До скорботної дати 80-річчя нападу Німеччини на Україну – молитва Судного дня

Хрести на місті масових страт на хуторі Довжик

Незабаром після окупації почалися розстріли. Так, 14 липня було розстріляно близько 100 євреїв, у кінці липня – кілька сотень, 3 серпня 1941 року – близько 400.

5 вересня 1941 року окупаційна влада провела реєстрацію єврейського населення. Було зареєстровано 4820 осіб. 29 вересня 1941 року – в Судний день, більшість євреїв Житомира було розстріляно. Так, Судний день – Йом-Кіпур 1941 року став останнім днем у житті мешканців Житомирського гето. 19 серпня 1942 року були ліквідовані останні, що залишилися в живих, євреї Житомира.

Ще до того, як почалося масове знищення євреїв у Бабиному Яру у Києві, у Житомирі вже розстрілювали мирних мешканців на величезній території від сучасної Богунії до Довжика, Іванівки, урочища Петрівське. Вся ця земля перетворилася на кладовище. 

***

На думку дослідника Голокосту на території України Дітера Поля, події у Житомирі чітко показують перехід від вибіркового вбивства до політики повного винищення. Згідно з деякими офіційними даними, у Житомирській області під час Другої світової війни було знищено 75 764 євреї. За даними історика О. Круглова, загалом у 1941–1943 рр. на території Житомирської області було знищено понад 55 тис. євреїв. Водночас, за даними американської дослідниці Венді Лауер, з літа 1941 р. по осінь 1943 р. німці та місцеві колаборанти вбили на території генерального округу «Житомир» до 180 тис. євреїв. Але всі дослідники визнають, що точну цифру назвати неможливо.

Ще на початку червня 2013 року в урочищі Петрівському відбувся молебень усіх церков Житомира за упокоєння душ невинно загиблих у цьому місці. Але почалася промислова забудова цього району. Відбулося вбивство вже вбитих вдруге. Цього разу вбивали пам'ять про їхні страждання. Знищували саму згадку про власну історію. 

Ми вирішили зробити невеличку експедицію цих місцях разом з істориком, краєзнавцем, співробітником Житомирського обласного архіву Русланом Юрійовичем Кондратюком.

Нашу подорож ми почали біля дорожнього знаку сіла Іванівка. Саме тут розташований новий пам’ятник із шестикутною зіркою. І поряд ще на одному камені – мапа із зазначенням масових могил. Їх вісім. Ближче до Довжика – ще дві. А через дорогу, де за деревами повністю поросло травою величезне поле, ще близько десяти братських могил. І у більшості з них – мирні люди. Майже 110 тисяч людей поховані в цих могилах. Це вдвічі більше тодішнього Житомира і майже половина сьогоднішнього. Але, на думку Руслана Кондратюка, саме тут поховано близько 134 тисяч людей. Адже перед тим, як загарбники пішли звідси, вони почали спалювати трупи розстріляних. Отже, ми ніколи не дізнаємося точну кількість загиблих, але можемо точно сказати: починаючи від Богунії і до Іванівки – це земля, кожен клаптик якої политий невинною кров’ю. 

У лісі, де поряд розташовані братські могили та пам’ятник загиблим у Житомирському концтаборі Stalag 358, Руслан Юрійович починає розповідь:

- У Stalag 358 перебували радянські військовополонені. Це був санітарний табір, в якому більшість в’язнів загинула від ран, хвороб, голоду. Частину було поховано на території колишнього полку зв’язку, а також їх ховали по всьому лісу. За даними дослідників, у концтаборі загинуло більше 65 тисяч людей. 

Підходимо до величезної могили, де поховані цивільні люди.

- Коли ставилися такі пам’ятники, то не було звичаю зазначати національність. Ми тут бачимо, що написано «громадян міста Житомира». У цій могилі 2000 осіб, на попередній було написано, що там перебуває 800 людей. Переважно це все – житомирські євреї, яких було розстріляно. Коли німці увійшли до Житомира 9 липня 1941 року, ще не було Бабиного Яру у Києві, а у Житомирі вже був свій Бабин Яр. Усіх євреїв зігнали в гето на Замковій горі, а потім розстріляли саме тут. Їх сюди гнали колонами. Тут на кожній могилі табличка з кількістю вбитих. Але якщо з 1941 року по 1944 рік пройшло три роки, а потім ще частину тіл було спалено, то хто вже міг точно порахувати кількість люду, яку тут було страчено протягом цього періоду? Звісно, це вже неможливо. 

Чому у Житомирі так швидко розправилися з євреями? Тому що у планах нацистів тут ще до початку війни, до плану «Барбароса», був розроблений інший план – зона «Хегевальд». Від Житомира до Бердичева і від Житомира до Черняхова планувалося створити німецьку колонію. Тут німецьким переселенцям надавали землю. І, звісно, усіх «зайвих» німці знищували. До війни у Житомирі було більше половини населення саме євреї. Після війни їх залишилося одиниці. Тільки ті, хто зміг евакуюватися або був призваний до армії і потім прийшов з війни. 

