Про сенс життя та важливість перших кроків у стрічці житомирського режисера Петра Авраменка про Сергія Корольова

Все має свій початок і свій кінець… Саме про те, як зняти фільм про життя нашого видатного земляка, ми спілкуємося з режисером та актором Житомирського академічного українського музично-драматичного театру імені Івана Кочерги, заслуженим артистом України Петром Авраменком.

Петро Авраменко: Так, зараз ми працюємо над документально-художнім фільмом «Незламний. Шлях до мрії». Приємно, що у цьому фільмі беруть участь не тільки професійні актори, але й аматори. Поки що ми справляємося власними творчими силами житомирян та Житомирської області. І це одна з наших фішок. У цій стрічці вже знялися актори Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги та обласного академічного театру ляльок. До речі, одного із Корольових, а у нас їх три, грає директор цього театру Сергій Мисечко. Також задіяли акторів бердичівського театру. Ми створюємо фільм про житомирянина з житомирянами.

Руслан Мороз: Хто є автором сценарію фільму про С. П. Корольова?

Петро Авраменко: Загальну сюжетну лінію кіносценарію було створено мною, але згодом до написання сценарію долучилася основна наша команда: актриса театру, а у нашому фільмі – асистент режисера Олена Заведія, оператор Артем Цівко та навіть наш продюсер Іван Кваша. Оскільки  фільм художньо-документальний, то консультантом з історичних питань є директор Житомирського музею космонавтики Ірина Дяченко. Це достатньо складна та клопітка робота, і саме від самовіддачі кожного члена команди залежить успіх картини.

Руслан Мороз: Зняти фільм – достатньо затратна річ. Як Вам за такі невеликі кошти вдалося зняти більшість сцен з акторами у досить колоритних місцях? Справді, складається враження, що ми опиняємося в іншому часі, потрапляємо у минуле.

Петро Авраменко: Так, бюджет і справді невеликий. Навіть коли приїхав до нас для інтерв’ю телеканал «Інтер», вони також запитали про бюджет фільму. І коли ми назвали цифру, то вони перепитали: «Євро чи доларів?». Потім, дізнавшись, що мова йде про гривні, здивувалися – як ми взагалі з таким мізерним бюджетом з точки зору кінематографа взагалі щось мудруємо та знімаємо. 

А в нас є секрет, відповіли ми. По-перше, ми дуже хочемо зняти цей фільм. По-друге, нам допомагають небайдужі люди, і за це ми їм надзвичайно вдячні. А по-третє, ми працюємо фактично без відпочинку. Як приклад: на зйомку однієї із локацій (за сюжетом – це одеський дворик, який ми знімали у Бердичеві) потрібно як мінімум один день підготовки самого «дворику» і хоча б один день для зйомки запланованої сцени. Але ми за день і підготували об’єкт, і відзняли не тільки сцену єврейського дворику, а й революційну стрілянину і ще дві сцени. 

Руслан Мороз: А чи не нашкодить такий режим роботи художньому задуму стрічки? 

Петро Авраменко: Звичайно, такий прискорений процес – це ненормально. Але ми робимо те, що повинні робити, адже розуміємо, що в даній ситуації інакше не може бути. 

Руслан Мороз: Як задумувався сценарій фільму?

Петро Авраменко: Спочатку сценарій був написаний для  документального кіно. Але, проаналізувавши його сюжетну лінію, ми дійшли висновку, що потрібно, так би мовити, розбавити сценарій ігровими сценами з діалогами. Не хотілося розповісти про таку легендарну постать, як Корольов, суворо дотримуючись хронології. Ми шукали варіант, як передати найбільш емоційно яскраві моменти його життя. І коли ми додали до сюжету ігрові сцени, сценарій набув зовсім іншого звучання і сенсу. 

Руслан Мороз: Чи багато у Вас задіяно акторів?

Петро Авраменко: Як я уже казав, у нас тільки Корольова грають три актори. Адже за сюжетом є маленький Корольов, юний та зрілий. І десь близько сорока основних  персонажів, з якими тісно пов’язаний його шлях до мрії, починаючи від його мами, тата, вітчима, бабусі, дідуся та закінчуючи Сталіним. Понад сто чоловік вже взяли участь у масових сценах.

Руслан Мороз: У яких містах ви знімаєте?

Петро Авраменко: Ми вже відзнялися у Житомирі, у селі Скоморохи, у Бердичеві, у районному центрі Хорошеві, у Хмельницькій області (село Самчики) та Одесі. Далі буде…

Руслан Мороз: Ви говорили про допомогу небайдужих людей. У чому вона полягає?

