди та перекази про містичне: частина шоста
Житомир має власну антологію міфів та казок, але більшу частину цієї спадщини ми майже взагалі не знаємо.
Продовжуємо розповіді про незвичайні події у Житомирі, які сталися протягом багатьох століть, але про які мало хто пам’ятає. Цього разу ми розповідаємо про незрозумілі і загадкові події, які відбулися на території Житомирської області.
Прикмети і забобони жителів нашої місцевості
На думку фольклористів та етнографів, Житомирщина за давністю звичаїв, обрядів, повір'їв, заговорів, уяв про навколишній світ подібна Африці. До сих пір треба стати на поріг, коли передають один одному якісь речі, об один рушник дві людини не витирають руки, хрещений повинен жити за 20 верст від своїх хрещеників і так далі... Кількість цих древніх, архаїчних забобонів величезна. Особливо пов’язаних з вірою у відьм і чаклунів. Великий письменник Микола Гоголь у «Вії» писав:
«– Славний був чоловік Хома! – сказав дзвонар, коли кривий на ногу шинкар поставив перед ним третього кухля. – Знакомитий був чоловік! А пропав ні за що.
– А я знаю, через що пропав він: через те, що злякався; а якби не боявся, то відьма нічого б йому не зробила. Треба тільки, перехрестившись, плюнути їй на самий хвіст, то нічого й не буде. Я вже це знаю. Адже в нас у Києві всі баби, що сидять на базарі, усі – відьми».
Житомирщина в етнографії не була особливо відьомським краєм і притулком злих сил. Але ж випадки траплялися. Героя повісті Олександра Купріна «Олеся» доля закинула на шість місяців в глухе село Переброди Волинської губернії, на околицю Полісся. Тут він знайомиться з двома жінками, про яких йде поголос як про відьом, які володіють «чорним мистецтвом», а урядник їх вважав «виразкою тутешніх місць». Згідно з традицією їх виселили з села до лісу. Молодий пан від нудьги і неробства знайомиться з ними, закохується в Олесю, яка одним словом загоює його рану. За законом жанру все закінчується сумно. Письменник своїм твором підкреслив архаїчність нашого краю. Хоча деякі дослідники (антропологи, етнографи) вважають, що з нашого Полісся родом баба-яга і билинні богатирі. Ми охоче погодимося з другим твердженням, але баба-яга навряд чи могла народитися на нашому прекрасному Поліссі.
У середньовічній Європі відьом спалювали на вогнищах. Досить згадати, наприклад, судовий процес над салемськими відьмами, що проходив у новоанглійському місті Сейлем (Салем) з лютого 1692 по травень 1693 року. За звинуваченням у чаклунстві 14 жінок і 5 чоловіків було повішено, один чоловік був розчавлений камінням і від 175 до 200 осіб ув'язнено (не менше п'яти з них померли).
У сімнадцятому столітті Житомирщина входила до складу Речі Посполитої, і тут інквізиція мала полювати на відьом. Багаття інквізиції не оминули Польщу, і в пориві диявольської істерії було спалено чимало жінок, підозрюваних у чаклунстві. До нас дійшло 198 судових справ 16-17 століть «про чари в руських воєводствах Речі Посполитої». Може, і у нашому краї знищували підозрюваних у чаклунстві. Але ці документи не збереглися. Та й як їм було зберегтися! У 1648 році козаки Богдана Хмельницького разом із татарами взяли наше місто, грабували і вбивали жителів. Тоді у пожежі згоріла частина міської хроніки (з 1582 року). У 1651 році на північ від міста відбулася битва, в якій загони Б. Хмельницького та І. Богуна розбили польське військо князя Четвертинського. Одним словом, війна пройшлася по нашій землі мечем і вогнем. Підсумок її був такий, що загинуло багато документів. Незважаючи на це, з 1668 року Житомир стає головним містом Київського воєводства.
Влада змінювалася, але різноманіття архаїчності нашого краю зберігалося. Та й сьогодні у згасаючих селах Житомирщини можна іноді почути розповідь про відьму. У наш космічний вік у Малинському районі селяни серйозно розповідали про відьму, яка вирішила перед смертю покаятися.
