Як народжувалось музейна справа у Житомирі

Сучасний краєзнавчий музей

Житомир став перетворюватися. Міська влада здійснювала масштабні проєкти: електричне освітлення міста, відкриття громадського транспорту – трамвая, телефонізацію, створення водопроводу і багато іншого. Поліпшувалося і культурне життя міста. У Житомирі стали видаватися газети різних політичних напрямів, електрифікували театр, відкрили публічну бібліотеку, фотоательє і кінотеатри. У цей історичний період одним із перших культурно-просвітницьких та наукових центрів Волинської губернії став Волинський центральний музей.

Там, де сьогодні стоїть кінотеатр «Україна», у 19 столітті красувався будинок волинського губернатора. З правого боку від кінотеатру височить п'ятиповерхівка, в цокольному поверсі якої розміщується книжковий магазин. На цьому місці був розташований флігель губернаторського будинку. 27 жовтня 1865 р. за новим стилем саме тут була заснована публічна бібліотека. Через півроку, 10 квітня 1866 р., «в присутствии многочисленной публики, состоящей из лиц всех сословий», пройшла церемонія офіційного відкриття бібліотеки, яка називалася «Русская публичная библиотека».

Волинський військовий губернатор генерал Михайло Іванович Чертков був попечителем бібліотеки. Він зі своєї колекції подарував бібліотеці 48 зразків місцевих порід і мінералів, зібраних у Волинській губернії. Відвідувачі бібліотеки могли прийти почитати газети, книги і заодно подивитися виставку мінералів. Один із засновників бібліотеки службовець Волинської контрольної палати Іван Якович Рудченко (рідний брат письменника Панаса Мирного) писав: «публика, обозревавшая её… удивлялась минеральным богатствам Волыни», а колекція «как бы наводила на мысль о музее». 

Волинська губернія була однією з найбільших у Російській імперії. Вона охоплювала значну частину території нинішніх п'яти областей України: Житомирської, Волинської, Тернопільської, Рівненської та Хмельницької. Досить почитати спогади письменника Володимира Короленка («История моего современника»), щоб зрозуміти, що навіть освічена частина житомирян мала туманне уявлення про той край, в якому жила. Зрозуміло, що ця колекція не відображала мінеральне багатство Волині, але вона пробуджувала інтерес до вивчення природи та історії. І, дійсно, освічені люди прагнули пізнати свій край. 

Музей у бібліотеці

Волинський статистичний комітет вирішив відкрити свій сільськогосподарський музей. Він доручив своєму співробітникові геологу Готфріту Йосиповичу Оссовському зібрати колекцію мінералів. Дослідник зібрав не тільки мінерали, а й скам'янілі копалини тварин, рослин, тобто палеонтологічні знахідки. Однак комітет не зміг знайти відповідного приміщення для відкриття музею. Тоді член розпорядчого комітету публічної бібліотеки генерал-майор В. М. Максимович запропонував відкрити музей у бібліотеці. Тут вже була колекція мінералів, приміщення дозволяло розгорнути виставку. У 1874 р. за сприяння волинського губернатора Петра Аполлоновича Грессе статистичний комітет передав бібліотеці свою колекцію мінералів, зразків порід дерев і ґрунтів.

У 1875 р. губернатор П. А. Грессе, їдучи з Житомира, подарував 100 зразків порід мінералів, зібраних ним на Волині. У 1877 р. любитель геології А.С. Стосунки подарував музею 152 зразка геологічних порід. У 1889 р. до поповнення музейної колекції мінералів приєднався колишній волинський губернатор Віктор Вільгельмович фон Валь. Він подарував кристалоподібний уламок мінералу жовтого кольору. Імператорська археологічна комісія, яка проводила дослідження у різних повітах Волинського краю, подарувала монети 17 століття. Викладач історії та географії 1-ї Житомирської чоловічої гімназії Яків Васильович Яроцький зібрав колекцію інструментів і продукцію ремісників Волинської губернії. У 1897 р. подарував свою колекцію музею при публічній бібліотеці.

У музеї зібралася пристойна кількість експонатів. Але який в них сенс, якщо вони не були описані, систематизовані і каталогізовані. Тобто не було чіткого уявлення про те, що зібрано і як користуватися багатством музею. Без цього неможливо було грамотно представити публіці зібраний матеріал, вести науково-дослідну роботу. Цю копітку роботу зробили генерал В. М. Максимович, знавець волинської геології А. С. Стасенко і краєзнавець К. А. Ромазанов.

На початку 20 століття музей мав 2117 експонатів, що розповідали про історію, геологію та природу Волинської губернії. Зібране багатство дозволило відкрити лабораторію для проведення науково-дослідних робіт. Працювало 3 відділи: природно-історичний, промисловий і нумізматичний.

Стало зрозуміло, що музей вийшов за межі виставки при публічній бібліотеці і став серйозним дослідницьким центром. У 1901-1913 роках музей перейшов у відання Товариства дослідників Волині, але продовжував перебувати у приміщенні публічної бібліотеки. Протягом 7 років (1902-1909) дослідники систематизували і каталогізували зібраний матеріал. У березні 1909 р. музей відкрив свої двері. Протягом 10 місяців його відвідало 249 дорослих і 719 учнів гімназій, училищ та інших навчальних закладів. Для того часу це було велике число відвідувачів і означало, що музей був потрібен суспільству.

Однак музей не міг у всій повноті розгорнути свою роботу, бо потребував просторого приміщення. Віце-голова товариства П. Тутковський оббивав пороги чиновників, переконував місцеву владу і громадськість забезпечити музей новим приміщенням і домігся свого. 1 січня 1911 р. музей справив своє новосілля, він переїхав у «Дом трудолюбия» (кут Хлібної та Гоголівської вулиць). 

Цей красивий будинок у 1897 р. побудувала міська рада, піклуючись про народну тверезість. Тут жебраків навчали ремеслу і давали заробити гроші, двічі на день безкоштовно годували. Бездомні отримували нічліг, для дітей матерів, котрі не мали чоловіків, працювали ясла. При будинку була чайна, бібліотека, театр, давалися благодійні концерти. Цю культурну програму доповнив музей.

Члени товариства вирішили, що для розвитку музейної справи та вивчення Волині треба зробити музей самостійною організацією, і підготували необхідну документацію. 8 квітня 1913 р. міністр народної освіти Російської імперії затвердив статут Волинського Центрального музею. 1 січня 1914 р. музей став самостійною організацією зі своєю касою, адміністрацією та планом наукової роботи. 

У 20-30-і рр. 20 століття у СРСР Волинський музей переріс у солідну науково-дослідну організацію. Але це вже інша історія.

Розвиток у Житомирі музейної справи було обумовлено економічним і культурним розвитком міста. У цій справі велике значення мали особистості, котрі поєднали в собі високу моральність і культуру, безкорисливу працю на благо суспільства. У Житомирі музейну справа розвивали від губернаторів до захоплених краєзнавців, колекціонерів і вчених. Кожен з них залишив свій слід в історії Житомира. Їхня праця, натхнення і мрії живуть в образі і історії нашого міста. 

Ігор Гарбуза

​​Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

• Telegram
• Facebook 
• Instagram