Петро Авраменко: Допомога надзвичайно велика. І кожен допомагає, як може. От, наприклад, ми вирішили не використовувати графіку у сцені, де Корольов летить на власному планері, тому приїхали на аеродром Авіатік, щоб відзняти її там. І нам без вагань приділили увагу і надали літаки та пілотів. 

Руслан Мороз: А хто забезпечує Вам технічну базу?

Петро Авраменко: З костюмами нам допомагає наш музично-драматичний театр. Також нам допомагає телеканал «СК-1». А працюємо ми на базі Production Company «LIVELYOCEAN FILM».

Руслан Мороз: Все ж, повертаючись до теми нашої розмови, розкажіть, будь ласка, про фільм та його ідею.

Петро Авраменко: У самій назві «Незламний. Шлях до мрії» іполягає основний меседж фільму. Життєвий шлях Корольова (від самого дитинства) надзвичайно складний. Але, незважаючи ні на що, він іде до своєї мрії. Саме мрія і є для нього тією рушійною силою, яка не дає йому зламатися як людині і особистості. Сергій Корольов точно знав, чого він хоче і яким чином можна досягти бажаного результату. Це надзвичайно важливо для кожної людини – знати свою мету і, незважаючи ні на що, йти до своєї мрії. 

Невипадково є прикмета: коли падає зірка, встигни замовити бажання. Як на мене, то в цій зірці закладена велика філософія. Адже її політ надзвичайно короткий. І не завжди людина встигає зреагувати. А все тому, що нечітко сформульована або ж по суті відсутня мета. Якщо в тебе є чітка ціль і ти сповнений своєю мрією – то ти за лічені секунди загадаєш своє бажання. 

Руслан Мороз: Про Корольова знято багато фільмів. Що у вашому буде такого, чого не було в інших?

Петро Авраменко: Ми спробували показати у цій стрічці те, про що мало хто говорить. А саме його дитинство, а воно проходило якраз в Україні. Адже  народився Сергій Корольов у Житомирі, згодом переїхав до своєї бабуся та дідуся у Ніжин, потім – в Одесу. Словом – Україна. І саме тут, в Україні, він і формується як майбутній геній космонавтики.

Руслан Мороз: Тоді доречно сказати трошки взагалі про проєкт, в рамках якого знімається ця стрічка  і хто замовник.

Петро Авраменко: Замовник фільму – департамент освіти Житомирської міської ради. І в рамках проєкту «Видатні особистості міста Житомира» ми знімаємо серію фільмів. Перший ми створили про Олега Ольжича під назвою «Вогонь самопосвяти», за який отримали національну премію І. Франка. Також відзняли фільм про засновника житомирського парку, барона Івана де Шодуара під назвою «Де Шодуар». Цей фільм дуже тепло сприйняли як глядачі, так і кінокритики. До речі, завдяки цій стрічці багато житомирян вперше дізналися про таку видатну особистість, як барон де Шодуар. У кожному фільмі ми намагаємося розповісти історію життя наших земляків, про яких ми всі чули, але дуже мало насправді знаємо. Це і є основною метою нашого проєкту. 

Крім того, я ще раз хочу подякувати за підтримку з боку міськради, департаменту освіти міста. Сподіваюсь також на підтримку обласних структур, адже вона надзвичайно важлива. Не тільки у розкритті ролі визначних особистостей, про які ми знімаємо фільми, в історії Житомирщини, але й дуже  важлива для нас. Ми одержуємо можливість на практиці використати свій творчий потенціал і щоразу набуваємо нового досвіду. І хто знає, можливо, згодом, у майбутньому, завдяки саме таким починанням ми зможемо створити щось справді масштабне. А плани у нас є.

Руслан Мороз: І про кого буде наступний фільм?

Петро Авраменко: Ми плануємо зняти фільм про Святослава Ріхтера. У нас є задум сценарію, і він досить серйозний і масштабний, бо потребує зйомок не тільки в Україні, але й за її межами. Ми хочемо у фільмі зазирнути у потаємні куточки душі одного з геніїв музики і підгледіти, що саме відбувається у глибинах його творчості. Хочемо показати, як виконання Ріхтером музичних творів змушує слухачів мандрувати світом музики, долаючи простір і час.

Звичайно, для втілення такого задуму нам потрібне вже інше фінансування та інші кошти. Маємо надію, що нас будуть підтримувати й надалі, адже формування культурної пам’яті людей – це і є покликання мистецтва.

Руслан Мороз