Житомирські лялькарі готують нові вистави для дітлахів і дорослих

Як живе зараз театр ляльок та які плани у лялькарів на майбутнє, ми вирішили дізнатися в актора та режисера театру Віктора Гущина і головного художника-постановника театру Віктора Дацуна.

Віктор Гущін

Віктор Гущин: Наша нова вистава буде називатися «Хитромудрий Їжачок». Це історія, а точніше збірка українських казок за творами Івана Франка «Коли ще звірі говорили». Ми разом з Віктором Дацуном, спілкуючись про майбутні плани, вирішили все ж взяти за основу саме цю п’єсу. Написав її заслужений артист України Олександр Кузьмин з міста Черкаси.

Віктор Дацун: Він декілька разів приїжджав до нашого міста та неодноразово ставив вистави у нашому театрі». 

Віктор Гущин: Я цю виставу бачив вже у Черкаському театрі. Вона також іде у Херсонському, Чернігівському та Вінницькому театрах ляльок. Всі вистави мені дуже сподобалися. Дуже гарне рішення автора з’єднати збірку казок Івана Франка в одну п’єсу, яка розповідає дітям, що не завжди сила є важливішою у світі. Окрім сили є такі дуже важливі якості, як кмітливість, розум і мудрість. Саме про це дізнається глядач з вистави «Хитромудрий Їжачок». Краще бути розумнішим, кмітливішим та хитрішим.

Руслан Мороз: Це вже не перша робота у нашому театрі Олександра Кузьмина?

Віктор Дацун: Так. У театрах ляльок є така тенденція, коли пропонують приїхати в якості запрошеного режисера. Вони завжди привозять нові віяння, нові бачення вистав. Тому саме наш глядач може побачити більш різноманітні вистави, яки представляють всі направлення театрів ляльок всієї України.

Віктор Дацун

Руслан Мороз: Тоді запитання як до художника-постановника. Всі театри ляльок, на відміну від суто драматичних театрів, мають свої особливості. Це ляльки, які повинні сприйматися глядачем як живі істоти. Що для вас у цьому напрямку було найважче та найцікавище?

Віктор Дацун: Ми знаємо, що постановок Шекспіра було дуже багато за всі часі. Але всі вони різні. Тому переді мною було завдання, щоб ця вистава чимось виділялася. Була іншою. І як на мене, це вдалося зробити. Ми вирішили зробити планшетні ляльки. Це ляльки, які працюють перед актором. Вони найвигідніше відрізняються від інших ляльок у цій виставі.

Руслан Мороз: Тобто у вас працюють і ляльки, і актори?

Віктор Дацун: Так, але лялька повинна бути настільки яскравою, щоб не загубитися на фоні актора. Вони повинні бути в гармонії між собою. Утримати ту тонку грань між лялькою та актором, між костюмом та зовнішнім виглядом ляльки, щоб вони не заважали один одному, а навпаки доповнювали».

Руслан Мороз: Тоді чому ви повертаєтесь до вже перевіреної класики?

Віктор Гущин: У театрі є поняття експериментальної вистави, і є, як кажуть, робочі конячки – класичні вистави. Класика повинна бути завжди у театрі. І саме цю виставу можна вважати класичною виставою для театру ляльок. По-перше, це виховний процес для дітей. Я не проти експериментальних вистав, але у театрі повинно бути не менше тридцяти відсотків класичних вистав, які несуть ту саму виховну спрямованість. Діти за шкільною програмою проходять цю класику, і в театрі вони мають змогу побачити це наочно.

Руслан Мороз: А які ще класичні вистави йдуть на сцені вашого театру?

Віктор Гущин: Наприклад «Язиката Хвеська». Це вистава за мотивами української народної казки. Вона вже в нас три роки, але досі добре сприймається глядачем. «Червона шапочка» Шарля Перро. Ця вистава йде в нас українською, але це світова класика. «Лускунчик» за однойменною казкою Гофмана. Та багато інших. 

Руслан Мороз: А яку виставу у майбутньому ви б хотіли поставити?

Віктор Гущин: Ми ще не маємо такого великого досвіду в експериментальному театрі, але мені дуже хотілося б поставити п’єсу «Про Федота-стрільця» Філатова. Поставити саме українською, але нам потрібен перекладач, який би зміг не тільки перекласти все це українською, а й зберегти форму та ідею літературного матеріалу. Зараз уяви не маю, як можливо перекласти Філатова українською, але я дуже хочу поставити саме цю виставу. Тож нам потрібен не просто перекладач, а і досвідчений драматург. Якщо читачі зможуть прочитати цю п’єсу, то вони зрозуміють, що сатирична розповідь про ставлення влади до народу є зараз дуже доречною.

Руслан Мороз: Вже багато років я чую розмови про те, що театр збирається поставити виставу для дорослих. Колись ця мрія здійсниться?

Віктор Дацун: Це більше запитання до нас, художників-постановників. Доросла вистава має багато відмінностей від вистави дитячої. Потрібно більше часу для її виконання. Зараз затримка саме за матеріальною базою. Ця вистава буде лише стаціонарною, тобто буде гратися тільки у нашому театрі.

Віктор Гущин: Ми вперше працюємо над такою виставою. На даний час ми ще не маємо остаточної назви вистави, але можемо сказати, що вона буде за мотивами Михайла Булгакова «Собаче серце». Для постановки ми запросили і режисера, і художника. Але поки нам хотілося б тримати інтригу стосовно цієї вистави.

Руслан Мороз: А тоді наостанок – які проблеми найбільш кричущі у вашому театрі зараз?

Віктор Гущин: Найболючіша проблема – це фінансування. Я не кажу про фінансування тільки заробітної плати. Я кажу про матеріальну частину. Це освітлення вистав, потрібна реконструкція театру, яку нам обіцяють вже років вісім. Взагалі такі розмови ведуться з 2007 року. У нас вічні проблеми з дахом. Ми працюємо на сцені, а на нас зверху ллється вода. Також болюче питання – це звукоізоляція. Ми в театрі працюємо і в суботу, і в неділю, а в цей час на Михайлівській вулиці йдуть якісь заходи, і як би звукорежисер не збільшував звук на сцені, все одно чутно те, що відбувається ззовні. Інколи просто неможливо працювати на сцені, тому що на вулиці Михайлівській ставлять звук у 100 кіловат, а в нас максимум 250-300 ват звуку. Доходить до того, що одного разу ми ставили перед виставою декорації, а у цей час ввімкнулася на Михайлівській музика, і декорації почали підстрибувати від вібрації. Це було жахіття.

Руслан Мороз

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram та YouTube.