Про фейсбук як про дзеркало, яке буває трохи скособоченим…

При цьому варто врахувати одну важливу деталь: робота по активізації громадян відбувається  в основному через  соціальні мережі. Виходить так, що варто людині купити сучасний айфон, в якому вміщено можливість спілкуватися через фейсбук,  і  ця людина стає не просто пересічним користувачем, але й може виконувати функції блогера, репортера, відеооператора. Тобто вона стає комунікатором, який поширює, популяризує, пояснює, коментує ту чи іншу новину. Якщо точніше – навіть не новину, а давно всім зрозумілу і доволі банальну річ. Наприклад,  аварія на водомережі,  яку  люди часто бачать на вулицях, в об'єктиві айфону, який тут же передає її у простори фейсбуку, ютубу, телеграма і т. п., стає зовсім іншим явищем, яке перетворюється на новину, сенсацію і загалом – у суспільно важливу інформацію. А людина, яка знімає, розміщує (постить), коментує таку інформацію, автоматично перетворюється  на активіста, якого люди (користувачі)  з часом  пізнають на вулицях, а потім і прислухаються до його думки. І хоча не варто перебільшувати значимість і поширеність процесу спілкування у соціальних мережах, все ж таки ігнорувати чи не помічати того, що відбувається, наприклад, у фейсбуці, не можна. Якщо ще точніше –  вже не вдасться.

Там, де партії мовчать, – там працюють активісти

   Ще раз наголошуємо, що партії і партійні лідери  готуються до виборів за своїми, не завжди зрозумілими для людей, правилами та шляхами. А в цей час активісти займаються конкретною роботою, яка за всіма параметрами та ознаками може називатися партійною. Особливо цікавою, а в чомусь – навіть показовою, є діяльність  громадських активістів із висвітлення життя у територіальних громадах. Такий інтерес до життєдіяльності ОТГ не є випадковим. Адже саме тут, згідно з реформою із децентралізації влади, вирішуватиметься доля більшості проблем щоденного життя людей. Життєдіяльність Житомирської міської ОТГ на чолі із Сергієм Сухомлиним у фейсбуці висвітлюється доволі широко і за участі тисяч користувачів соціальних мереж. Мало це чи багато – сказати важко, однак певний вплив на формування громадської думки у Житомирі фейсбук однозначно здійснює. Однак часто так буває, що активісти виходять і за межі обласного центру. Трапляється, що  порядку за межами Житомира ще менше, аніж у самому обласному центрі, а тому про життя та про проблеми у приміських громадах «фейсбучні активісти» із задоволенням  розповідають у міру свого розуміння значимості чи важливості цих проблем.  Про  особливість спілкування у фейсбуці сьогодні знають багато людей: тут можна висловити будь-яку думку, не особливо піклуючись про логіку,  грамотність чи навіть пристойність висловленого посту. Іноді важливо не лише грамотно писати, а куди важливіше – викласти до уваги читачів чи відвідувачів відео, запозичений звідкілясь малюнок чи шматок фільму із відповідними коментарями. Знову ж таки коменти у фейсбуці користуються не меншою популярністю, аніж самі тексти постів. За  числом коментів і лайків часто визначають актуальність чи популярність питання, яке стало темою для обговорення. Насправді увесь цей процес фейсбучного спілкування є дуже ілюзорним, суб’єктивним і спотвореним з певних причин або ж і навмисно. Однак треба визнати і погодитись, що фейсбук є і процес спілкування у ньому зовсім не вщухає, не припиняється, а навпаки – шириться і набуває більших масштабів.

