Житомирські лікарі калічать, а не лікують

Кожного пацієнта лікар має розглядати як потенційного онкохворого. Згідно статистики, на рак в Україні хворіє 1 млн. осіб, тобто кожен 45-й. Найчастіше в українців діагностують рак шкіри, легень, молочної залози (у жінок), товстої кишки, простати і сечового міхура (у чоловіків). Чим старша людина, тим більший ризик. З нашою екологією та способом життя захворіти може кожен, не залежно від віку чи статті.

Причини захворювання можуть бути різноманітні і деякі не залежать від нас самих: збільшення сонячної радіації, загазованості вулиць, забрудненості повітря та водойм, неякісні продукти харчування. Але є дещо, що залежить тільки від нас: вчасний вияв хвороби та медичний огляд. Проте, чи забезпечує це видужання? І чи завжди звернення до житомирський лікарів може бути шансом для порятунку?

Історія Віктора Мельниченка

У житомирського журналіста Віктора Мельниченка вже півтора року ремісія. Восени 2011 р. виникла підозра на рак. Хлопцеві було 23 роки. За словами Віктора, у нього була втома і дратівливість. Лікарі у Житомирі не знали, що з ним. Тому хлопець поїхав у Київ робити аналізи. Там діагностували рак щитовидної залози. На початку 2012 року в одній із Київських клінік повністю видалили щитовидну залозу разом з пухлиною. Лікарі запевняли, що це найлегша операція. На 4-5 день у Віктора піднялася температура, не міг їсти і тіло покрилося почервоніннями. Лікарі не знали, що це, лише сказали, що симптоми ОРЗ. Інфекціоніст до Віктора не прийшов.

Повернувся хлопець у Житомир і за допомоги Володимира Шинкарука, Михайла Борщівського та Олександра Торбаса зібрали лікарів. Проте, і вони не могли зрозуміти в чому проблема. Медики стверджували що це ОРЗ і рекомендували їхати додому та пити чай. Проте були й такі, які не були впевнені у такому діагнозі, виявивши у Віктора бактеріальну інфекцію, яка спричинила зараження крові. Хлопець підозрює, що це сталося під час перев`язки рани лікарем. Для очищення організму знадобився 15-денний курс крапельниці у реанімації.

Зараз Віктор Мельниченко добре себе почуває. Живе майже таким життям, яким жив раніше. Кожні пів року він проходить безкоштовний 7-денний курс радіойодтерапії. «Ти можеш себе перестрахувати як завгодно, але не маєш гарантії, що це тебе врятує. Якщо вчасно продіагностувати, то лікується будь-що. Коли людина потрапляє до лікарів, вона собі вже не належить. Головне – це віра, що все буде добре і Бог врятує. Тільки через це я вижив», – запевняє Віктор Мельниченко. Проте, на превеликий жаль, цей випадок лікарської помилки не єдиний.

Історія Бориса Тимофєєва

Нашому наступному герою Борису Тимофєєву пощастило менше. Молодий і оптимістичний, повний життя 26 річний хлопець вже 4 роки паралізований через неправильне лікування лімфогранулематозу.

Все почалося у 2008 році, коли Борису було 20. На шиї з`явилася невелика шишка. Три місяці у поліклініці № 1 на вул. В. Бердичівська, 36, хлопця лікували від звичайного простудного захворювання. Спочатку шишка була розміром з аличу, а коли стала з яблуко – тоді тільки лікар порадив звернутися в онкологію. Півроку Борис безрезультатно здавав аналізи, УЗД, біопсію тощо. Лише після МРТ всього тіла у Києві був поставлений діагноз - лімфогранулематоз (злоякісне захворювання лімфовузлів). Але Борис не скаржився на здоров`я: не худнув, апетит не втрачав, не було пітливості чи хронічної втоми. Зранку на навчання, вечері на роботу, вночі гуляв із друзями. Спав по 4 години на добу. Нічого не турбувало.

 Лікарі назначили Борису 4 курси капельниць хіміотерапії. Шишка зникла вже після першої. Після 3-х курсів відчував недомагання і нудоту, почало випадати волосся. Лікар Бориса, Валентина Дубравська, лікар-гематолог Житомирської обласної лікарні ім. О. Ф. Гербачевського порекомендувала зробити опромінення. Аналізів ніяких не робили. Після опромінення на шиї залишився опік, що може говорити про надто велику кількість опромінення. Борис пішов на поправку.

Через 3-4 місяці почала німіти права нога. Невролог у поліклініці № 1 сказала, що таке можливо і не треба звертати уваги. Виписала уколи, які не допомагали. Потім ліва нога почала німіти, а праву вже доводилося за собою тягнути.

Після цього лікар-гематолог Валентина Дубравська дала йому лист для підпису, яким з лікарів знімалась вся відповідальність. Під час спілкування з журналістом “20 хвилин” лікар Дубравська відмовилась спростувати чи підтвердити наявність такого документу.