Кількість жертв була настільки величезна, що німці не могли в одному місці всіх стріляти і ховати. Тому тут могили по всьому лісі. 

Ми пройшли по одному з маршрутів смерті у житомирському лісі. Підходимо до урочища Петрівського. У цьому місті вже розстрілювали не тільки євреїв, а й військовополонених, підпільників. Тут лежать по всьому лісі люди різних національностей та віросповідань. І саме тут нас вже вкотре за день відвідує одна й та сама думка: зараз знову відбувається вбивство вже мертвих людей. Вбивство їхньої пам'яті. На стенді з історичною пам’яткою про це жахливе і скорботне місце все розмальовано графіті. Напевно, сучасні батьки не можуть приділити увагу своїм дітям та пояснити, що це блюзнірство – розмальовувати могили. Нас переповнюють емоції, але вандалізм стосовно пам’ятників відбувається не вперше. Майже щороку надходять звістки про руйнацію того чи іншого пам’ятного знаку. Так ми власними руками руйнуємо власну історію. 

У Житомирі жили різні люди. Вони співали, танцювали, закохувалися один в одного і кохалися. Потім народжували дітей і ростили їх. Мріяли про щасливу долю для своїх діточок. Але одного дня прийшли чужинці-загарбники і вбили всіх. Ні за що. Без всякої вини. Просто вбили, щоб розширити собі життєвий простір. То яким потрібно бути нелюдом, щоб знову вбивати невинних, знищуючи не тільки пам'ять про них, а й їхні могили!  

Минулого року наша редакція отримала від Державного архіву Житомирської області ксерокопії документів з фонду Р-2636 «Житомирська обласна комісія з обліку збитків, нанесених німецько-фашистськими загарбниками в період Великої Вітчизняної війни». Так документ, зазначений в архіві як «Акт Житомирської обласної комісії судово-медичних експертів про масові розстріли і поховання живими радянських громадян біля хутору Довжик Житомирського району», датований 1944-м роком, містить інформацію про те, що, за свідченнями жителів хутора Довжик, на 10-му кілометрі від Житомира по Новоград-Волинському шосе, у рідкісному сосновому лісі виявлено 6 могил. Перша могила розміром 26 х 3 х 2,5 метра. Могила викопана в піщаному ґрунті. Під час її розкопок на глибині 75 сантиметрів виявлено 14 рядів людських трупів. Трупи повністю розкладені і на більшості з них зберігся одяг.

У документі зазначено: «Серед трупів були чоловічі, жіночі та дитячі трупи різного віку. Документів в одязі не виявлено. На більшості трупів спостерігаються сліди вогнепальних поранень. Вхідний отвір – у потиличній, вихідний – у лобовій частині голови зі значним ушкодженням кісток черепа. Судячи з характеру пошкоджень, останні могли бути заподіяні як з гвинтівок, так і з автоматів. На деяких трупах поверхневих пошкоджень не виявлено. Під час розтину цих трупів встановлено, що смерть настала від асфіксії. Це підтверджується наявністю на епікарді серця плям Тардьє, відсутністю агональних згустків і наявністю пігментного просочування легень від застою крові».

Другий документ – довідка, також датована лютим 1944 року, містить свідчення про те, яким чином розстрілювали людей біля Довжика. На урочищі Петрівське, що розташоване у 1000 метрів від хутору Довжик, німецько-фашистські окупанти проводили масові розстріли радянських людей з весни 1942 року по осінь 1943 року, до моменту повного відступу німецько-фашистських військ з міста Житомира. Розстріли проводили майже щодня. Контингент розстрілюваних складався з чоловіків, одягнених у цивільний одяг і військову форму, з жінок і дітей різного віку. Розстріли проводилися, як правило, наступним чином: заарештованих німці виводили з автомашин по дві-три людини, зв'язували їм руки і так заганяли в ями, де їх розстрілювали пострілами з автоматів у потилицю і спину. Поранених добивали окремими пострілами з пістолетів.

Перед масовими розстрілами німці засуджених до розстрілу радянських громадян змушували роздягатися догола... Також було багато випадків, коли розстрілюваних привозили до місця розстрілу вже роздягнених догола десь в іншому місці. У кінці серпня або на початку вересня 1943 німці відгородили урочище Петрівське огорожею з колючого дроту, переплетеною гіллям, і почали звозити туди дошки, рейки, цеглу і велику кількість дров. Незабаром після огородження урочища там почали спалювати трупи розстріляних, і упродовж 2-х з половиною тижнів йшов густий дим і вітром доносило важкий сморід горілого людського м'яса. 

Руслан Мороз

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

• Telegram 
• Facebook 
• Instagram