Ту-104-м – подарунок Житомиру від маршала Скорикова

Та мало хто знає, як цей улюблений всіма літак потрапив до нашого міста. Навколо нього ходить багато легенд та припущень. Усю правду 9 років тому розповів колишній перший секретар Житомирського міськкому КПУ Микола Яковенко. Це саме завдяки йому – почесному громадянину Житомира – ми маємо легендарний Ту-104-м.

– Наш Ту-104-м – літак спеціального призначення, який обслуговував командування Міністерства оборони СРСР. У 80-х роках він, відпрацювавши свій ресурс, підлягав списанню, – згадував Микола Яковенко. – У 1981-му році відбувся 26 з’їзд КПРС. У складі делегації депутатів від Житомирської області на 26-й з’їзд прибув Григорій Петрович Скориков – маршал авіації, з яким я був добре знайомий. У складі делегації був і я як перший секретар Житомирського міськкому партії. У період роботи з’їзду, в перерві між засіданнями, я попросив маршала Григорія Скорикова як делегата залишити пам’ять для житомирян. Поруч стояли нині покійні Віктор Олександрович Кременицький, Василь Михайлович Кавун, Царство їм Небесне. Вони мені кажуть: «Що ти випрошуєш? Чого ти ставиш маршала в незручне становище? І що ти просиш?». Я відповідаю: «Літак!». Кременицький і Кавун продовжують: «Знайшов, що просити…» А Григорій Петрович каже: «Яке питання може бути? Я дарую тобі, як колишньому авіатору, літак!». Я сприйняв це як жарт і відповідаю: «Це місту Житомиру. Ми будемо на ньому літати навколо Житомира».

Ось так поговорили, закінчився з’їзд. За словами Миколи Микитовича, минуло місяці два-три. І от якось одного разу через приймальню йому повідомляють, що телефонують із Міністерства оборони СРСР.

– Піднімаю трубку і чую: «Маршал Скориков Григорій Петрович. Привіт. Як життя проходить?». Я відповідаю: «Вашими молитвами». Він: «Ти просив літак у подарунок? Все, завтра з Астрахані вилітає Ту-104-м. Екіпаж – 7 осіб». Я був втішений і приємно здивований», – згадував Микола Яковенко.

А літак потрібно ж зустріти. Яковенко зателефонував генералу Георгію Долганову, командувачу дивізією в Озерному, куди повинен сідати літак. А він відповідає: «Я вже знаю, отримав шифровку і хотів дзвонити тобі». Також Микола Микитович зателефонував директору культосвітнього училища  (сучасний Житомирський коледж культури і мистецтв імені Івана Огієнка – авт.), щоб підготували студентів з хлібом-сіллю – зустрічати цей літак. Зустріли красиво літак, екіпаж забрали, розписали культурну програму по місту. Вони були на таких підприємствах, як меблевий комбінат, фабрика «Комсомолка», хімкомбінат, льонокомбінат. Також побували в музеї Корольова, в гідропарку, на виставі в театрі. Із вдячністю за цей подарунок усім їм вручили гарні подарунки від житомирян.

Минув час – треба ж літак поставити десь. Прийняли рішення поставити його в Піонерському парку, який розташований праворуч від парку імені Гагаріна. Стало питання, як його перевезти, адже він – великий. Внесли пропозицію зняти крила, хвостове оперення. Залишилася, по суті, одна ракета на колесах. Проклали шлях: Озерне – вулиця Жуйка – Толстого – поворот на вулицю Першого Травня – Кочерги. 

• Ми з генералом Долгановим попередньо проїхали, переглянули весь шлях. Адже Георгій Юрійович відповідав за літак перед Скориковим, – розповідав Микола Яковенко. – Щоб пройти через Бердичівську біля музичної фабрики і біля Бульвару, піднімали тролейбусні дроти. Через них не можна було везти літак по Бердичівській.

Другий етап – як його задіяти. Прийняли рішення в літаку зробити дитячий кінотеатр. Там можна було показувати різні дитячі фільми, а за допомогою панелі приладів прищеплювати любов до льотної майстерності. На жаль, вже через пів року літак обікрали. Вночі відкрили внизу люки, залізли і зняли багато приладів. За словами співрозмовника, це могли зробити тільки фахівці.

«Цей літак – історія розвитку нашої авіації. Він буде стояти сотні років, якщо за ним доглядати, чистити його, підфарбовувати», – як заповіт прийдешнім поколінням підсумував Микола Яковенко. 

Андрій Козаченко