Хтось звертає увагу на зміст висловлених у фейсбуці постів та коментів, а хтось на це зовсім не реагує. Втім, сьогодні прийнято вважати, що спілкування у соціальних мережах заміняє людям телебачення, пресу, радіо та книгочитання, разом узяті. Хоча це не зовсім так. Адже, наприклад, ситуація із підприємством «Аскона –Південь», яке спричиняє певні проблеми для жителів села Довжик (Оліївська громада), стабільно присутня на сторінках фейсбуку і привертає увагу чималої кількості населення. Якою саме є така кількість людей, що цікавляться цією проблемою, сказати важко, оскільки постійно говорять про негативний вплив «Аскони – Південь» лише  десяток – півтора активістів. Іноді активісти у фейсбуці діють не самотужки, не поодинці, а об’єднуються у  групи або ж створюють громадські ініціативи. У Глибочицькій ОТГ, наприклад, активністю у соціальних мережах відзначаються члени громадської ініціативи «Діємо разом!». Як правило, така ініціативність та активність межує із примітивними висловлюваннями дуже банального характеру. Наприклад, ті ж учасники  глибочицької  групи «Діємо разом!» головною темою для своїх постів і коментарів взяли  дорожньо-ремонтну тематику. Тема однозначно популярна у народі, оскільки  із дорогами  у нас ледь не всюди є проблеми. Але суть проблеми у фейсбуці якраз і не обговорюють. Тут більше емоцій, а ще частіше можна почути звинувачення та закиди, що «хтось не працює, а набиває кишені, забуває про обов’язки, про людей»  і т. д.  А коли трапляється щось незвичайне або ж навіть сенсаційне – фейсбук буквально «гуде».  Знову ж таки найкращим прикладом може слугувати випадок, що стався у тій же Глибочиці. Один із жителів села, такий собі  чоловік на прізвище Мискевич, взяв і висипав під час проведення сесії  Глибочицької сільради в обличчя сільському голові відро сміття із піском, кам’яним пилом та  відсівом. У фейсбуці, у середовищі вищезгаданої  групи «Діємо разом!», інформації  із приводу такої події було небагато, хоча випадок був вартий обговорення як ганебний чи навіть хуліганський. Цікаво, що серед членів ініціативи «Діємо разом!» є й депутат Глибочицької сільради Віталій Шпаківський – вчитель школи у селі Гадзинці і науковець певної столичної установи. Дивно, але вчитель-депутат за  всіма мірилами  етики і людської моралі мав би засудити фактично хуліганський  вчинок із  піском та пилюкою. Але ж ні, цього не сталося. До речі, той випадок із відром піску та кам’яних відходів став предметом судового розгляду, де активіст Мискевич поки що не може пояснити   логіки  свого вчинку. Але ж такої логіки не бачать і його друзі чи то земляки із групи (ініціативи) «Діємо разом!». І яких висновків можуть дійти ті люди, які відвідують сторінку групи «Діємо разом!»? Висновки дуже прості: комусь хочеться висловити своє ставлення до дій керівництва Глибочицької сільради. Якщо попросити слова під час сесії, то треба добре подумати, що казати, які цифри та показники місцевого бюджету слід навести, співставити, порівняти. Це, як мінімум, «кусок» роботи. А у фейсбуці все набагато простіше – кажи, чи повторюй те, що кажуть інші, але доповнюй своїми емоціями, враженнями, висловлюй свої пропозиції і т. п. Буває, що якраз у фейсбуці з’являються події, які зрештою і стають новинами першого порядку. Адже саме у соціальних мережах часто народжується і поширюється «правда про життя» у групах та спільнотах по типу «Громогласно», Stop UPG, Местные выборы 2020, Мікрорайон Малікова, Легіон Честі, Громадська платформа «Проти всіх». Далі, як кажуть, – і  т. д., і т. п.

Правда чи брехня – неважливо? Головне – аби цікаво!

Все це стає звичним у нашому житті і спілкуванні. Всі ці пости та коменти у соціальних мережах мають дуже цікаву особливість: дуже схожі на правду, на репортаж із побутового рівня, до якого часто у представників газет, телебачення, як то кажуть, руки не доходили. Але ж є у такої «правди» і свої особливості. Інформація у соціальних мережах часто грішить тим, що вона є поверховою, тенденційною і розрахованою на те, щоб не інформувати людей, а стати чуткою, обрости новими деталями і, чого гріха таїти, – новими плітками. Ще одна особливість фейсбуку – можливість  подискутувати, посперечатися, позмагатися у тому, хто на кого кине більше лайна. Ні, не відро піску чи  відсіву, як це було у Глибочиці, а саме словесної полови зі словами «скандальний», «набридлий», «одіозний, «брехливий», «продажний», «корупційний». І це ще насправді «квіточки», бо трапляються взагалі такі «одкровення», такі порівняння і такі повороти у спілкуванні, що люди зі слабкою або ж – із нормальною психікою такого не витримують.

Втім, ситуація, яку ми зачепили стосовно манери спілкування та особливостей комунікації між людьми у соціальних мережах, є  певною реакцією на те, що у нашому повсякденному житті щось таки облаштовано не так. «Не так» сьогодні школа навчає дітей, «не так» реформується наша багатостраждальна медицина. І вже точно «не так» діє і спілкується із людьми наша влада. На усіх рівнях і від села – до столиці. Тільки ж виправляти ситуацію варто трохи по-іншому. Не вистачає відвертості, щирості, правдивості у таких постах, де  тільки звинувачують, повчають, а потім ще й шельмують людину, яка насправді заслуговує не лише на критику, що часто близько межує із відвертою образою, але й на позитивну оцінку бодай у чомусь.  Бо ж не буває так, що лісівник живе і працює лише для того, щоб красти і вирізати ліс, а сільський, селищний чи міський голова існує лише для того, щоб дурити своїх виборців. Ну а депутат, звісно ж, використовує своє високе звання лише для того, щоб нажитися, щоб покращити своє благополуччя чи отримати «хлібну» посаду. Частіше буває якраз навпаки. Але це – не про фейсбук, бо тут так повелося, що спілкування видається привабливим, зручним, швидким і доступним. Але чомусь – неправдивим. Чомусь – тенденційним! Чомусь – навіть замовним та спланованим як технологія поливання людини брудом, брехнею та плітками. Ось так воно виходить насправді, панове громадяни. Дивно, але дзеркало, у яке ми намагаємось дивитися, насправді виявляється кривим, деформованим і скособоченим. Тож аби не звикнути!

Микола Корзун