З якого б боку ви не в'їжджали в Житомир, обов’язково побачите дорожній покажчик, який повідомляє: у місті є літературно-меморіальний музей відомого письменника та правозахисника. Саме у Житомирі пройшло раннє дитинство Володимира Короленка. Яким воно було?

У віці 6 років Володимира віддали в маленький польський пансіон пані Окрашевської. Його вивчили французькому читанню і «вокабулам», змусили заучувати польською мовою історичні пісні Немцевича. Потім Володимир навчався у великому пансіоні пана Рихлинського. У ньому виховували так, щоб «всі відчували, що скарга на товариша засуджується більше, ніж самий проступок... Основний фон моїх спогадів цього періоду – радість розгортанню життя... Найкраще, що було в прийомах цього виховного режиму – це почуття якоїсь особливої близькості, майже товариства з вихователями», – згадував Володимир Галактіонович. Прикладом такого товариства був добродушний француз В.В. Гугенет. 

«Ми... дуже любили його чергування, які проходили незвичайно весело і жваво. Йому наше суспільство теж було приємно...». Коли були опубліковані спогади В.Г. Короленка, то якийсь журналіст розшукав у Житомирі вчителя Гугенета і запитав, чи пам'ятає він Короленка. «Якже, добре пам'ятаю. Це був дуже здатний хлопчик...», –  відповів він.

У цьому медовому пансіоні виявилася і ложка дьогтю – вчитель математики пан Пашковський. Коли він не міг домогтися бажаного, то лютував, чим лякав дітей. «Ці сильні і досить різноманітні відчуття стали між мною і арифметикою нездоланною перешкодою... залишився при переконанні, що перевірку ділення можна зрозуміти лише за особливої милості Господа, в якій мені відмовлено з народження...». Математика не давалася юному Володимиру і в гімназії, де з арифметики була трійка, він навіть отримував «сувору догану за лінощі з арифметики».

У 1864 р. у віці 11 років Володимир вступив до першого класу 1-ї чоловічої класичної гімназії Житомира. В.Г. Короленко описав звичаї гімназії в стилі чеховської «Палати № 6». Гімназія поділялася на два ворожих класи: викладачі воювали з учнями, і згуртоване гімназичне товариство захищало свого «одноплемінника». «Дрібна безперервна партизанська війна становила основний тон шкільного життя», – так оцінював письменник гімназичне навчання.

Документи говорять, що гімназист Володимир навчався два навчальні роки: 1864 – 1865, 1865 – 1866. У другому класі другого відділення з поведінки він мав вищу оцінку – п'ятірку, тобто був дитиною «доброчесної поведінки». Мав тверду четвірку за Законом Божим, з французької та російської мов, природної історії і чистописання. Освоїв на три бали малювання, географію, німецьку мову і нецікаву арифметику. Гімназиста Володимира і карали: 26 квітня 1865 р. він був заарештований за неуспішність, 7 і 8 травня заарештований за пустощі...

У гімназії педагогічний хор налаштовував «на відомий лад уми і душі сотень майбутніх людей». З цього хору ряд вчителів залишили по собі добру пам'ять в душі Короленка. Учитель малювання Собкевич володів фантастичною вірою у свій предмет, у вище призначення мистецтва і намагався донести цю істину маленьким учням.

«Викладач Закону Божого старенький протоієрей Г. Овсянкін запам'ятався добротою і щирою релігійною вірою. Одного разу хор маленьких гімназистів проспівав «Отцю і Сину і Святому Духу» з блюзнірською зміною («череву»)... Хлопчаки жартували швидше над добрим священником, ніж над уявленням про Бога. Через хвилину Овсянкін вийшов з вівтаря серйозний і якби винний.

«Діти... діти мої...». Але продовжувати не міг. Біле обличчя його якось здригнулося, очі затуманились, і по щоках потекли великі сльози.

Ця глибока печаль потрясла нас набагато сильніше, ніж могла б потрясти найкрасномовніша проповідь. Співочі, присоромлені і розчулені, перші кинулися до нього, цілували його руки, ловили край широких рукавів... Старий клав руки на наші коротко стрижені голови, і обличчя його поступово світлішало...».

В. Г. Короленко писав, що з раннього віку мріяв про літературу. Вона зародилася в Житомирі, коли потай від старшого брата брав читати його книги. Читання художніх книг переросло в бажання оволодіти словом. «Я знайшов тоді свою батьківщину, і цією батьківщиною стала, перш за все, російська література», – згадував В. Г. Короленко. Зрілий Володимир Короленко майстерно поєднав талант письменника з талантом співчувати – і так народилася таємнича сила творів Короленка, що пробуджує в читачів кращу сутність.

Ігор Гарбуза