Ще за радянських часів люди помітили, що одна жінка нібито приносить нещастя. Якщо вона поговорить з якоюсь дівчиною, то у тої одразу негаразди з хлопцем. Поговорить з колгоспним начальством, і у нього потім також неприємності з владою. Погляд її був недобрий, злий. Глибоку старість вона зустріла на самоті, бо в селі всі її боялися. Боялися навіть пройти повз її хати, боялися її образити, боялися її погляду. Одного вечора стара прийшла до церкви сповідатися. А на ранок знайшли бабцю мертвою, а у будинку все було розгромлено. Прийшов дільничний – хлопець веселий і злегка дурнуватий. На вигадки односельчан посміявся і ретельно вивчив місце події. Але висновок, якого він дійшов, і його здивував. У будинок ніхто не проникав, однак бабусю хтось міцно побив і нічого не взяв. Тут він свою ріпу став чухати і запитав, що це все означає. Підійшли односельці, які знали бабусю, і пояснили. Вона все життя церкви уникала, на Великдень жодного разу поріг храму не переступала. Вчора вперше у батюшки сповідалася. Напевно, хотіла у мирі з церквою померти. Але нечиста сила вночі напала і забила її до смерті. Інакше й бути не може! З цією силою лише багатії та відьми з відьмаками знаються! Тут у дільничного вже страх містичний закрався, і він на церкву подивився. Одна з уважних бабусь помітила це і говорить йому: «Ти, синку, до церкви сходи, тоді все добре і у тебе буде. Хто з Богом, тому все в житті добро буде».
Різні стародавні звичаї, традиції з глибокої давнини живуть і досі й нікуди не зникають. Періодично у зведеннях кримінальних подій ми читаємо, як сусідка сусідку або знайома знайому облила кислотою, борючись з відьмою або з чаклуном. Отже, на підґрунті боротьби з чаклунами відбуваються кримінальні історії, які в подальшому слухаються тільки в суді. У Житомирі можна зустріти високоосвічених людей, які володіють основами наукового пізнання (у більшості це жінки), але які у певних ситуаціях поводяться, як найбільші знавці щодо боротьби з чаклунськими справами. Наприклад, побачивши на ручці вхідної двері своєї квартири намотану нитку, та ще чорну, буде проводити своє розслідування, хто це зробив. Та навіть взявши якусь паличку, дотримуючись техніки безпеки, почне дуже довго знімати нитки з дверної ручки. І коментуючи останніми словами подію, кінець кінцем знайде злочинця. Як правило, це буде сусідка або заклята подружка. Тут же вона згадає, що та нерідко до неї приходила ввечері і просила сіль. А сіль увечері просити не можна... І вже у свідомості вибудовується логічний ланцюжок підтверджень, що ця відьма дійсно викрита. Неможливо переконати «жертву», що це просто діти гралися і накрутили нитки. Тут же в хід будуть пущені засоби захисту від чорного чаклунства. Двадцять разів побризкають святою водичкою місце злочину. В принципі, у більшості своїй люди в церквах беруть святу воду і з цією метою. Покроплять святою водою двері, поріг і ще пісочком освяченим посиплять перед входом і навколо хати від нечисті різної. І обов'язково набажають всякого-всякого і на всякого на всі часи проклять тій мерзотниці, яка все це зробила.
Якщо за радянських часів над цим сміялися, як над забобонами, то з падінням влади рад повилазила всяка чортівня. Зараз молодь вже не знає, як правильно заряджати воду перед телевізором від Чумака або психіатра Кашпіровського. А Кашпіровський був у Житомирі неодноразово, і один із авторів цих рядків на власні очі бачив, як у міському літньому театрі «Ракушка» від помахів рук відомого «цілителя» падали без свідомості житомиряни, а деякі стверджували, що у них пройшли всі хвороби.
Не менш дурними були заняття школи екстрасенсів у 1992-93 роках у приміщенні товариства «Знання», яке зараз займає школа хореографічного мистецтва «Сонечко» на вулиці Михайлівській. Тоді на тому самому місці, де зараз розучуються найскладніші танцювальні елементи, заїжджі шарлатани з «міжнародними дипломами всесвітніх академій» вчили житомирян основам магії, телекінезу та телепатії. До речі, такий диплом у нас до сих пір зберігся.