Лікарі визначили, що це рецидив із ускладненням і рак повернувся та призначили хіміотерапію пункціонально в спинний мозок. Однак, у київському інституті раку це заперечили. Аналізи як у космонавта.

Як раніше Борис працював та навчався. Вже після першого курсу лікування протягом тижня з кожним днем ставало все гірше. Лікарі стверджували: погода погана, через те ноги німіють, а лікування проходить так як треба.

Через півтора тижня Борис вже йшов до лікаря і тримався за стіни. Лікарі здалися, вважали, що більше нічим не можуть допомогти та й навіть не знали як лікувати.

«Провели Борису 4 курси хіміотерапії згідно зі стандартів підтверджених Міністерством охорони здоров`я. Я й не збираюся виправдовуватися. Так як у пацієнта залишалася пухлина відправила на променеву терапію. Я не радіолог і не призначаю опромінення, не займаюся дозуванням», – перечить сама собі Валентина Дубравська.

Батьків Бориса переконували, що з сином нічого толкового не буде. Навіть не давали гарантії чи буде хлопець жити. Так сказав завідувач відділенням неврології Богунської лікарні № 2.

Борис пролежав вдома 8 місяців. Батьки не знали, куди йти і як рятувати єдиного сина. Одного разу ввечері його скувала різка біль в ногах, в районі поясниці. І з тих пір все тіло Бориса паралізувало. Забрали в інтенсивну терапію. Йшов листопад 2009 року. Викликали професора з Києва і зібрали комісію. За словами комісії, 96 % людей виліковується, а 4 % – ні. У ці 4 % і потрапляє Борис. Ось так прямим текстом лікарі сказали батькам купувати вінки та замовляти домовину.

Поклали в лікарню. Кожного дня батьки платили 60 грн. санітарці і 100 грн. медсестрі. Так як Борис нерухомий, щоб не виникали пролежнів, його потрібно перевертати кожні дві години. За день два рази підходили, після чого виписали додому. Лікарі сказали, що залишилося жити півроку, рік – максимум. Лежав, чекав.

«Перший період після паралічу була жахлива депресія. Я сам розумів, що довго не протримаюся і не хотів нікого бачити, щоб люди не прив’язувалися. До мене приходили друзі, але не хотілося бачити їхніх сліз», - каже Борис.

Однак, найпесимістичніші прогнози лікарів не справдились. «Через півтора роки після того як паралізувало, руки почали трохи рухатися. Частинками кліток я відчуваю тільки холод, або тепло, десь дотик. Завдяки характеру та бажанням встати я живий. З боку лікарів ніякої допомоги немає. У мене постійні болі. Виписують дорогі знеболюючі», - каже хлопець.

День у мене практично зайнятий. Намагаюся розпланувати день так, щоб і вільної годинки не було, бо тоді різні думки в голову лізуть. Для мене зараз підняти руку, це все рівно, що підняти гирю. Важко мені дається відновлення, але тримаюся. Батьки постійно поряд», – розповідає Борис Тимофєєв.

Ізраїльські лікарі кажуть, що забрати біль Бориса – це не проблема, оскільки зона операбельна. А встати – це питання часу.

Житомирські ж лікарі не бачать сенсу продовжувати лікування. «Ми викликали консультанта, яка пояснила, що у Бориса дві проблеми. Параліч – це або продовження хвороби, або ускладнення. Але на сьогоднішній день в Україні це не можна довести. У дитини серйозна проблема, а я не володію магічними здібностями і не знаю як допомогти. Наперед ніхто не міг уявити, що після опромінення в нього можуть виникнути ускладнення», – пояснює Валентина Дубравська, лікар-гематолог Бориса.

Про нашу медицину замовте слово

Але випадок Віктора та Бориса не виключення, а швидше закономірність.

Навіщо ж було навчатися 6 років у медичному вузі. Щоб калічити людей? Чи мають право називатись лікарями відповідальні за ТАКУ помилку?

Борису звинувачення на адресу лікарів піднятися не допоможуть. Потрібні гроші на лікування за кордоном.

У ситуаціях від найпростішої консультації в поліклініці і закінчуючи питаннями життя людини ми бачимо, що слова “байдужість” і “лікар” стають синонімами.

 З 2009 року Борис паралізований. Інвалід І групи. А лікарі опускають руки і навіть не намагаються допомогти, вважаючи, що шансів у Бориса видужати немає. Але можливість видужати є.

Ваш невеликий внесок буде суттєвим для великої справи! Обстеження в ізраїльській клініці коштує 15 тис. доларів, а на операцію потрібно не менше 35 тис. Це реальна допомога Борису Тимофєєву позбавитися від болю та встати на ноги.

Рахунок у ПриватБанку:

4405885821768030

Тимофеєва Наталія Борисівна.

Тетяна Бєлобородова

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Google