Селяни на Житомирщині в розпачі

Утримувати корову, як кажуть економісти, Маріїї Артемівні стало не рентабельно. Тяжка недуга чоловіка, вічні проблеми зі здоров’ям у жінки, діти, які в пошуках кращої долі пороз’їжджалися далеко по містам, змушують господиню відмовлятися не лише від корови, а й іншого господарства.

«Ця корівка в мене вже більше 7ми років. Тяжко уявити життя в селі без корови. Все на молоці. Себе годуємо молочними продуктами, та і кури, свині, собака, кіт також їдять молочко. За коровою, мабуть, ця свинка також буде останньою. Візьмемо козу, та й хватить з нас,» - засмучується пані Маруся.

Першим і найголовнішим аргументом продати Марфусю стали події минулого літа: чоловік потрапив у лікарню. Самостійно посадити траву, доглянути за нею, кілька разів за сезон посадити та згуртувати її на даху хліва самостійно Марії Артемівні було не під силу. В хід пішли накопчені кошти за здачу молока.

«За трьохлітрову банку молока у нас в селі в найкращі часи пропонують близько семи гривень. Якщо майже щодня здавати, то в місяць можна з горем по троху назбирати близько 300 гривнь. А тепер рахуйте – зібрати сіно, хоча б три рази за весняно-літній період – це вже близько 400гривень. А ще коли черга приходить треба гнати череду на поле - випасати. Я ж не пожену їх. Це ще як мінімум 3 рази по 200 гривень віддати пастухам. І що виходить?» - пояснює Марія Артемівна.

Та навіть такі підрахунки не були останньою краплиною для прийняття такого болючого рішення для пані Марії: « Ми як минулого разу продавали корову, то плакали всі: і я, і діти та внуки, що говорити – навіть сусіди. Цього б разу тримала корівку ще, але ж сама ледве ходжу…»

Для корови не жаліла жінка ні здоров’я, ні грошей: «Замість того аби собі взимку купити якісь препарати, 1000гривень виділила на купівлю сіна, бо не вистачало після зими. А куди мені з цією ногою, та з цим слабким серцем тричі на день її доглядати, доїти, щось і з молоком же потрібно робити. Люблю її, але фізично не можу тягти».

Журналісти «20 хвилин» побували в селі Жубровичі Олевського району, поспілкувалися з багатьма господарями. У кожного з них своя історія , свої болі. Випадок Марії Артемівни непоодинокий. Факт залишається фактом: життя в селі далеко на не кращому рівні. Сільські «фермери» залишені на призволяще: сам на сам зі своїми проблемами. І поки наші політики чубляться і миряться, такі трудолюбиві жінки втрачають, відмовляючись від господарства, сенс свого життя – бо «в кожній Марфі частина душі кожної Марусі».

«Порівнюєш ціни на молоко – вони навіть нижчі від цін за воду в магазині. Воду, яку набирають з джерел можна прирівняти зі щоденною кропіткою працею українських господарів,» - дивується житомирянка Тамара Кочина.

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Google