Отже, вибори – позаду! Позачергові парламентські вибори, які часто називалися «третім туром» виборів Президента України, відійшли у минуле. Ще за кілька днів стануть відомими остаточні результати виборчого марафону, який реально розпочався якраз посередині червня 2019-го року.
Всього місяць знадобився партіям і кандидатам, аби «розкрутити» Україну до стану справжнього психозу, який сьогодні потроху стихає. Ще ніколи в Україні не було такого завзятого змагання між політиками та кандидатами, як влітку 2019-го року. Водночас важко згадати, коли українське суспільство опинялося у ситуації абсолютної розгубленості, тотального песимізму і навіть відчаю. А тому ще важче було передбачити варіанти вибору симпатій між політиками, партіями і кандидатами.
Після другого туру виборів Президента України, коли на чолі держави став Володимир Зеленський, країна прожила рівно три місяці і… докорінно поміняла парламент. Сьогодні лунає багато висловлювань та оцінок із характеристиками діяльності новообраного Президента України Володимира Зеленського. Однак тільки 21 липня 2019 року стало зрозуміло, що новий Президент – не простак і поки що нічим не поступається жодному із своїх попередників. Більше того, за деякими ознаками своєї першочергової діяльності він виглядає як рішучий прагматик. Адже усім було зрозуміло, що попередній склад Верховної Ради України із парубіями, геращенками та пашинськими вже не здатен був працювати навіть на «двійку». Тому його варто було негайно змінювати. І Володимир Зеленський зважився на цей крок. І оновив парламент на три чверті. Це вперше за майже 30 років Верховна Рада оновилась таким докорінним чином. Добре це чи погано? Сказати однозначно – важко, але правильно стверджувати, що такий результат був прогнозованим і цілком природним. Адже логіка березнево-квітневого вибору Володимира Зеленського була точно такою: ніхто особливо не бажав мати в Україні Президента із артистів-коміків, але залишати на головній посаді у державі Петра Порошенка ще більше не хотілося. За такою (або ж – майже за такою) логікою проходили вибори і до парламенту. Щоправда, технологію команди Зеленського запозичило ще декілька політичних «бригад», які запропонували себе у якості нових і надсучасних. Одній команді із назвою «Голос» навіть вдалося осідлати модну нині риторику за тотальне оновлення української політики. Інша «команда», яка також виринула із надр українського суспільства лише навесні 2019-го року, хоча й високо підстрибнула у бажанні «на шару» захопити симпатії українського виборця, але остаточно вхопити пташку удачі «шаріям» так і не вдалося. Проте приклад партії А. Шарія змушує замислитися багатьох українських політиків. І не лише тих, хто намагався, але не пройшов до Верховної Ради України, але й тих, хто туди прорвався, якщо не на перші, то хоча б на другі ролі. Це меншою мірою стосується партії «Слуга народу» як найголовнішої партії влади в Україні. Рівень підтримки «Слуги народу» 21 липня 2019 року залишився майже на тому ж рівні, що й рівень підтримки Володимира Зеленського у першому турі виборів Президента України. Всі інші партії (і особливо ті, хто входив до складу попереднього парламенту) лише втрачали довіру українського виборця. Саме тому у новому складі Верховної Ради залишиться невелика група соратників попереднього Президента України Петра Порошенка. Так само невеликою фракцією у новому складі парламенту зможе працювати і Юля Тимошенко. Трохи покращили свої позиції колишні «регіонали», які назвали себе опозиційною платформою «За життя», але претендувати на статус законодавця української політичної моди вони однозначно не зможуть.