Сьогодні все лише погіршилося. В оголошеннях на стовпах або в газетах потомственні Клавки, Агапки, Петрунки беруться лікувати всі хвороби, вирішити всі психологічні проблеми і, зрозуміло, за дуже хорошу плату. Особливо розквітло «відьомське» мистецтво, коли зруйнували медицину як систему надання медичної допомоги та лікування.
Щомісяця у маршрутках з'являються нові оголошення про візит до Житомира чергової «рятівниці і цілительки». Треба сказати, що рівень сучасних ворожок різко виріс. Багато хто має дипломи практикуючих психологів і навіть психіатрів. Напевно, тепер не потрібно пояснювати, куди пішли працювати лікарі-психіатри після того, як у Житомирській обласній лікарні різко скоротили кількість ліжко-місць у стаціонарі. Також не варто дивуватися кількості топових блогерів, яка різко збільшилася. Просто раніше цим «блогерам» давали ліки, а тепер щось пішло не так.
Зараз серед бідного населення, для якого наукова медицина недоступна, зріс попит на всяких бабусь і дідусів, які лікують заговорами, викочують хвороби яйцями і при цьому читають молитви над хворим місцем. Ця місцева архаїчність та поєднання язичництва з християнством відображається у всьому, в тому числі і під час похорон.
Чи можна двічі ховати небіжчика?
Якщо сьогодні проходить у нас на Поліссі похорон, то обов'язково знайдеться бабуся, яка все знає і яка точно скаже, де труну опустити два рази, де три рази, тобто поколихати. На порозі, біля воріт, де зупинитися на перехресті... І так небіжчика неспішно проводжають в останню путь.
За таким сценарієм і проходили похорони в одному із сіл Овруцького району. Хустку на руку небіжчика пов'язали, монетку в руку вклали, поколихали, зерном на доріжку посіяли, копачам могили рушник з хлібом дали, попрощалися. Священник прочитав останню молитву, дав дозвільну грамоту і запечатав труну. Оскільки небіжчиків нині багато, а священик один на кілька сіл, то батюшка, відспівавши одного раба Божого, почав збиратися на нові похорони, не чекаючи, поки покійного опустять в могилу. У цей момент у когось зривається мотузка, і труна з гуркотом падає в могилу і трошки перекидається.
Тут усі родичі стали навколо могили, і розпочалася нарада, що робити і як покійному буде на тому світі. Як він там буде лежати і чи зручно буде йому лежати після падіння? Чи буде йому погано або добре? І головне – чи не образиться їхній родич за те, що його в труні кинули в могилу, і як це позначиться на подальшому благополуччі їхніх родини.
Після коротких, але гарячих дебатів родичі одноголосно вирішили, що треба покійника знову відспівати. А для цього його треба дістати з могили, відкрити труну, заново укласти померлого, і тоді вже щоб священник повторив відспівування.
Поки засідала сімейна рада, з іншого села за священником приїхали родичі наступного небіжчика. Вони з жахом і нетерпінням спостерігали всю цю картину. Священник не наважився відкрито заявити про те, що це все дурні забобони і покійникові потрібна щира молитва за упокій його душі. А повторне відспівування – це з церковної точки зору просто блюзнірство! У святого отця було чітке розуміння того, що в разі поспішно сказаного слова весь загін родичів міг легко змусити його самого діставати труну з могили. І тоді його виручила винахідливість. Він голосно заявив, що труну чіпати вже не можна. Миттєво його обступили родичі покійного, легкими рухами підштовхуючи священника до краю могили, з обуренням запитали, чому ж це не можна. Відповідь була категоричною і переконливою, оскільки була надана на мові, яку розуміли родичі, тобто на мові забобонів: якщо знову дістати труну, то ви всі помрете!
Німа сцена була приголомшливою та драматичною, але недовгою. Родичі переглянулися і, навіть не радячись, в один голос заявили: закопуємо! Нікому навіть не спало на думку вимагати пояснення у священника! Віра в забобони і прикмети була просто феноменальною!
І все ж кожне нове покоління житомирян істотно змінювало уклад свого життя. Особливо це стало помітним у ХХ-му столітті, коли будувалися заводи, розвивалася промисловість. Але, незважаючи на це, архаїка впливала на побут і звичаї житомирян. І іноді навіть релігія була не в силах впоратися з язичницькими стародавніми забобонами.
Руслан Мороз, Ігор Гарбуза
Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах
