Нікіта Перцев: «Коли приходить Хамлет, він змушує сміятися над трагедією!»

Молодий режисер Нікіта Перцев представляє на розсуд глядачів нову виставу для дорослих – «Хамлет» за мотивами твору В. Шекспіра «Гамлет, принц данський».

Коли всі справи у данському королівстві дуже кепські, а будь-які спроби дійти до ладу тільки роблять гірше. Коли життя за мить перетворюється з трагедії на фарс і закінчується повнісінькою комедією. Коли від вчинків героїв тільки вибухає мозок, а сприйняття дійсності повертається догори дригом. Саме тоді час забути класичного, трагедійного Гамлета і познайомитися з його сучасним відображенням, його повною протилежністю – принцом Хамлетом. 

І всі довічні питання вже залишать вас на час перегляду вистави, де Хамлет розповість історію, яка на початку змушує плакати, як безсмертна шекспірівська трагедія, а в кінці сміятися. Адже сучасне жартівливе перекладення загальновідомого сюжету в гострий памфлет, де один шарлатан змінює на троні іншого, а того готовий зіпхнути вже зовсім повний безумець, немов віддзеркалення нашого сьогоднішнього життя. І що ще залишається робити, якщо не посміятися над собою і героями нашої вистави.

Гостра сатира, іскрометний гумор, жарти, які піднімуть ваш настрій, – всім цим ви зможете насолодитися під час перегляду нової вистави для дорослих «Хамлет» у виконанні акторів Житомирського академічного обласного театру ляльок.

Ми спілкуємося з Нікітою Перцевим щодо його першої роботи у Житомирському театрі ляльок.

Руслан Мороз: Ви закінчуєте навчання у Харківському національному університеті мистецтв імені І. П. Котляревського. Але, напевно, варто розпочати із запитання, коли саме почалося захоплення театром ляльок?

Нікіта Перцев: Взагалі ляльками я захоплююсь із самого дитинства. Але професійно почав цікавитися десь з 2013-го року, коли познайомився з Сергієм Соловйовим – відомим житомирським лялькарем. Саме того року я зробив маленький театр ляльок на базі Черняхівського будинку культури, і тоді вже в мене були перші три вистави: «Івасик-Телесик», «Поросятко Чок» та «Зачарована рукавичка». Це вже було з професійними ляльками, а не петрушковими, які шили в дитячому садочку. Ці ляльки були механізовані, з пап’є-маше. Отже, це вже довгий шлях, яким я ще йду і йду до професійності.

Руслан Мороз: Чому ви обрали як фах саме режисуру, а не акторську спеціальність?

Нікіта Перцев: Насправді у мене так склалося, що ще до закінчення школи у мене не було сумнівів, що я буду вступати до театрального університету. Чому саме у Харкові? Тому що тут найперша кафедра ляльок в Україні, яку заснував Афанасьєв, і саме тут – сильна лялькова школа. Тут працюють майстри, які володіють бездоганно професією. Чому саме режисерський напрям, а не акторський? Напевно, за моєю природою так склалося, що мені простіше керувати процесом, простіше бачити виставу цілком. Тобто не тільки вести свою лінію акторську, хоч я також можу це зробити, але я бачу від початку до кінця всю виставу.  

Руслан Мороз: Чому вашою першою виставою у житомирському театрі стала вистава для дорослих?

Нікіта Перцев: В принципі з першого курсу моя професійна робота не була прив’язана до дитячих вистав. Перша моя режисерська робота була за п’єсою Гоголя «Гравці», а це повністю доросла вистава. І я багато чого туди вніс лялькового, наприклад диявола, чортів, зробили частину персонажів у вигляді ляльок, адже це такі собі містичні персонажі, які в живому плані, в драматичному будуть мати занадто простий вигляд. Чому я спрямовую свою творчу дорогу в бік дорослих вистав? Напевно, у пострадянських країнах закарбувалася така думка, що театр ляльок – це виключно дитячі вистави, це театр для дітей. Але у нас в університеті вчать і дорослим виставам, у нас викладають живий план, тобто граємо як драматичні актори і, власне, як аніматори. Актор театру ляльок – це не тільки коли взяв в руки ляльку, до речі, наша кафедра називається «Кафедра анімації», а лялька є інструментом, через який актор-ляльковод передає якусь метафору, якийсь символ.

Руслан Мороз: Що у ваших планах на майбутнє?

Нікіта Перцев: На майбутнє я б дуже хотів, щоб в Україні у наших театрах ляльок поширювалися саме дорослі вистави. І глядач ходив не тільки у драматичний театр, адже у маленьких містах найчастіше два театри – драматичний і ляльок. Вибору сходити дорослим, окрім драматичного театру, на щось інше практично немає. А так можна вдень привести дитину на дитячу виставу, а вже увечері сходити самому на дорослу, розслабитися, посміятися. Мені здається, що це вибір для глядача і розкриття таланту акторів. 

Руслан Мороз: Чому ви таким дивним чином зробили інтерпретацію Шекспіра?

Нікіта Перцев: Це спало на думку в університеті, коли ми вибирали, що ж взяти за основу майбутньої вистави. Ми обрали класичну трагедію Шекспіра, адже кожен актор мріє зіграти Гамлета, а кожен режисер бажає поставити цю трагедію. Але оскільки вона трохи заїжджена, ми її змінили для ляльковості.

Руслан Мороз: Так, дійсно, не в кожного актора театру ляльок є можливість зіграти Гамлета.

Нікіта Перцев: Навіть і у драматичного актора не завжди є така змога! П’єса була в основі написана, ми додали тільки свій гумор, зробили його більш балаганним, ярмарковим. І це в підсумку непогано звучить. 

Руслан Мороз: Наостанок нашої розмови хотілося б запитати, що ви можете побажати сам собі, коли почнете працювати у нашому театрі після закінчення навчання. Які перші слова спадають на думку?

Нікіта Перцев: Сил, мужності, терпіння та натхнення!

Руслан Мороз

Хочете отримувати новини першими – приєднуйтеся до нас у соцмережах

• Telegram
• Facebook 
• Instagram