До табору невдах парламентських виборів потрапило півдесятка добре відомих в Україні партій. Якщо невдачу, а ще точніше – провал Радикальної партії Олега Ляшка могли прогнозувати навіть політологи-початківці, то падіння «Сили і честі» Ігоря Смешка заслуговує на більшу увагу. Якраз на прикладі невдачі партії Ігоря Смешка «Сила і честь» можна продемонструвати потенціал українського олігархату, який пропускає до парламенту лише «своїх», лише перевірених і здатних виконувати заздалегідь визначені ролі. Як казав персонаж відомого фільму, «чужие здесь не ходят!». У середовищі виборців України знову не став «своїм» Анатолій Гриценко. Друга поразка Анатолія Степановича (тепер вже як лідера «Громадянської позиції») упродовж трьох місяців знову підтвердила сумний для нього статус «непрохідного». До числа непрохідних партій змушена звикати й «Свобода», яка, не потрапивши до парламенту у 2014-му році, тим не менше, по-панібратськи загравала із режимом Президента Порошенка. Тепер от Порошенка із президентського кабінету випровадили, а «Свобода» знову змушена буде чекати чергового спалаху «національного відродження». Хтозна, чи зможе коли-небуть підрости до статусу парламентської Аграрна партія України. У 2015-2018 роках аграрії довго «запрягали» і готувалися до парламентського походу, але у вирішальний час загубили свого лідера і на вибори пішли під знаменами «співаючого ректора» Михайла Поплавського. Але і це не допомогло.
Загалом політичних аутсайдерів за підсумками парламентських виборів липня 2019-го року можна умовно поділити на два табори. Ті партії, які змогли набрати 2 % і більше голосів виборців, матимуть можливість фінансувати діяльність своїх партійних структур за рахунок державного бюджету. Хто не зміг «дотягтися» до 2-відсоткового «рубежу», змушений розраховувати лише на власні сили.
Вже у ході парламентської кампанії неодноразово лунала інформація, що услід за виборами до Верховної Ради України восени в Україні відбудуться вибори і до місцевих рад. Логіка необхідності проведення виборів до місцевих рад пояснюється просто – оновлена президентська вертикаль і радикально оновлений склад Верховної Ради України вимагатиме такого ж оновлення влади і на місцях. Вибори до парламенту 21 липня 2019-го року продемонстрували цікаву закономірність: кожен кандидат, який реєструвався як член президентської партії «Слуга народу», отримував найкращі і найбільші шанси на перемогу. Але у жовтні чи у листопаді 2019-го року, якщо новообрана Верховна Рада разом із Президентом В.О. Зеленським вирішать призначити дочасні місцеві вибори, гарантії для представників партії «Слуга народу» зберігатимуться лише за декількох причин. Перше. Якщо Президент України В. Зеленський розпочне рішучий наступ на хабарників і корупцію. Друге. Якщо у вересні-жовтні 2019-го року населення України отримає звістку про давно очікуване зменшення ціни на природний газ. І третє. Якщо команда Володимира Зеленського на місцях розпочне наводити реальний порядок: протидіяти вирізуванню лісів, вирішувати важливі екологічні проблеми, боротися із рейдерами. Люди розуміють просту річ: якщо Президент насправді захоче, зміни на краще можна відчути вже за два-три місяці. Починаючи від порядку на вулицях міст і реальних покращень у ході проведення медичної реформи.
Щодо політичних партій, які сьогодні опинилися у стані роздумів над подальшими кроками своєї діяльності. Найпершим питанням порядку денного щодо майбутніх виборів до місцевих рад є готовність партійних осередків до початку виборчого процесу. В Україні й досі гостро відчувається проблема ефективної діяльності тих чи інших політичних партій. Практично жодна із партій, які вже не перший рік зареєстровані в Україні, не вміє, не бажає чи не може працювати у середовищі народу у період між виборами. Ось чому виборцю так важко визначатися із своїми симпатіями тоді, коли надходить час виборів. Адже бігборди, намети, газети та листівки, рекламні ролики і виступи партійних лідерів, як правило, у всіх партій дуже схожі. У так званий міжвиборний період діяльність партій вмить згасає, і виборець знову забуває навіть про сам факт існування тієї чи іншої партії. Це неправильно, ненормально і, зрештою, – це шлях у нікуди! Адже ніяка, навіть дуже талановита постать партійного лідера, який володіє талантом артиста, що вміє запалювати великі аудиторії якщо не промовами, то жартами чи піснями, ніколи не замінить системну і реальну увагу до людини з боку партійного активіста-агітатора у далекому від столиці селі чи райцентрі. Тому до місцевих виборів треба бути готовими вже зараз. А тим паче тоді, коли українці у масі своїй зберуть врожаї першого і другого хліба (пшениці та картоплі). Тоді вже точно варто готуватися, і то – серйозно!
Микола Корзун
№ 11 від 20 березня 2024
Читати номер