Нічне жахіття залізничного вокзалу Новограда-Волинського

Це коли ти приїжджаєш останнім автобусом на залізничний вокзал, де повна антисанітарія, тобі хамлять, а замість бодай якихось місць, щоб присісти, якщо тобі очікувати 3 години поїзд, стійкий сморід безхатченків.

Така історія трапилася зі мною на вокзалі Новограда-Волинського. Поки Житомир, єдиний з обласних центрів, майже відрізаний від залізних сполучень, ти мусиш їхати в районні центри: Бердичів, Коростень або, як у моєму випадку, Новоград-Волинський. Діставшись міста і пройшовши напівтемними вулицями, десь о 23-00 я приїхав на вокзал.

Звичайно, чекати три години вночі довго не зможеш. І, пройшовши довкола, оглянувши незабутній радянський туалет типу «сортир» і місцевих нещасних безногих собак, я повернувся всередину будівлі.

Діалог з єдиною присутньою касиркою дав зрозуміти, що слід приймати реальність такою, як вона є. Або ж такою, як її на Новоград-Волинському вокзалі втілили: з нестерпним смородом і відсутністю найменших умов для перебування. Стільці із касового залу забрали повністю, перенісши у зал очікування, де спокійно досипав зміну охоронець вокзалу. Так, виявляється, на вокзалах є власна охорона, і вона має забезпечувати порядок і необхідну безпеку.

Гаряче спілкування касирки, яка, певно, навмисно включила голосний зв'язок, відірвало від солодких снів «блюстителя правопорядку», і він покинув свою робоче місце, тобто ложе, і завітав на розбірки у залу.

З претензіями, чому в залі немає тиші, юний охоронець навіть не вдягнув необхідну для перебування у залі захисну маску. Після зауваження на його адресу про її відсутність почав відгаркуватися: «Де маска? В аптеці маска!»

Далі в хід пішли погрози і нецензурна лайка. При цьому касирка спокійно сиділа за вікном і все це спостерігала. Після звернень у її сторону охоронець вирішив «поговорити» на вулиці.

Викликаю поліцію: за 10 хвилин приїжджають двоє патрульних. За цей час немов подувом вітру кудись зникають безхатченки, і десь у далині вагонів різко губиться відважний охоронець.

Правоохоронці традиційно намагаються зам’яти, на їх суб’єктивну думку, фактично вже відсутній конфлікт. За певний час вдається умовити запитати касирку про працівника – де, хто і як знайти. Не знає. Далі шукаємо підтвердження слів: камер відеоспостережень всередині та ззовні вокзалу немає. Поліціянти прямо говорять: так, ми знаємо, що вони мають бути, але їх немає, і нам все одно, є вони чи ні.

Доходимо до питання свідків: питаю, чому не опитуєте присутню на вокзалі жінку, яка в цей час була і все, що відбувається, бачила. Підходять, опитують, підтверджує події. Пропонують написати заяву і… вручають порожній аркуш: «Опишіть, як все було … і ми передамо у райвідділ – вони будуть далі розбиратися».

Історія все ж таки завершилася викликом слідчо-оперативної групи, встановленням особи охоронця і взяття у нього пояснень, але… Скільки ще потрібно часу, щоб кожен з нас, приїжджаючи в інше місто, більше не стикався з подібним.

Тарас Боросовський

Слідкуйте за новинами Житомира у Facebook, Telegram, Instagram, YouTube та Google