Олександр Литовченко: «Щоб бути актором таланту замало»

Актор драми Житомирського академічного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги Творчий девіз: «Потрібно щиро та чесно працювати».

У мене з дитинства була мрія стати льотчиком.

Вперше потрапив до театру під час екскурсії до Житомирі, в 10 класі.  Перша вистава, яку я побачив на сцені житомирського театру – «Суперники».

Я був вражений мистецтвом театру і закохався в нього навіть більше ніж у кіно.

Відео дня

Я перший з нашої родини, хто присвятив своє життя театру. Мама вчитель, тато військовий.

Мама завжди мене підтримувала. Батько, як людина військова, не вважав акторство професією. Але на другий рік мого навчання я почав працювати в театрі, батько приїхав подивитися виставу. Зараз він пишається мною.

Мій викладач Володимир Осляк вплинув на моє акторське становлення.

Я почав жити театром з перших моментів роботи у ньому. Театр займає 80 % часу мого життя. Це цікавий світ фарб, подій, відчуттів, які в реальному житті пізнати складно. Щодня ти переживаєш все нові й нові емоції. 

Щоразу, виходячи на сцену, хвилююся наче вперше. Серце вилітає з грудей. Але коли ти переходиш межу куліси-сцена – ти про все забуваєш. Ти просто живеш роллю.

Моя перша роль – чорт у шкільній виставі «Вечори на хуторі біля Диканьки». У театрі перша роль гнома в казці «Дюймовочка».

Герой якого ти грав на сцені відразу після закінчення вистави так просто тебе не відпустить.

У мене немає такого відчуття, що я зіграв щось дуже добре і краще вже не зможу.

Моя улюблена роль, якою я дуже дорожу – Сапо у виставі «Пікнік». Це моя найкраща роль. 

Я мрію зіграти Шута в «Король Лір». Не люблю лірику. Хоча у мене багато ліричних вистав. Я люблю цікаві речі, де можна погратися. Наприклад, «Мауглі».

Я не люблю коли мене багато хвалять. Зауваження я завжди добре сприймаю. А ще я дуже самокритичний. Для мене все добре, означає, що все погано. До моменту виходу на сцену до глядача все має бути ідеально.

Я намагаюся грати так, щоб глядачу подобалося, відкритися перед ним, поділитися особистим, щоб він хотів знову й знову приходити в театр.

Комедію зіграти складніше ніж драму. Це дуже складний та серйозний жанр. Ти маєш вміти настільки щиро зіграти безглузду, кумедну ситуацію, щоб глядач дивився і сміявся над тобою.

Я намагаюся бути особистістю. Нікого не копіювати і створювати свій стиль. Звичайно є майстерність акторів до якої хочеться прагнути.

Кожна вистава, кожна роль та прожитий день навіть поза межами театру я навчаюся, черпаю знання. Зупинятися ніколи не можна. Вчуся акумулювати знання, Усі свої знання склщоб відображати на сцені.

Акторство потребує жертв. Ми працюємо по декілька місяців без вихідних, зранку до ночі. По 5-6 годин спимо. Не залишається часу на близьких та друзів. Якщо з’являється вільна годинка, то я звичайно проведу її зі своєю коханою дівчиною.

Не можу нормально дивитися фільм. Розглядаю усі деталі, звертаю увагу на помилки, дещо навпаки хороше беру на замітку.

Головний плюс акторської професії – ти ніколи не сидиш на одному місці. Ти весь у русі, у пошуках та пізнанні життя, людей, характерів, професій.

Насправді часто бувають такі моменти, коли ти починаєш думати, що ти тут робиш і вважаєш себе абсолютною бездарністю. І ти думаєш, що вже нічого не вийде. Професійність актора й полягає в тому, що в такий момент він може взяти себе в кулак і розібратися з проблемами. Тоді знову починаєш з новими силами та новим поглядом на все дивитися. Коли ти сам себе подолав, з’являється самоутвердження.

Я люблю свою професію. Після закінчення вистави я відчуваю, як  з кожного глядача мені повертається енергія, яку віддав під час вистави.

Я навіть ніколи не думав, ким би я був без театру. Яку професію міг би обрати навіть не уявляю.

Моя творча мрія – зніматися у фільмах. Але не епізодичні ролі і не серіали. У хорошому фільмі хочеться зніматися. Проте у підсвідомості я ще не готовий до фільму, ще потрібно набратися досвіду та акторської майстерності. 

Окрім театру я захоплююсь музикою, спортом. Це менше ніж хобі. Раніше писав пісні в жанрі хіп-хоп, реп. Але це пісні виключно для вузького кола друзів. Поки я соромлюсь показувати це усім.

В світі сучасних технологій складно знайти місце, де можна відпочити душею й тілом, щоб тебе ніхто не турбував. Але в кінці театрального сезону для відновлення сил я люблю відпочивати в селі, у бабусі, на Полтавщині. Хоча бабуся придумує мені цілий список справ, але я люблю цим займатися. На рибалку сходити, дров на зиму наколоти. І після такого відпочинку я готовий хоч до 10-ти вистав.

Найцінніші якості в людині – це чесність, мудрість та щирість, яку можна розпізнати за поглядом та посмішкою. Я намагаюся оточувати себе саме такими людьми.

Для мене успіх – це самовираження.

Не потрібно компліментів. Важливо, коли ти сам бачиш, що твою працю цінують. Я вважаю себе успішною людиною.

Я об’єктивно себе оцінюю. Ніколи не ставлю вище або ж нижче когось.

В особистому житті я прагну створити сім`ю, яку зможу сам забезпечити. Я не виріс розбещеним, бо знав ціну грошам. Мені не приємно буде, якщо я не зможу  зробити щось для своєї сім`ї.

Щоб бути актором таланту замало. Це лише малесенька іскорка, яку потрібно розвивати. Актор повинен вміти спостерігати за життям, розуміти його. На сцені ми показуємо усе те, що відбувається в житті, тільки під лупою.

У акторській грі цінується партнерство. Адже ти живеш на сцені певний час. І постійно маєш бути уважним на 300 %.

Спостережливість – це головна якість актора. Важлива ще пластичність, але не тільки фізична, а й психофізична. Щоб можна було в секунду заплакати, а потім раптом засміятися. І щоб усе було щиро.