Житомир втратив ще одну спортивну легенду

Він дав старт у велику кар’єру таким спортсменам світового рівня як Юля Єлістратова, Інна Циганок, Максим Крят, Єгор Мартиненко та багатьом іншим. Його ім’я знають спортсмени України, Європи і навіть Америки.
А 14 червня 2011 року Анатолія Крюкова не стало. Видатний тренер помер від інфаркту на своєму робочому місці. До останнього моменту він не полишав спорт. Тренувався, виступав за ветеранську збірну Житомира з плавання. Того дня ще зранку він розмовляв зі своїм сином і планував день. А потім поїхав на роботу на велосипеді, хоча лікарі ще декілька років назад заборонили йому фізичні навантаження через хворобу. Ще й рюкзак з собою взяв. Але на тренуванні він так і не з’явився. Його тіло знайшли в робочому кабінеті, куди він все ж таки зміг дістатись...

Смерть Анатолія Крюкова стала справжнім шоком для всіх. Серце авторитетного в республіканському спорті людини, досвідченого і висококваліфікованого педагога, мудрого тренера і великого життєлюба перестало битися 64-му році життя. Більше 40 з них він присвятив спорту.
Спочатку, до 1992 року Анатолій Крюков працював тренером з плавання. Він підготував більше десяти майстрів спорту лише по плаванню, мав чимало учнів. Але в плаванні у нас було важко працювати і показувати високі досягнення, тренуючи в 25-метровому басейні.
Тому він спочатку почав займатись поліатлоном, був тренером по п’ятиборью. А в 1994 році познайомився з першими триатлоністами в Україні. Це були кияни і львів’яни. (Для довідки — датою виникнення триатлону в світі вважається 1974 рік) І в тому ж 1994 році завдяки Анатолію Крюкову відкрилось відділення триатлону в Житомирі.
Він тоді запросив тренера з вело і з плавання. Першими триатлоністами стали учні Анатолія, які перейшли до нього з плавання — Володимир Крюков, Ольга Величко, Вітя Якубінський, Андрій Данилевич.
Перше відділення школи було в ДЮСШ «Динамовець». А потім перебазувалось в «Авангард». Пізніше відкрилось відділення триатлону в Школі вищої спортивної майстерності. В 1995 році, тобто вже через рік учні Крюкова стартували на всеукраїнській спартакіаді. А потім почали брати участь в міжнародних турнірах. Альмамедов Ахтай і Ольга Величко — перший серед вихованців став членом збірної України з триатлону. Вони виграли всеукраїнські молодіжні ігри з триатлону. В 2000 році
За словами його сина, Володимира, Анатолій Крюков був найсильнішим менеджером не лише в Житомирі, а й в Україні. Адже в триатлоні мало бути просто тренером. Від цього залежить лише 20% успіху в підготовці спортсменів. Потрібно правильно організувати тренувальний процес, слідкувати за світовими тенденціями і досягненнями, постійно оновлювати навчально-тренувальну базу.
Анатолій Крюков був один з найкращих організаторів змагань в Україні. В найтяжчі часи, в кінці 90-их — початку 2000, всі найважливіші організаційні питання брав на себе Анатолій Крюков. Жодне місто не могло так організувати змагання, як це робив Крюков в Житомирі. В 2000 році вперше на Олімпіаді в Сіднеї були попередні змагання з триатлону. І вся збірна України сиділа на зборах в Житомирі.
А зараз учні Анатолія Крюкова є по всьому світу.
Колектив газети «20 хвилин» висловлює глибоке співчуття рідним і близьким покійного. Світла пам'ять про Анатолія Васильовича назавжди залишиться в наших серцях.

Інна Шаховець, учениця:
— Анатолій Крюков був великим тренером і дуже щирою людиною. Дуже вимогливий, але лише на тренуваннях. А оскільки ми багато їздили на збори в інші міста, то Анатолій Крюков був як батько. До нього завжди можна було прийти за порадою. Він завжди всіма учнями своїми опікався. Міг дати пораду в будь-якій ситуації. Його завжди і всі поважали і любили. Я от зараз не бачу, хто з житомирських тренерів зможе досягнути такого ж рівня, на жаль.

Володимир Крюков, син:
— В першу чергу це був великий менеджер і надзвичайно сильна і вольова людина. Прожив з дружиною 42 роки. Він все своє життя віддав роботі. Надзвичайно чесна людина. Останнім часом через нього проходили великі суми грошей і він все віддавав на роботу і спорту. Його любили учні, він ніколи нікого не обманув і в кожному бачив якийсь потенціал. І жоден з його учнів ніколи нічого поганого про нього не сказав. Навпаки, всі його любили і поважали. Він завжди був душею компанії, позитивний. Дуже любив природу. Він до останнього часу їздив на велосипеді, хоча лікарі і заборонили йому це робити. Він не міг спокійно сидіти на місці, постійно був в русі.
Навряд чи я зможу зайняти місце батька. Таких людей в нас взагалі вже не буде. Але хочу продовжити його справу. Робитиму все від мене залежне, щоб цей ведучий вид спорту залишився на тому ж самому рівні, залишились всі учні і ніхто нікуди не пішов.